Відомий державний діяч Анатолій Кирилович Кінах в інтерв’ю для «Урядового кур’єра» розмірковує про те, як
зміцнюється Українська держава.
— Анатолію Кириловичу, неодноразово доводилося чути вашу оцінку нинішнього політичного, соціально-економічного стану країни як надзвичайно складного. Крім того, в країні йде справжня війна, яку розв’язала колись братня держава. У цій ситуації важливо не втратити силу духу.
— Я завжди був оптимістом і тепер не дозволяю ні собі, ні своєму оточенню впадати в паніку, піддаватися страху, опускати руки. Ми не маємо на це права. Навіть у ці складні часи я бачу обнадійливі зміни: у суспільстві кристалізується позиція, заснована на розумінні цінності своєї країни і необхідності захисту її свободи, на почутті власної гідності. А вихід — у нашій волі, відповідальності, вдосконаленні влади, умінні повсюдно захищати національні інтереси. Є китайська мудрість про те, що в кожній кризі, навіть дуже руйнівній, закладено зародок майбутнього процвітання. Зерно впало у ∂рунт, тріснуло і загинуло. Але з’явився паросток, який тягнеться до сонця і несе в собі нове життя.
— Триває війна на сході, яка значно складніша, ніж багато хто з нас очікував.
— Я вже казав, що потрібен новий формат дій Антитерористичної операції. Необхідно одночасно розв’язувати не лише військові, а й соціальні проблеми, налагоджувати інформаційну протидію. Нам слід відновлювати довіру громадян до держави Україна на території АТО, адже люди налякані, виснажені, вони потребують захисту і впевненості у майбутньому. Проти України задіяно сценарій війни ХХІ століття — з елементами диверсій та інформаційної кібервійни. Щоб протидіяти такому натиску, потрібна максимальна концентрація всіх наявних ресурсів: інтелектуальних, моральних, кадрових і військових. Нині принципове значення має злагоджена робота всіх гілок державної влади.
Путін чинить великий гріх: він руйнує культурну, історичну пам’ять українського і російського народів, симпатію, довіру, дружбу, яка зав’язалася між народами за століття. Я казав багатьом росіянам: якщо ви не зупините агресію, то через кілька років в Україні ніхто з вами вже не говоритиме. А головне — ми сигналізуємо Росії: дайте нам спокій, ми самі в Україні розв’яжемо свої проблеми.
— Все-таки, попри війну, Україні вкрай потрібні економічні реформи. Певні кроки вже зроблено. Що далі?
— Варто замислитися, що за ці два десятки років Україна відстала від цивілізованого світу. Так, за рівнем доходів у Європі ми аутсайдери і ділимо останнє місце з Молдовою — це офіційна статистика Євросоюзу. Різниця між високими і низькими доходами у нас сягає 50—70 разів, а в тій же Європі максимум — 10. У нас багато болючих питань, і їх потрібно розглядати не в рамках боротьби за особисті рейтинги або як елемент виборчої кампанії, а в контексті державної економічної незалежності. Пора зрозуміти, що справді незалежна держава — не лише гімн і символіка. Насамперед це конкурентоспроможність економіки, вміння захищати сучасними методами державні інтереси і якість життя громадян.
Держава, щоб стати успішною, повинна мати власну стратегію, пріоритетні програми розвитку. І ці програми слід виконувати, незалежно від складу уряду чи політичного забарвлення парламенту.
Після впровадження пакета фіскальних антикризових рі?шень потрібно вживати системних заходів з активізації економіки, які покращать діловий клімат, економічний розвиток, модернізацію, сприятимуть притоку інвестицій. У рамках Меморандуму КМУ та УСПП про партнерство та співробітництво промислова спільнота підготувала Програму першочергових завдань влади і бізнесу з подолання соціально-економічної кризи. У документі запропоновано док?ласти зусиль з активізації економіки, внутрішнього виробництва, а також програми імпортозаміщення, локалізації конкурентного виробництва.
Нині дуже болюче питання для української економіки — доля промисловості сходу. Відомо, що заводи східних регіонів дуже залежні від ринків пострадянського простору. Нині потрібні швидкі дії з диверсифікації експорту, переорієнтації на внутрішній ринок. Якщо до військового протистояння додасться ще й криза безробіття та різкого падіння рівня життя, загальна ситуація в країні може різко ускладнитися. Консолідованими зусиллями влада та ділова спільнота мають запропонувати виробникам дорожню карту активізації економічного розвитку.
— Ви обіймали в уряді посади міністра, Прем’єр-міністра, працювали з чотирма президентами України.
