МАНДРИ. Жителі Шрі-Ланки, відомі всьому світу як «усміхнені люди», славляться своєю гостинністю. І головне — ніколи не сумують, хоч приводів для цього в кожній сім’ї більш ніж достатньо. У цьому переконався й фотожурналіст із Черкас Олег Ганін, якого любов до далеких мандрів цього разу занесла аж на берег Індійського океану, на острів, який до 1972 року називався Цейлоном. Ланкійське слово «аубован», що означає «Ви можете лишитися надовго», — він чув не раз. 

— Дуже цікава країна, — розповідає Олег Ігорович. — Неодмінно приїду сюди ще раз. Щирі, привітні люди показують як, незважаючи на незгоди, не втрачати бадьорості духу. Відома у всьому світі своїм коштовним камінням — сапфірами, рубінами, аметистами, гранатами, топазами і особливо — знаменитим «місячним каменем», який добувають тільки тут, Демократична Соціалістична Республіка Шрі-Ланка не змогла забезпечити належний рівень життя своїм громадянам.

Як вдається регулювати рух транспорту місцевим «даїшникам» — туристам збагнути важко. Фото Олега ГАНІНА  

Живуть вони бідно, хоч працюють багато й важко. Приморське місто Галле, де побував фотожурналіст, — місто-порт на південному заході країни і столиця Південної провінції. Населення — понад 100 тис. чоловік. Як розповідають історичні джерела, саме звідси цар Соломон вивозив колись ланкійські самоцвіти та слонову кістку. Місто було значним центром торгівлі — тут облаштовували свої оборудки перські, грецькі, римські, арабські, малайські та індійські купці. Португальські, голландські та англійські колонізатори наклали на життя Шрі-Ланки свій відчутний відбиток. Ось хоча б гранітний форт — найбільша в Азії фортеця, яка збереглася до наших днів. Галле поступово перетворюється на один із найбільших туристичних центрів країни. Водночас це місто харчовиків, рибалок, текстильників. На кожному кроці побачиш індуїстські та буддійські храми. Його жителі й досі згадують цунамі 2004 року, коли загинуло кілька тисяч чоловік. Однак нині завдяки працьовитим рукам городян міські квартали повністю відновлені, а певний спад економіки й туризму змінився новим піднесенням.

З надією вдивляється в далечінь Ділат Кумері

— У літаку, який летів до Києва, — розповідає Олег, — мені на очі потрапила книжечка Володимира Сосюри. Я із задоволенням прочитав сповідь туристки, що її так поетично виклав колись український поет:

Це було на острові Цейлоні, 
де цвітуть веселкові гаї.
Цілував вузькі мої долоні 
ватажок із племені Аї…