ПОВЕРНЕННЯ
 

Молода поетеса і драматург буде затребуваною не тому, що рано і трагічно загинула, а тому, що талановито писала
 

У Херсоні в рамках театрального фестивалю "Лютий/Февраль" поставили п'єсу одеситки Анни Яблонської "Где-то и около", життя якої раптово обірвав теракт у московському "Домодєдово".

...Навіть коли б ішлося не про талановитого митця, котрий лише встиг зробити вагому заявку на майбутні шедеври, то й тоді загибель молодої жінки, яка пішла з життя, не доживши й до 30-ти, й залишила напівсиротою трирічну дитину, сприймалася б як трагедія, що мала б раз і назавжди затаврувати нелюдів, готових навмання позбавляти життя десятки і сотні людей, ні на мить не замислюючись про їхнє призначення у цім світі.

"Аня нам всім сказала своєю смертю: люди, перестаньте бути скотами і вбивати одне одного. Жити треба заради любові! Будь ласка, прийдіть до тями", - ці слова одеський режисер Наталя Князєва промовила відразу після прощання з Анною Яблонською у Спасо-Преображенському соборі Одеси. Хоча 28 січня в місті було прохолодно, а рідні Анни аж ніяк не афішували гірку мить розставання, до храму прийшло чимало одеситів. Сльози стояли на очах навіть у тих, хто за життя не знав Анну особисто і навряд чи був знайомий з її творчістю.

Родом з дитинства

"Хоч як це парадоксально звучить, - пригадує одеський журналіст Олександр Галяс, - але півтора десятка років тому учениця 29-ї школи Аня Яблонська була куди більш відома у рідному місті, ніж пізніше вже сформований драматург і лауреат різних премій".

За словами Олександра, розкручувати дівчинку почав її батько, Григорій Яблонський, - відомий журналіст, автор фейлетонів та афоризмів. Коли Ані було лише 14, вийшла перша її збірочка з не по-дитячому серйозними віршами. Ця книжка тепер є у всіх однокласників Анни, каже Ганна Паніван, яка вчилася з юною поетесою в одному класі: "Всі її читали вздовж і впоперек, і не один раз". Зараз у 29-й школі, де навчалася Анна, збираються відкрити стенд у пам'ять про неї. Адже тут дівчина не лише розпочала писати вірші, а й разом з однокласниками в актовій залі школи ставила свої перші аматорські п'єси. "І ці п'єси, котрі вона писала для нас і в котрих ми були акторами, нас дуже об'єднували, - згадує Ганна Паніван. - Вона була лідером. Спокійним, але лідером. І, безумовно, найталановитішою людиною у нашому класі".

Пік популярності Анни у рідних пенатах був пов'язаний, либонь, із її "сріблом" на першому в Одесі конкурсі "Міс Преса". Тоді Ані Яблонській не було й 16-ти... Потому Анну як творчу особистість знали переважно в Москві та Пітері. Хоча вона ніколи не виїжджала з рідного міста і до кінця залишилася одеситкою. Керівник літчастини Одеського академічного російського театру Юрій Ющенко зізнається, що вперше почув про творчість Анни від своїх московських друзів: "Як ти можеш не знати? - дивувалися вони. - Це ж твоя землячка - вона пише чудові п'єси". В Москві її справді знали раніше, ніж в Одесі. Спілкуючись з тими, хто знав Анну особисто, я постійно ловив себе на спостереженні, що послуговуються вони зазвичай спогадами 5-15-річної давнини. Живучи в Одесі, вона на якийсь час наче опинилася в іншому вимірі - і просторово, і духовно - і лише по смерті справді повертається до нас.

Любити вміють тільки мертвих?

Пушкінські слова виникали ледь не в кожній розмові, що стосувалася Яблонської та її багаторічної невідомості у рідному краї на тлі всезростаючої популярності у сусідів. "Усі просто осліпли!" - обурено вигукує віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський. Він пам'ятає Анну ще 18-річною дівчиною, коли вона приносила свої вірші для журналу "Фонтан". І вірші публікували. П'єси згодом теж ставили - але вже переважно не в нас. Завліт Одеської російської драми Ю. Ющенко запевняє, що у його театрі твори Анни не ставили не через те, що не визнавали її таланту -вони просто не вписувалися в репертуарну політику. "Той формат, у якому працювала Анна, називається "Нова драма". Це цілий напрямок у російській та російськомовній драматургії. Тут ідеться переважно про певний експериментальний формат. А ми вже 80 років працюємо як репертуарний театр, котрий має свої традиції і свого глядача. Такі речі слід запроваджувати дуже обережно. Зараз у нас не ставиться жодної п'єси із так званої "нової драми".

В Росії, каже завліт, умови дещо інші: Москва, приміром, досить велика, аби задовольняти смаки й не надто численної авангардної публіки, крім того, там уже сформувалася певна мода на "нову драму". "Але й там такі п'єси не ставлять у великих академічних театрах для масового глядача - їх демонструють на експериментальних майданчиках, переважно на малій сцені театрів".

Юрій Ющенко вважає, що Анна й сама усвідомлювала цю ситуацію, а тому не прагнула пробитися зі своїм статутом до чужого монастиря: "Є драматурги, котрі оббивають пороги театрів, нав'язують свої п'єси, кажуть, що вони геніальні. Анна нам нічого не нав'язувала. Вона, гадаю, будучи розважливою людиною, сама розуміла, що ці п'єси у нас не підуть. Вона ж напевне бачила, який ми маємо репертуар, і розуміла, що простіше йти через якісь конкурси".

