Кандидат технічних наук, експерт з питань розвитку озброєння та новітніх технологій Богдан Долінце: 

«Системи мають бути простими, зрозумілими та стійкими»

У Воєнній доктрині з’явля ється новий принцип — «людина контролює намір, а не кожну дію», а поле бою поступово перетворюється на середовище з високим рівнем тактичної автономії. FPV-дрони, автономні платформи та алгоритми групової взаємодії змінюють саму логіку застосування сили: рішення про маневр, атаку чи ухилення ухвалюють машини за частки секунди.

Про те, як працюють автономні FPV та Swarm AI, де пролягає межа між ефективною автоматизацією і втратою контролю, а також як ці технології змінюють роль оператора й командира, розпитали кандидата технічних наук, експерта з питань розвитку озброєння та новітніх технологій Богдана Долінце. Він пояснює, чому тактична автономія вже сьогодні формує нові правила війни, а не є сценарієм віддаленого майбутнього.

— Пане Богдане, почнемо з термінології. Що маємо на увазі під «тактичною автономією» сьогодні? Це просто автоматизація окремих процесів чи повноцінний цифровий мозок усередині бойової одиниці?

— Насамперед говоримо про тактичну автономію як про здатність бойових систем самостійно аналізувати оперативну обстановку та діяти в межах визначеного набору правил або стратегії, а не про те, як автоматизувати частину рухів чи операційних процесів. Тому що сама тактична автономія нині трансформується в новий локальний прошарок управління на полі бою. Так званий цифровий мозок саме бойової одиниці. І допомагає такий асистент приймати і виконувати ті чи ті заходи і дії, закладені його програмою.

Людина на позиції стратега-управлінця

— Чому цей перехід відбувається саме зараз? Що стало головним рушієм: розвиток обчислювальних потужностей (Edge-аналітики) чи критична щільність засобів РЕБ, які роб лять дистанційне керування неможливим?

— Головний елемент цієї зміни — поява так званих Edge AI, програм запуску алгоритмів штучного інтелекту на пристроях. Це інструменти, які впроваджуються в інтернет речей, певні засоби і пристрої, в такий спосіб даючи змогу здійснювати розумні дії або попередню обробку інформації для людини на полі бою.

Перші застосування були в автономних системах. Наприклад, автопілоти для автомобілів, які об’єднували певні сенсори, датчик, як-от лідари, радари, камери, які давали змогу забезпечити автоматичне керування автомашинами. І нині кількість таких рішень зростає.

Перехід та поширення ШІ свідчить те, що відбувається певне позиційне зміщення. Тобто людина з ролі звичайного виконавця переміщається на позицію стратега-управлінця. Це коли людина визначає правила і межі роботи цих синтетичних систем, а система за таких рішень вже може самостійно діяти або виконувати певні нескладні базові завдання на полі бою без участі людини.

— Людина контролює намір, а не дії. Поясніть, як ця нова доктрина змінює підготовку оператора. Він перестає бути пілотом і стає менеджером місії?

— Якщо говорити в цьому зрізі про операторів БпЛА, то час майстерності пілота добігає логічного кінця. І коли йдеться про використання ШІ на термінальній ділянці польоту, тобто гарантування донаведення та ураження цілі в умовах, коли оператор дрона не має змоги забезпечувати контроль засобу через активну протидію засобами РЕБ або інших завад, участь ШІ в цьому разі стає критичною для підвищення ефективності використання сучасних засобів ураження.

Щодо їхньої власної ефективності, то вони стають дедалі досконалішими. І при цьому всередині них залишається те саме залізо, яке і раніше було на борту звичайних FPV-безпілотників. Тобто вони так само критично залежать від майстерності самих пілотів. Але частка й вимоги саме з точки зору майстерності оператора дрона знижуються.

Такі рішення розвиваються і стають дедалі ефективнішими в безпілотних системах, як-от FPV-дрони тощо. Вважаю, що в майбутньому не буде потреби у складному навчанні для пілотів: вони перейдуть з категорії оператора дрона на позицію диспетчера — менеджера місії, який визначатиме завдання і вектори виконання цих місій.

— Проблема «свій — чужий». Як автономна система на полі бою, де іноді панує хаос, ідентифікує ціль? Чи здатні сучасні алгоритми на борту маленького дрона відрізнити танк від цивільного автомбіля або свого бійця від ворога без зв’язку із хмарою?

— Це справді характерно для активного ведення бойових дій, коли певний рівень хаосу наявний. І завдання ідентифікації цілі стає значно складнішим, адже залежить від кількох складових. Це якість самих дронів та їхні характеристики. Обладнання, встановлене на безпілотниках, дає змогу правильно й адекватно ідентифікувати об’єкти.

І друга складова — застосування сучасних алгоритмів, які працюють безпосередньо на борту такого компактного безпілотника. Наявні системи вже дають змогу достатньо точно відрізняти ту саму бойову техніку від цивільної. Але швидкодія таких алгоритмів визначення критично залежить від заліза, яке є на борту дрона.

Стає дедалі більше засобів, спеціально створених для окремих моделей дронів. Це і вироби від Jetson або нові рішення від Google Coral, що дають змогу пришвидшити алгоритми машинного навчання і оперативність роботи самих елементів штучного інтелекту.

Проте досі залишається викликом саме можливість розпізнавання своїх та ворожих цілей безпосередньо в умовах, коли ці об’єкти здійснюють заходи маскування. Тому що нинішні моделі ШІ здебільшого все ще поступаються людині в можливості ідентифікації та розрізнення таких систем.

Повстання машин?