— З п’ятьма вже. Знаєте, що я сказав Петру Порошенку на одній із зустрічей? Що ніхто з його попередників не брав в управління таку знекровлену і охоплену кризами країну. Це величезна відповідальність і, безумовно, величезне навантаження. Тож з урахуванням тих загроз і ризиків, що нині нависли над Україною, усе суспільство зацікавлене в тому, щоб Порошенко був успішним Президентом. Якщо ми здолаємо всі виклики, то це буде не лише його особистий успіх, а й успіх усієї країни. Нині час реального зближення влади з інтелектуалами, експертами, промисловцями, підприємцями, народом. Адже усі вони — носії мудрості, знань, досвіду, які зацікавлені у підтримці держави і, зрештою, готові ділити відповідальність за доленосні рішення з її розвитку.
Поки що влада дуже відстає від запитів суспільства. Неефек?тивність управління пояснюється значною мірою кадровою політикою — призначення за принципом партійних квот або ставлеників від бізнес-груп призводить і до тих трагічних наслідків, які ми переживаємо тепер.
Суспільство потребує нової якості держави. Воно повстало проти безпрецедентного рівня корупції, збагачення купки людей на тлі стрімкого зубожіння більшості українських громадян. Народний гнів був спрямований проти рішень, ухвалених у сімейному колі або «смотрящими», проти відсутності ефективного впливу громади на рішення влади. Люди змушені були захищати свою гідність, право на життя. Перший дзвінок пролунав у 2004 році, а тепер це проявилося у ще більш різкій, радикальній формі. Для нас важливо зрозуміти, що громадяни України словам уже не вірять. Вони даватимуть оцінку владі за конкретними результатами. І вкрай важливо, щоб ці результати були.
— Чим запам’яталося вам ваше прем’єрство?
— Це був цікавий, насичений, непростий час. Зростання ВВП у 2001 році становило 9%, пром?виробництва —14%, у чотири рази скоротили темп інфляції, майже на третину зросли інвестиції. Соціальна сфера у 2002 році покращилася: ціни на продовольчі товари знизилися на понад 2%, реальні доходи громадян зросли на 17%, а середньомісячна зарплата — на 18%. Запам’яталася велика робота з реструктуризації боргу Росії за постачання газу, який придбали недержавні структури, а це мільярд триста мільйонів доларів. Вдалося реструктуризувати і навіть трохи зменшити державний борг за принципами Паризького клубу кредиторів.
— Як підписання асоціації з ЄС вплине на стан в Україні такого непростого часу?
— Я вважаю, що підписання Угоди про асоціацію — це не диво, яке миттєво дасть нам змогу жити «як у Європі», а початок великого, складного і тривалого шляху. Ми не повинні ідеалізувати цей шлях. Але є міжнародні, європейські стандарти, які визначають рівень розвитку країни, рівень життя людей, конкурентоспроможність економіки і здатність захищати національні інтереси. Домогтися результату можна лише розумом, волею та консолідацією зусиль. Для мене особисто асоціація з ЄС — шанс для України.
Нині конче потрібна національна програма адаптації української економіки до умов зони вільної торгівлі з ЄС, встановлення в Україні сучасних європейських стандартів. Важливо, щоб нині цю роботу посилили.
— Анатолію Кириловичу, у серпні вам виповниться 60 років. Як відзначатимете ювілей?
— Зустріну його в рідному селищі Братушани, яке заснували ще козаки Богдана Хмельницького, у батьківській хаті. Я — щаслива людина, бо мій старший брат Олександр зберіг її саме в такому вигляді, як її побудували мама з татом, я можу привезти туди свою сім’ю, доторкнутися до стін і речей, які знайомі з дитинства, пройтися босоніж по траві…
Віктор СТАШЕВСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»
Редакція «Урядового кур’єра» приєднується до численних привітань та зичить ювілярові здоров’я, миру в країні, творчого довголіття.
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій КІНАХ. Народився в серпні 1954 року в Молдові.
У 1978 році закінчив Ленінградський кораблебудівний інститут.
Працював на суднобудівних заводах у Таллінні та Миколаєві.
У 1990 році був вперше обраний народним депутатом України. У 1992 році призначений представником Президента України у Миколаївській області.
У 1994 році обраний головою обласної Ради народних депутатів і обласного виконавчого комітету Миколаївської області. З 1995 по 1996 рік працював віце-прем’єр-міністром України з промислової політики. З 1999 по 2000 рр. працював першим віце-прем’єр-міністром України. З 2001 по 2002 рік – Прем’єр-міністр України. З лютого по вересень 2005 року – перший віце-прем’єр-міністр України.
З вересня 2005 року по травень 2006 року — Секретар Ради національної безпеки і оборони України. З червня 2006 року по квітень 2007 року — народний депутат України. З березня по грудень 2007 року — Міністр економіки України.
З 1997 року по цей час — президент Українського союзу промисловців і підприємців.
Ми в Google+