Владислав Базака розповів, як завдяки військовій кмітливості українські бійці відбили велику штурмову групу самовпевнених загарбників. Колаж Віталія СолоногоНині старший солдат Владислав Базака з позивним «Хрестик» несе службу в Лубенському районному ТЦК та СП на Полтавщині. Проте у тил він потрапив не з власної волі, а через важке поранення.

У ЗСУ на строкову службу Владислав прийшов 2020 року. На початку 2022-го саме повертався до цивільного життя.

«До армії я з 18 років працював за кордоном. Думав відслужити і поїхати туди знову: хотів заробити на будівництві. Але не вийшло через обставини», — розповідає військовий.

Обставинами він називає повномасштабне вторгнення — для нього воно почалося заледве через півтора місяця після повернення додому і півторарічної строкової служби у ЗСУ.

«Мені тоді хотілося просто побути вдома з батьками, рідними. Тому відразу 24 лютого я не пішов. Але вже за кілька днів почала гризти совість через те, що там воювали ще молодші за мене хлопці, яким було по 18—19 років. А мені тоді був 21 рік», — пояснює він своє рішення стати добровольцем.

Попри півторарічну строкову службу, Владиславу знадобилася додаткова підготовка, адже його призначили на посаду кулеметника. Чудово знаючи автомат Калашникова, досвіду користування іншою зброєю не мав.

«Півтора року я прослужив з автоматом АКС і добре його знав. А ось із кулеметом у мене не було досвіду. Спочатку дали кулемет Дегтярьова — це стара зброя, з якою ще прадіди бігали», — усміхається Владислав.

Учили, розповідає військовий, ретельно. Завдяки цьому впродовж місяця він опанував кулемет не гірше, ніж колись автомат за півтора року. Згодом уміння швидко вчитися і ретельно засвоювати нове стало бійцеві у пригоді під час роботи з новими зразками іноземної зброї. Отож вивчення прадідівського кулемета не було даремним.

Бойовий шлях Владислав розпочав у липні 2022 року на донецькому напрямку. Не приховує, що в першому бою, не маючи жодного досвіду реальних бойових дій, відчував страх.

«Виїхали о третій ночі, о четвертій зайшли на позиції. А вранці почався обстріл. У нас кидали фосфор, били мінометами, танками. Я тоді дуже злякався», — не приховує військовий.

Витримати перші кілька днів боїв, визнає «Хрестик», стало важким випробуванням. Зробити це вдалося завдяки бойовим побратимам, які підтримували і допомагали один одному.

«Коли ти на позиціях, то там інша аура та обстановка. Та й гумор у нас своєрідний. І це якось допомагає заспокоїтися, опанувати себе. Спершу, звичайно, було страшнувато, а потім звик», — запевняє Владислав, із вдячністю згадуючи бійців, пліч-о-пліч з якими йому випало воювати. Надійна підтримка побратимів допомагала і рятувала в надзвичайно важких, майже безнадійних ситуаціях. Особливим став для Владислава бій, в якому він разом із двома товаришами відбивав штурм 25 ворожих піхотинців.

«Мій друг Денис із позивним «Пуля» передав тоді по рації, що на нашу позицію йде 25 орків. Він їх помітив із дрона і почав скидати на них гранати, а я стріляв з кулемета», — розповідає Владислав.

Контакт із ворогом відбувся на відстані всього 50—60 метрів, ситуація була критичною. Однак завдяки стійкості частину ворожих піхотинців знищили, а інших змусили відступити. Не останню роль у тому бою зіграла військова винахідливість.

«Один з наших надів на автомат відро і почав стріляти. Гриміло так, немов з нашої позиції стріляв великокаліберний кулемет «Утьос». А насправді то звичайний калаш їм наробив переляку», — уточнює «Хрестик».

У розповіді про бій проти 25 ворожих піхотинців Владислав намагається зосередити увагу на ролі побратимів. Він наголошує, що саме вчасне попередження, скиди з дрона та витівка з відром відіграли вирішальну роль у відбитті штурму. Однак мимоволі згадує і про свою роль кулеметника. Робить він це, розповідаючи про кулемети, з якими довелося мати справу під час служби, — радянським ПКМ, болгарським MG-1М, американським M240.

«Найкраще себе показав американець. В обороні він був дуже корисним. На штурми я з ним теж ходив, але для штурму все-таки краще брати М249, бо він укорочений, і тому з ним зручніше», — пояснює він.

Про особливості кулеметів «Хрестик» розповідає із глибоким знанням справи людини, яка неодноразово застосовувала цю зброю в бойових умовах. Американський M240, підкреслює він, найкращий саме тому, що жодного разу не заклинив, тоді як з іншими кулеметами це траплялося.

Найважчого поранення Владислав зазнав улітку 2023 року поблизу Великої Новосілки. Знепритомнівши після вибуху, боєць прийшов до тями вже в евакуаційному автомобілі, де передусім поцікавився, хто його везе — свої чи ворог.

«Чотири години був непритомним. Коли опритомнів, вже їхали в машині. Єдине, що спитав: свої поряд чи орки? Дуже боявся потрапити в полон», — згадує боєць.

Попри те що минуло вже понад півтора року, важка закрита черепно-мозкова травма дається взнаки, тож повернутися до посади кулеметника «Хрестик» не зміг. Новим місцем служби для нього став Лубенський районний ТЦК та СП на Полтавщині.

«У нас в роті охорони більшість такі, як я: брали участь у бойових діях і їх перевели в ТЦК після поранень, бо вже не можуть служити на передовій», — пояснює військовий.

На питання про поширення в суспільстві негативного ставлення до працівників ТЦК Владислав скрушно зітхає та обурюється.

«За що нам дорікають? За те, що ми там мало не загинули? Дуже неприємно, коли вважають, буцімто ми в тилу відсиджуємося і хочемо інших замість себе відправити. На жаль, люди дуже накручені вірусними фейковими відео і не розуміють, що в разі окупації росіяни не питатимуть, чи є в когось якісь права і чи хоче він служити. Вони просто вбиватимуть усіх, хто їм не підкориться», — каже військовий.

Тож, переконаний Владислав Базака, громадянам України слід усвідомити потребу добровільно стати на захист власного народу, власної країни та власної держави.

Антон ПЕЧЕРСЬКИЙ,
Арміяinform, онлайн-медіа Міноборони