— Колективний інтелект. У чому принципова різниця між груповим нальотом сотні дронів і роєм? Як працює Swarm AI, коли дрони обмінюються даними між собою без участі людини?

— Тут варто вказати не тільки про обмін даними всередині самого рою, а про те, що цей рій фактично автономний. Тобто він може взагалі не мати доступу до зовнішніх інтернет-серверів або каналів зв’язку. Головним викликом стає саме координація роботи такого рою для забезпечення виконання швидших завдань. Тож бачимо розподілення ролей. Це означає, що в межах рою окремі повітряні платформи можуть виконувати різні завдання. Крім того, вони мають реалізовувати свої місії в реальному часі за будь-яких умов. Отже, і вдень, і вночі та в умовах агресивного зовнішнього впливу засобів РЕБ.

А тому стає головним викликом саме створення між ними стійких каналів зв’язку, які б дали змогу забезпечити відповідну координацію та роботу в тих обмежених тактичних умовах, які існують для даних систем на полі бою.

— Насичення ППО. Чи здатні нинішні системи ППО протистояти рою, який діє як єдиний організм, розподіляючи ролі (розвідники, ретранслятори, ударні одиниці) в реальному часі?

— Якщо говорити про наявні системи протиповітряної оборони, необхідно розуміти, що це не одиничні платформи. Ці старі радянські системи, які, як правило, були самостійними, на сьогодні фактично перетворені в скоординовану цілісну мережу, яка дає змогу в реальному часі обмінюватися інформацією. Це підвищує їхню ефективність і дає змогу забезпечувати нові підходи для виявлення цілей. А також усунення певної зовнішньої інформації від ворожих засобів РЕБ, які вводять некоректну інформацію.

І, звісно, це так зване управління загрозами. Тобто можливість в автоматичному режимі оцінювати перелік наявних сил і загроз, що надходять від них. А також прогнозувати ефективність ураження ворожих об’єктів. Тобто які цілі пріоритетні та ураження яких дає змогу поетапно й систематично зменшувати спроможності ворога наприклад через ураження систем ППО.

— Повстання машин у мініатюрі. Чи існує ризик втрати конт ролю над автономними системами в умовах роботи засобів РЕБ, які можуть підмінити координати або дані датчиків?

— Нинішнє поле бою не дає змоги системам працювати в умовах наявності сигналів GPS. Ця технологія стала дуже вразливою до сучасних засобів РЕБ. Тому всі рішення, які існують і розробляють, здійснюють з огляду на те, що вони мають працювати в так званому no-GPS середовищі. І орієнтуватися на альтернативні джерела інформації, надійніші та захищеніші з погляду навігації та визначення власного положення в просторі.

Проте це завдання другорядне. Основним викликом виступає ризик підміни інформації з тих чи тих датчиків та систем на полі бою. Або, наприклад, засліплення датчиків і сенсорів, що призводить до скорочення обсягу інформації, яку можуть ці системи приймати, обробляти і на базі якої формують відповідні пропозиції. Це потребує побудови багаторівневих систем перевірки цілісності й захищеності даних та протоколів для адекватного ухвалення рішень в умовах певного рівня постійної нестабільності й дефіциту інформації.

Автономія — лише інструмент для допомоги

— Вітчизняні розробки. Де перебуває Україна в цих перегонах автономності, якщо порівняти зі США, Китаєм чи рф? Ми наздоганяємо чи створюємо власні унікальні стандарти?

— Україна достатньо активно розробляє й інтегрує рішення з використанням автономних або напівавтономних систем. Більшість таких розробок залишаються непублічними. Але ми бачимо, що в українських системах керування та координації ведення бойових дій ці рішення достатньо активно впроваджують. Зокрема, на базі таких національних інноваційних платформ, як-от Фонд підтримки стартапів, створюють спеціальні режими для компаній-виробників, що розробляють, тестують та створюють такі автономні рішення, фактично дозволяючи їм працювати та існувати в межах законодавства без страху порушити якісь міжнародні вимоги чи стандарти. Крім України, на цьому ринку з’яв ля ються й інші гравці. 

— Прогноз на два-три роки. Який вигляд матиме лінія зітк нення, коли з обох сторін діятимуть повністю автономні наземні та повітряні роботизовані системи? Чи залишиться там місце для людини?

— Автономні системи стануть звичайним елементом тактичного рівня. Їхня глибина проникнення буде якщо не всеосяжною, то точно значною. Кількість людей безпосередньо на лінії зіткнення зменшуватиметься за рахунок заміни їх автоматизованими системами та різноманітними ШІ-рішеннями. Сучасне поле бою дедалі більше нагадуватиме зіткнення саме програмних алгоритмів і платформ з обох сторін. Тобто хто матиме кращі, ефективніші алгоритми, той і матиме перевагу безпосередньо на полі бою, і результат залежатиме від кращої технічної інтеграції та обробки даних, які сторони збирають на місцях протистояння.

— І завершальне запитання: яку головну пораду ви б дали українським розробникам, які нині намагаються навчити дрон думати самостійно?

— Завжди треба розуміти, що алгоритм все-таки другорядний. Варто концентруватися не на алгоритмі, а на бойових сценаріях і тактиках застосування. Алгоритми — лише інструмент для реалізації та досягнення цілей. Системи, які розробляють, мають бути простими, зрозумілими та стійкими. Без цього їхній успіх буде неможливий. І необхідно пам’ятати, що найцінніше на полі бою — швидка адаптація під реальні бойові умови. Автономія має бути інструментом для допомоги людині, а не замінювати її рішення повністю.