Тим часом саме це невміння нав'язуватися, неодноразово відзначену у розповідях виняткову скромність Анни режисер Наталя Князєва якраз і вважає головною причиною того, що творчість Яблонської у рідному краї майже не знали: "Їй просто бракувало набридливості та нахабства. Гадаю, що коли б Аня не посилала свої роботи на фестивалі, про неї тут так ніхто б і не довідався". З театром "Тур де форс", котрий очолює Наталя Князєва, Анна Яблонська співпрацювала більшу частину свого недовгого життя. Постановку її п'єси "Дверь", за припущенням Князєвої, побачили до тисячі одеситів. Адже, окрім спектаклів у власному камерному театрі, була ще й прем'єра на сцені Одеської української драми.

"Її ставили всюди - в Англії, в Москві. А тут - тільки ми", - гірко зауважує режисер. У театрі ще за життя Анни планували поставити впродовж найближчих трьох місяців ще дві її п'єси. Власне, про те, наскільки складними для сприйняття є твори Анни Яблонської, кожен може висловити й власну думку, завітавши, приміром, на її особистий сайт http://www. lapіr. com/

Наталя Князєва вважає, що усталена репертуарна політика не може бути виправданням для того, щоб твори Анни не ставилися на великій сцені - мовляв, розвиток театру завжди був пов'язаний із якимось експериментом: "Коли "Чайку" Чехова поставив Станіславський - був провал. А вже потім, у постановці молодого режисера, п'єса мала успіх".

Завліт російської драми Ю. Ющенко фактично підхоплює цю думку: "Драматургія Анни Яблонської - той випадок, коли вона має знайти свого режисера. Тут не можна сказати: "візьми прочитай і постав це". Режисер має прочитати, відчути і прийти до того, що справді дуже хоче це поставити. І лише у цьому разі може з'явитися такий спектакль".

Музика у слові

Юрій Ющенко вважає, що було б не зовсім правильно зараз, на хвилі трагедії, негайно ставити п'єси в пам'ять про Анну Яблонську. Його підтримує Наталя Князєва: "Нашвидкуруч тут нічого не вийде. У неї матеріал насправді доволі складний. З одного боку - все наче просто, з другого - це твори, котрі змушують глядача замислитись... Тут може йтися лише про відкриття, після якого п'єси ще ставитимуть і ставитимуть. Бо це не одноденки".

Режисер переконана, що через роки Анну Яблонську згадуватимуть передусім не як жінку, яка загинула під час теракту в "Домодєдово", а саме як автора чудових творів: "У неї об'ємне слово, у неї музика у слові є. Воно все одно знайде свого поціновувача. Аня в кожному разі стала б відомою".

Юрій Ющенко теж зауважує, що експериментальні театри Одеси, як-от "Чайна фабрика" чи "Єврейський центр на Ніжинській", радше й без трагічної підказки не обійшли б увагою п'єси Яблонської.

Не закрита для них і сцена Російського академічного. Тут теж час від часу переглядають репертуар і вдаються до новацій: "Це сьогодні вони для нас - не формат. А через рік чи два вони цілком можуть з'явитися і на нашій сцені". Вже два роки поспіль п'єси Анни Яблонської лежать тут у театральному портфелі. Разом із сотнею інших, котрі потенційно можуть мати успіх. А щодо театральних конкурсів, які дали змогу Анні отримати певне визнання, то їх, як зазначали практично всі мої співрозмовники, в Україні таки бракує. Тим-то й мали намір Наталя Князєва та Анна Яблонська влаштувати у стінах свого "Тур де форс" читання п'єс молодих авторів та їхню постановку. При цій нагоді Анна хотіла спробувати себе і в режисурі. Але тепер театр має вдовольнитися лише тим, що вона встигла для нього зробити.

ДОСЬЄ "УК"

Анна ЯБЛОНСЬКА (МАШУТІНА). Український російськомовний драматург, поет, прозаїк, публіцист. Народилася 20 липня 1981 р. в Одесі. Навчалася у 29-й школі Одеси (нині - 9-та гімназія). Ще школяркою публікувала свої вірші в одеському журналі "Фонтан", а 1995-го вийшла друком її перша авторська збірка. Вищу освіту здобула в Одеській національній юридичній академії. Працювала pr-менеджером на Одеському заводі дитячого харчування. Останніми роками займалася переважно драматургією.

Анна Яблонська встигла написати близько двадцяти п'єс. Найвідоміші з них: "Видеокамера", "Бермудский квадрат", "Где-то и около", "Заброшенное радио", "Дверь", "Язычники". Лише кілька з цих драматичних творів були поставлені на сцені. І лише одна - у рідній Одесі.

Найпомітніші з її російських постановок - "Видеокамера" у театрі-студії Санкт-Петербурзького державного університету і "Где-то и около", Санкт-Петербург, лабораторія ON. Театр Молодіжного центру театрального і кіномистецтва "МИГ".

Єдину в Одесі та Україні загалом постановку п'єси Яблонської чотири роки тому здійснила режисер Наталя Князєва у театрі "Тур де форс". Нині три російські театри: московська "Практика", пермська "Сцена-Молот" і глазовський "Парафраз" - уже цього місяця збираються показати спектакль "Где-то и около" у пам'ять про авторку.