Якось мені довелося спостерігати, як на дипломатичному прийомі в Раді Європи Леоніда Кожару, тоді ще заступника голови Комітету Верховної Ради в закордонних справах, представили співдоповідачці  Моніторингового комітету ПАРЄ з питань України Марієті Пурбе-Лундін. Після кількох сказаних українським депутатом речень зазвичай стримана пані Пурбе-Лундін,  яку вважають непримиренним критиком офіційного Києва, розцвіла усмішкою. Як з’ясувалося, секрет цієї миттєвої дружби полягав у тому, що Леонід Кожара заговорив до пані Пурбе-Лундін шведською мовою, і це відразу розтопило її суворість.

Суспільство, винаймаючи управлінців на роботу в структури виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, цілком закономірно очікує від них справедливого, чесного і неупередженого виконання функціональних обов’язків.
Водночас центральна та місцева  влади зобов’язані створити умови, за яких приватні інтереси, ділові та інші зв’язки держслужбовців і посадових осіб місцевого самоврядування не повинні позначатися на ухваленні державних рішень, оскільки це може  істотно похитнути авторитет усієї системи управління, викликати нарікання і недовіру людей. Задля збереження доброчесності в державному управлінні у цивілізованих країнах існують різноманітні інструменти, мета яких — запобігти виникненню конфлікту інтересів. 

Коли навесні 1944 року Червона армія визволила села і міста Поділля, то не для всіх цивільних жителів краю настав мир. За період окупації загарбники вивезли на роботу в Німеччину майже 200 тисяч подолян з Вінницької і Кам’янець-Подільської (тепер Хмельницької) областей. Забрали на рабську працю вдвічі більше людей, ніж до війни проживало в обласному центрі — місті Вінниці!
Загалом з України на каторжні роботи було вивезено понад 2,4 мільйона чоловік. Не кожна з республік колишнього СРСР на той час мала стільки населення. 

Донедавна на Волині про розвиток дошкільної освіти не йшлося. Дитсадочки закривалися і перепрофільовувалися, а професія вихователя набула статусу мало не каторжної. Ще б пак: за вельми скромну оплату вони подекуди змушені були доглядати понад тридцятеро діток! Та нині ситуація почала змінюватися на краще. Знову відкриваються нові садки, розвивається й мережа альтернативних закладів дошкільної освіти. У Луцьку нині діє кілька таких.

Нещодавно громадська організація «Книжковий простір» влаштувала в Києві «круглий стіл» «Гостросюжетна література. Українські реалії і перспективи». До обговорення запросили видавців і письменників, які мають справу із просуванням у нашій країні гостросюжетних жанрів. Зі слів експертів, за кордоном гостросюжетні твори мають неабияке коло прихильників, однак у нас їм важко достукатися до читача. Відповідно реалії вітчизняної гостросюжетної літератури сльозливі. А ось до її перспектив так і не дійшло. Та й про яке майбутнє такої літератури може йтися, коли її сьогодення майорить знаками запитання?

Життя в соціумі завжди вимагало від людини жорсткого дотримання суспільних норм. Погодьтеся, досить лише вдягнутися чи повести себе якось «не так», і вас уже зустрічають осудливі погляди. А тепер уявіть, що ці погляди супроводжують вас постійно. Як жити, якщо ти — інший, напевно знають люди, які мають синдром Дауна (далі — СД). Наприкінці минулого тижня до них було прикуто особливу увагу, адже міжнародна спільнота відзначала Всесвітній день людини із синдромом Дауна.
 

Незвичну екскурсію для журналістів організувала прокуратура Миколаївської області. Нам запропонували дізнатися про історію й сучасність миколаївського слідчого ізолятора, про умови утримання ув’язнених та про організацію прокурорського нагляду безпосередньо в самому СІЗО. Від перспективи опинитися хоч би і на кілька годин «за гратами» ставало некомфортно, втім, інтерес переміг. І хоч останнім часом такі установи стають більш відкритими для громадських організацій та ЗМІ, нагода потрапити сюди випадає нечасто.

Не знаю, як деінде, а у районі, де мешкаю, дедалі частіше помічаю, як магазини, які ще нещодавно торгували промисловими товарами, побутовою технікою, одягом та іншим неїстівним крамом, перепрофільовуються на продуктові. Таке враження, що кияни масово перетворюються на таких собі ненажер, які тільки й думають, як набити шлунок.
Звісно, зручно, коли біля дому є продуктова крамничка. Не потрібно йти по хліб чи молоко у супермаркет і простоювати у довжелезних чергах до кас. Але, повірте, є в цієї медалі й зворотний бік. І віднині мешканцям мого будинку доводиться спостерігати його чи не щодня. 

Відповідно до статей 17 і 29 Закону України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та з метою здійснення робочими органами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України перерахування з 01 березня 2013 року щомісячних страхових виплат потерпілим (членам їх сімей) правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України ПОСТАНОВЛЯЄ: 

«Все найкраще дітям!» Цим принципом керується більшість батьків, коли купують продукти харчування для малечі. Тож не дивно, що в магазині, як вважають дорослі, обирається все найкраще. Часто перевагу віддають тим продуктам, на етикетці яких є напис «дитячий», навіть попри те, що коштують вони дорожче за звичайні. Проте чи справджуються їхні очікування?