Мабуть, ніхто не заперечить, що рідні слово й пісня зігрівають душу. Народившись у глибині віків, підживлюють нас енергією досі. На Закарпатті про збереження і примноження фольклорних традицій ретельно дбають місцеві словаки.

Співочі посиденьки

Вони не просто люблять співати й танцювати, а використовують усі можливості виявити цю любов, створюючи аматорські колективи та виступаючи на концертах і фестивалях. В Ужгородському районі це вокальний ансамбль «Родина», що діє у дитячій школі мистецтв села Тур’ї Ремети. Він має звання «народний». Рідною словацькою співають «Камаратки» (у перекладі подружки) із клубу села Анталовці. Зберігають своє коріння, купаючись у рідному фольклорі, «Ліптаки» у Великому Березному. Із села Ліптовска Теплічка, території сучасної Словаччини, місцеві словаки наприкінці XVIII століття переїхали сюди. У танцях немає рівних народному колективу «Турянська долина» в місті Перечин.

Та герой нашої розповіді — колектив із села Сторожниця під Ужгородом «Бетяри». Це слово місцеві вживають, говорячи про сильних чоловіків, здатних і до всіляких витівок.

І саме одну з таких витівок нагадує історія народження колективу. Бо почалася з… проведення на території колишнього колективного господарства імені Горького районного свята обжинків. Землі колективного господарства охоплювали територію двох сіл — Тарнівці й Сторожниця. Готуючись до свята, колгоспний актив, а саме чоловіки, зібралися у Сторожницькому будинку культури, щоб разом повеселитися й підготуватися до виступу на святі. Присутній на співочих посиденьках директор закладу Йосип Горват розчув у цих веселощах потенційні можливості створення фольклорного співочого колективу. Вдалий виступ на районному святі остаточно переконав усіх у тому, що колектив, який співатиме словацькою, потрібен і має право на існування.

Спершу учасників було десятеро. Але колектив став стрімко розростатися, бо виступати в ньому було престижно. Так до участі зголосилися керівники чи не всіх підрозділів господарства на чолі з головою і, до речі, майбутнім народним депутатом Іваном Баранчиком. Охочі виконувати зі сцени пісні, які створили й співали діди та прадіди, знайшлися серед механізаторів. Співали, безумовно, агрономи, інженери, бухгалтери, вчителі.

Далі повела жіноча рука

Коли Йосип Горват створив «Бетяри», Вікторія Куцик ще лише навчалася в Ужгородському культосвітньому училищі (нині Ужгородський інститут культури). Але одразу після закінчення навчального закладу їй випало стати завідувачкою клубу в Тарнівцях, після чого доля фольклорного колективу почала залежати й від неї. А пізніше, коли Йосип Горват, віддавши «Бетярам» 18 років, через поважний вік відійшов від керівництва, вона перебрала чоловічий співочий гурт на свої плечі. Ще через кілька років, коли 1999-го стала директором будинку культури в Сторожниці, гурт у рідному селі опинився під її опікою. Вільно володіючи словацькою, Вікторія Куцик добирала і репертуар, і формувала склад.

Разом із Вікторією всі роки після Йосипа Горвата колективом опікується ще одна керівниця — Софія Рябець. Вони подруги ще з часу навчання в училищі. Працюючи директором Тарновецької дитячої школи мистецтв, Софія Рябець знаходить час і сили, щоб спів сильних чоловіків звучав на повну силу, давав їм самим і слухачам естетичне задоволення.

Одна ставка на двох

Проте багато з чим доводиться миритися, аби навіть за умови дуже скромної фінансової підтримки бився пульс «Бетярів». Двом керівницям колективу (одна відповідає за вокал, друга — за хореографію) довелося поділити між собою одну ставку — мінімальну зарплату. Але, кажуть, до цього вони ставляться філософськи: гроші можна заробити в іншому місці, а ось де взяти інших «Бетярів», якщо цих не стане?

«Затягти людей у колектив, утримати їх у нові часи набагато складніше, адже немає того адміністративно-наказного важеля, який безвідмовно спрацьовував у радянські часи. Та й продуктів або інших матеріальних стимулів, які діяли тоді, тепер немає, — розповідає Вікторія Куцик. — Якихось пряників, окрім любові до співу, поваги односельців, які хочуть чути зі сцени рідне слово і так підживлювати своє словацьке етнічне коріння, співакам нічого запропонувати. Проте охочі співати є, і їх багато. Виступають і перед земляками-закарпатцями, й у сусідній Словаччині, отримуючи запрошення на святкові заходи. Виїжджали й на фестиваль культур національних меншин до столиці України.

Громада зберегла всі колективи

Скаржитися на неувагу місцевої влади «Бетяри» не можуть. Хоч би тому, що їм за кошти районного бюджету подарували новий комплект костюмів. Місцева майстриня пошила народне вбрання словаків, характерне для цієї місцевості. Нинішня голова ОТГ Тетяна Вачиля виразно демонструє повагу до культурної галузі. Збережено всі аматорські колективи в селах, що входять у громаду: Сторожниця, Тарнівці, Холмок, Минай, Розівка, Концово, Ботфалва, Кінчеш, Коритняни.

Нині «Бетяри» готуються до святкового концерту, присвяченого 35-річчю діяльності. У ньому візьме участь жіночий вокальний колектив «Арніка». Програма триватиме майже три години: звучатимуть твори з минулого й нові. Шкода, що бракуватиме голосів понад десятьох учасників ансамблю, котрі, як і засновник «Бетярів» Йосип Горват, за ці роки відійшли у вічність. Втішає те, що запланований концерт стане доброю нагодою згадати їх усіх.

У творчій біографії колективу був і період застою, який ледь не завершився зникненням «Бетярів». Відродженню посприяла невтомна організаторка і вболівальниця за народну творчість, викладачка Ужгородського інституту культури Єлизавета Сівак. Допомогла набрати нових виконавців, омолодити склад. Тепер на репетиції приходять і представники старшої генерації, й нові учасники. Це інженер-електрик Владислав Горняк, підполковник Микола Габор, маляр-штукатур Мілан Габор, держслужбовець Петро Куштан, будівельник Михайло Куцик, шеф-кухар ресторану Мілан Чермак, оператор автозаправної станції Юрій Кузів. Соліст Іван Ковачук — молодий хірург. Не втратили зв’язків із колективом підприємець Олександр Сенич, який тепер живе за кордоном, й автослюсар Михайло Ганусин. Дарма що в кожного є і робота, і сім’я.

«Бетяри» мають і концертмейстера, оплачуваного з бюджету громади. Акомпанує на баяні Микола Бойко, відомий ще як соліст Закарпатського обласного музично-драматичного театру імені братів Шерегіїв. «Надзвичайно талановитий, він на льоту підхоплює будь-яку мелодію, адаптує для свого інструмента і додає хлопцям натхнення, яке завжди потрібне під час виступів», — ділиться думками Софія Рябець.

У цій об’єднаній громаді діють ще кілька народних колективів: вокальний «Арніка», хореографічний «Наша файта», інструментальний «Рапсодія». Пісня і танець, які ґрунтуються на етнічних елементах, дають змогу місцевим словакам не втрачати коріння. Загалом збереження національної ідентичності словаків й усіх інших народів сприяє розквіту багатонаціонального Закарпаття, яке залишається найбільш самобутнім регіоном у складі України.