Привид контрнаступу ЗСУ, в очікуванні якого тремтять рашисти, вештається між териконами Донбасу, жахаючи їх дедалі дужче. Де й поділися недавні хвальковиті заяви «визволителів» про темпи стрімкого загарбання всієї території краю. Тепер вони пошепки і вголос більше переймаються темою швидкості свого організованого відступу чи й загалом панічної втечі з раніше зайнятих позицій. Адже навіть певна активізація українських захисників на донецькому напрямку спричинила вереск і ґвалт в інформаційному просторі по той бік лінії фронту.

 Нинішній рік для Національного заслуженого академічного українського народного хору України імені Григорія Верьовки ювілейний. 80 років тому, коли гриміла Друга світова війна, його заснували. І нині кругла дата уславленого колективу випала на воєнний час, коли московити повномасштабно вторглися в Україну. Хор зайняв передові позиції на культурному фронті. Українські пісню, танець, музику він доносить слухачам, глядачам не лише в рідній країні, а й за кордоном. Концертними майданчиками для самобутнього колективу стають великі сцени палаців культури чи театрів і лісові галявини, на яких виступає перед нашими захисниками. 

 Нині 85-ті роковини Великого терору — масових політичних репресій 1937—1938 років. І стало традицією, що в День пам’яті жертв політичних репресій Центральний державний архів громадських об’єднань та україніки, який зберігає архівні кримінальні справи громадян, репресованих органами ДПУ — НКВС — КДБ у 1918—1950-х роках у місті Києві та Київській області, презентує цікаві документи, що розповідають про долі тих, кого стосувалися ті страшні події.

 Глави держав та урядів 46 країн-членів Ради Європи висловили підтримку формулі миру Президента України Володимира Зеленського і запевнили, що підтримуватимуть «Україну та її народ стільки, скільки це буде потрібно». Про це йдеться в підсумковій декларації четвертого Саміту РЄ, який пройшов у Рейк’явіку за участі української делегації, очолюваної Прем’єр-міністром Денисом Шмигалем.

 Він народився і ріс у тих місцях, що й Тарас Шевченко. Каже, що є місточок між його родиною та Шевченковою. Але присвятив свою наукову, творчу й адміністративну роботу іншому  великому українцеві —  Іванові Франку. Ідеться про Богдана Тихолоза, директора Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка. Оселю славетного письменника пан Богдан перетворює на дім науки, муз, діалогу, родини, «робить Франкову геніальність зрозумілішою».

 Мрії, надії, плани — невід’ємна частина людського життя. Адже живемо не лише днем нинішнім чи вчорашнім, сподіваємося на краще, яке, віримо, неодмінно настане. Та ось уже дев’ять років наше завтра залежне від війни.
Моє заочне приятелювання з Юлею Надоєвою триває кілька років. Почалося з робочих моментів: документи, листування, відрядження. Але ще більше нас зблизило, коли з’ясувалося, що наші чоловіки стали на захист України після початку широкомасштабної російської навали.

 Ще в день підступного нападу рашистів на українську землю Денисевичі, батько Борис і син Данило, добровільно прийшли до Голосіївського військкомату Києва, щоб стати до лав оборонців столиці. Ворога тоді відкинули, але війна палала на сході й півдні України, і Денисевичі знов-таки добровільно зголосилися воювати в одному з найпекельніших її котлів — на бахмутському напрямку.

 Цього року комунальники Полтави проявляють майже довоєнну активність у питанні озеленення рідного міста. Нині в різних районах обласного центру на узбіччях автошляхів можна побачити техніку КП «Декоративні культури», за допомогою якої працівники підприємства щось висаджують. Перевагу надають березі, тополі, катальпі, горобині, акації. Серед кущів популярні форзиція, спірея Вангутта, туя.

 Про прикордонну Охтирку на Сумщині добре знають не лише в Україні, а й у світі. Це місто першим в області стало на шляху російських військ, зламало їхні загарбницькі наміри і завдяки неперевершеному героїзму місцевих жителів змусило окупантів відступити.

 Президент України

звільнив
призначив