Депутати «вбили» своїм рішенням сотні тисяч людей. У працівників, що постраждають від їхньої ухвали, є сім’ї, які треба годувати, а одне голосування відібрало в них право на гідне життя. Так відреагував на звістку про нововведення від законодавців-співвітчизників  шкільний учитель історії Георгіс, що звик говорити лише правду: історія-бо вчить тому, що нічому не вчить, і ті, хто гадає, що впіймав Бога за бороду, насправді мають знати, що  ігри з народом завжди закінчуються погано.
А профспілки вкотре закликали ображених греків на вулиці. Цього разу незгодні з рішеннями влади  знайшли винних серед місцевих керманичів. Приміром, днями на мера Афін Йоргоса Камініса напав натовп розгніваних держслужбовців, коли він виходив з будівлі Центрального союзу муніципалітетів Греції. 

Як відомо, вимога підключення реєстраторів розрахункових операцій до електронної системи звітності почала діяти з 1 січня 2013-го. Але підприємцям дали шість місяців на адаптацію нововведення. Тобто до 1 липня податківці обіцяли не застосовувати санкцій за помилки при впровадженні нової технології.
Час спливав, а на початок червня, за даними Міністерства доходів і зборів,  працювати з електронною касовою стрічкою могли більш як 49 тисяч реєстраторів розрахункових операцій (РРО) або менш ніж 20% від загальної кількості. Тож із такими темпами багатьом підприємцям з липня місяця світили штрафи. 

Скажу відразу, моє відрядження на сонячний півострів, де мала відбутися міжнародна конференція «Регіональний і місцевий розвиток в Україні — кращі практики й нові підходи в політиці» як фініш проекту ЄС/ПРООН «Підтримка регіонального розвитку Криму», почалося з досить прикрого інциденту. Бо літак, що мав за якихось півтори години доправити київських журналістів зі столичного аеропорту в Жулянах до Сімферополя, затримувався ледь не на чотири години! Причому ніхто нікому до пуття нічого не пояснив: мовляв, виною всьому — якісь там «технічні причини». Звісно, якби авіакомпанія, що здійснює рейси Київ — Сімферополь, спробувала звинуватити погодні умови, було б просто смішно: літо надворі, на небі — жодної хмаринки. А ось проти «технічних умов» не посперечаєшся. 

У невеликому березовому гайку, який оберігає вічний спокій подружжя князя Сергія та княгині Марії Волконських і друга їхньої сім’ї Олександра Поджіо, почуваєшся так легко, ніби у пресвітлому храмі під синьою небесною банею. Під огорожею за могилами привертають увагу три берези, що виросли з одного кореня і ніби натякають на нерозгадану таємницю стосунків цих трьох героїв свого часу. Хоч навряд чи хтось колись знайде реальні відповіді на запитання, кого з двох чоловіків, які розділили з нею Вічність, насправді кохала Залізна дама Марія. 

Валерія Семенкова — метальниця молота і відтепер бронзовий призер юнацького чемпіонату світу з легкої атлетики — зізналася, що напередодні старту про медаль навіть не мріяла, а прагнула насамперед пройти кваліфікацію. Однак за кілька днів до вдалого виступу вона жартома таки пообіцяла здобути нагороду. Виявляється, у місцевому магазині охоронець із усмішкою на ширину плечей ненав’язливо поцікавився: коли нарешті українська медаль буде? А спортсменка у тон йому: «Післязавтра!» Так і сталося. Шкода тільки, що ця нагорода стала єдиним трофеєм української збірної. 

Знущання над дітьми, навіть тими, які скоїли злочин, виходить за рамки звичайного людського розуміння. Особливо коли так чинять правоохоронці, які насправді мали б захищати і наставляти на правильний життєвий шлях. Як доводять недавні дослідження, саме малолітні правопорушники все ще залишаються однією з найбільш вразливих груп, що нерідко піддається незаконному насильству, а подеколи катуванню. 

Про стан вітчизняної економіки, на жаль, чи не найкраще свідчать очі заробітчан, які щоранку збираються на столичному  вокзалі. У них  сум, відчай, приреченість. Коли бачиш той натовп викинутих на вулицю і  принижених людей, мимоволі  пригадуєш залишки стін промислових підприємств, вимираючі, покинуті села, зарубіжну продукцію на прилавках, — і стає сумно за день сьогоднішній та боляче за день завтрашній, бо це діти і внуки.  
Та не всі опускають руки від реалій. Є ентузіасти і справжні патріоти, які працюють на майбутнє. Їм важко, дуже важко. Про це, зокрема, йшлося в публікації «Підтримаймо новітніх партизанів» («УК» 27.06.2013 р.) Більшість відгуків  песимістичні.

Семирічна Влада, як і всі діти, полюбляє спостерігати за хмарами, котрі міняють свої обриси: отам ніби човен з вітрилами пливе, а там — айсберг з білим ведмежам… Тому виставка картин, на яку привела її мама, викликала у дівчинки таке захоплення. Адже там зображення на полотнах ніби граються: то розпадаються на окремі елементи, утворюючи зовсім іншу картину,то якимось загадковим чином усі деталі збираються докупи і стають портретом. «То не ніс, а хлопчик сидить!» — радісно розгадало дівча загадку портрета Ван Гога. 

Ще кілька років тому тенденція масового переїзду з Києва до міст-супутників – Бучі, Ірпеня, Вишгорода чи Вишневого – була непомітною. Нині жителями передмістя у 20-кілометровій смузі стали сотні тисяч колишніх киян. І, прогнозують експерти, найближчими роками ця цифра має потроїтися. Зросла й кількість новобудов. Лише в Ірпені працює з десяток компаній, які сукупно щороку зводять до 100 тисяч квадратних метрів житла. Тож за кілька років тут має з’явитися близько 400–500 тисяч квадратів нових помешкань. Це — закономірний результат попиту, що зростає на приміське житло не лише в столиці, а й у решті великих міст країни.  

Олена та Микола Максимюки із села Хотинь Рівненського району про те, що держава виплачуватиме компенсації за утримання телят, дізналися торік.  Оскільки їхній Зірці незабаром мав виповнитися рік, вирішили заготівельникам її не здавати: як-не-як, порахували, можна буде претендувати на тисячу гривень — чималі, як для села, гроші.