Перший заступник голови 
Державного комітету телебачення 
і радіомовлення  
Анатолій МУРАХОВСЬКИЙ

Про проблеми українського книговидання кореспондент «УК» попросила розповісти першого заступника голови Державного комітету телебачення і радіомовлення  Анатолія Мураховського. Ось що він сказав:

— За останні три роки, на жаль, доводиться говорити про спад в українському книговиданні. Якщо навіть у найбільш вдалому для галузі 2008 році спромоглися видати по 1,2 книжки (!) на кожного жителя України, то тепер змушені констатувати невтішну статистику — маємо близько 1 книжки. Позначилася економічна криза, не вдалося також громаді — і читачам, і видавцям, а подекуди й органам влади викоренити практику знищення книгарень — колись вони були не лише у великих містах, а й у райцентрах, селищах. Комерціалізація ринку призвела до того, що багато таких магазинів зникло. Найнегативніша тенденція відчувалася у столиці, багато книжкових магазинів закрилися в Одесі та інших містах. Розвиткові книговидавничої справи заважає розвалена система книгорозповсюдження та відсутність адекватної нашим видавничим можливостям мережі книготоргівлі. Уряд прийняв розпорядження, згідно з яким затверджені рекомендації органам місцевої влади щодо сприяння відкриттю та функціонування  пунктів продажу книжок (це можуть бути  ятки, книжкові магазини, прилавки, якщо це невелике містечко чи селище). Сьогодні, на жаль, жителям сіл доводиться їхати у район чи обласний центр, щоб вибрати потрібну літературу. Це теж призвело до зниження інтересу співвітчизників до читання. Адже книжку розглядаємо не лише як товарну продукцію, а як головний елемент (про це свідчить наша історія), який формує  суспільство,  дає змогу зберегти, зміцнити і розвинути культурні традиції, які є головним гарантом духовності людей, що є визначальною складовою функціонування держави.

Високо оцінив доробок українських видавництв Прем’єр-міністр Микола Азаров,  а після спілкування з видавцями дав розпорядження підготувати  пропозиції, які були б прагматичними кроками у розвитку книговидавничої справи України. Державний комітет має розробити і внести до Кабінету Міністрів Державну цільову програму популяризації книговидавничої продукції і читання. Над концепцією програми працюємо спільно з Міністерством освіти і науки, молоді та спорту. У програмі будуть передбачені, зокрема, піар-кроки на державному рівні, щоб привернути увагу до проблем книжки, до можливостей видавців, загостримо  увагу суспільства на тому, що книжка виконує надзвичайно велику соціальну роль. 

В Україні зросла когорта письменників, які творять книги, цікаві й за кодоном. Маємо добру тенденцію щодо  видання українських авторів  іноземними мовами з тим, щоб вони потрапляли до іноземного читача.    

—  Коли вітчизняна книговидавнича галузь дочекається таких можливостей?

— Прем’єр-міністр дав доручення удвічі (40 мільйонів гривень — «УК») збільшити в бюджеті наступного року фінансування програми «Українська книжка»,  яка дає змогу підтримати великі видавничі проекти, бо в умовах економічної стагнації видавництва самі не можуть з ними впоратися. Книжка — дуже високовартісний товар з точки зору інтелектуального внеску та тривалості роботи. Читач не завжди замислюється, який довгий шлях проходить вона від задуму до реалізації.  У рамках програми вже реалізовані такі проекти. Чого тільки варті «Пакти і конституції української козацької держави» (відомої широкому загалу як «Конституція Пилипа Орлика»), надруковані видавництвом «Світ», чи, скажімо, книжка видавництва «Балтія — друк», присвячена 600-річчю Грюнвальдської битви, над якою працювали автори Польщі, Литви та України, чи проект видавництва «Грані–Т» — художня література для дітей, надрукована шрифтом Брайля, яка визнана кращим видавничим проектом року!

— Анатолію Леонідовичу, не лише фінанси стоять на заваді розвитку книговидання. Що гальмує цей процес?

— Як на мене, серйозний чинник, який гальмує розвиток книговидавничої галузі, — брак якісного вітчизняного паперу. Настав час проаналізувати цю ситуацію і відважитися на те, аби збудувати в Україні високотехнологічний і високопродуктивний паперово-целюлозний комбінат, який би задовольняв потреби суспільства, адже навіть у діловодстві використовується папір німецького, польського, російського та фінського виробництва,  українського паперу, придатного для використання на різографах, ксероксах та комп’ютерах, мабуть, замало. Ми — надзвичайно велика папероспоживаюча держава. 

— Відтак, мабуть, варто говорити і про необхідність модернізації поліграфічних підприємств?

— Безперечно, маємо зробити крок у модернізації державних поліграфічних потужностей, бо успадкували потужні поліграфічні підприємства, але досі їх не переоснастили. А сучасне поліграфічне виробництво стає компактнішим, енергоекономним і продуктивним. І коли отримуємо  книжки для дітей українською мовою, а в вихідних даних зазначено «країна-виробник  Китай», мені як українцю стає соромно, що не ми це робимо. А чому так відбувається? Окрім якості, спрацьовує чинник економічний. Бо ті поліграфічні машини, які використовують за кордоном, сучасні, їх обслуговує 4 спеціалісти, обладнання на наших виробництвах обслуговують  12 — 15 осіб, а його моральна і фізична зношеність сягає 90 — 95%. У світі поліграфічні технології стали компактнішими, а ми  маємо надзвичайно великі площі на виробництвах, приміром, «Поліграфкнига» в Києві, «Таврида» у Сімферополі. Є приклади, коли навіть державні підприємства можуть зробити серйозний прорив щодо модернізації. Візьмемо харківську фабрику «Глобус», яка поставила нове обладнання, освоїла нові види друку, зокрема виготовлення палітурки з полегшеного картону. Фабрика, до речі, має замовлення з-за кордону.

— Нерідко відлякують покупців і непомірно високі ціни на вітчизняні книжки, через що інтелектуальний продукт, що його потребує читач, шляху до нього так і не знаходить. Як зробити книжку  доступнішою?

— Найголовнішою проблемою є те, що куца мережа книготоргівлі спонукає продавців реалізовувати книжки з рентабельністю 200 — 300%! Не можна не помічати непоодиноких фактів появи на ринку піратських копій деяких видавничих проектів, коли щойно видана книжка з’являється на ятках за ціною, нижчою за відпускну. Потрібен контроль держави, зокрема і над дотриманням авторського права — і авторів, і видавництв, які створювали цей продукт. Книжка має стати доступною, а її реальну вартість, як відомо, визначають тиражі. Якщо не будуть завищувати ціни продавці, видавництва зможуть замовляти більші тиражі, потрібно також подумати і над кредитною політикою, щоб видавництва могли отримати кошти для реалізації та підготовки нових проектів, і тоді книжка не буде дорогою, як не може бути дешевшою за виготовлену в Україні привезена з-за кордону. Мабуть, щось не те в економічній природі ціни. Паразитування продавців на готових видавничих проектах не принесе користі навіть тим, хто цю книжку продає. Тому що за рахунок обсягів продажів можна збільшити прибутки.

Щодо розвитку книготорговельної мережі, то я певен, що в нас уже проявляються кити видавничого ринку України, і ситуація їх спонукає до об’єднання і створення корпоративних  мереж  продажу книжкової продукції. Гадаю, це незабаром відбудеться.                    

Оксана МЕЛЬНИК,
«Урядовий кур’єр»