Ми звикли, що життя проб'ється куди завгодно, нехай хоча б у вигляді бактерій і архей: серед них є ті, які живуть в дуже кислому або дуже лужному середовищі, ті, які виживають при великій концентрації солей або при дуже високій температурі (наприклад, архея Methanopyrus kandleri здатна витримувати 116-122° С і здатні вижити).
Але при цьому на Землі є місця, де не живе ніхто – ні бактерії, ні археї, ні тим більше рослини з тваринами. Одне з таких місць – озера Східно-Африканської рифтової долини, розташовані на території Ефіопії. Вода в них надзвичайно кисла через вулканічні гази, які пробиваються крізь дно (pH тут може опускатися до 0); вода в них також дуже солона (концентрація солі може доходити до 50%) і гаряча – через вулканічну активність і гарячі джерел. Поєднання кислотності, солі і температури робить деякі з геотермальних озер повністю непридатними для життя – тим більше непридатними, що в них особливо багато солей магнію, який пошкоджує клітинні мембрани. Дослідники з французького Національного центру наукових досліджень разом з колегами з Іспанії пишуть в Nature Ecology & Evolution, що їм не вдалося знайти в цих озерах жожних слідів життя (хоча в водоймах по сусідству, де умови були м’якшими, знайшли деяких архей).
Інший приклад мертвої землі – льодовик Шеклтона в Антарктиді. У деяких місцях тут грунт позбавлений снігу і льоду, і на протягом сотень і тисяч років витримує дуже холодні і дуже сухі антарктичні вітри. Дослідники з Колорадського університету в Боулдері брали зразки цього грунту і намагалися виростити якісь мікроорганізми, які могли б у ньому жити; крім того, мікробів намагалися шукати за ДНК (бо далеко не всі мікроби можна виростити в лабораторній культурі); крім того, в самому грунті намагалися побачити ознаки обміну речовин, додаючи в нього радіоактивно мічену глюкозу – глюкозою можуть харчуватися дуже багато мікробів, і, якби вони були там, радіоактивний ізотоп вуглецю з глюкози з'явився б у вуглекислому газі. У голій землі ніякого життя виявити так і не вдалося, хоча в сусідніх ділянках, де лід був, в грунті жило безліч бактерій і грибів. Очевидно, відкритий грунт був надто висушений, щоб там міг хтось прижитися.
Можливо, що ці мляві місця нашої планети не обмежуються льодовиком Шеклтона і озерами Східно-Африканської рифтової долини. З іншого боку, клімат змінюється, вулкани засинають, мікроби, як і всі живі організми, поступово еволюціонують, так що ці «острівці без життя» в майбутньому цілком можуть дати притулок живим організмам.
Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+