«Потрібно довести владі, що тільки наука — провідна рушійна сила розвитку держави і без її підтримки ми приречені на занепад»
Вітчизняна наука вже чимало років відчуває нестачу фінансування від держави, що значною мірою гальмує її розвиток. Наука потребує кардинальних змін, переосмислення, прямого зв’язку із практикою. Вона має відповідати сучасним викликам суспільства й економіки. Про це та інше «Урядовий кур’єр» розмовляв з академіком НАН України, головою ради Національного банку вченим-економістом Богданом ДАНИЛИШИНИМ.
— 16 травня ми відзначили День науки. Як, на ваш погляд, українці сприймають це свято?
— Ті, кого я знаю, сприймають позитивно, навіть вітають одне одного із цим днем. Дехто скептично питає: мовляв, яка наука? Де ви бачили чи чули про науку в Україні, тут давно вже нема нікого, хто може нею займатися, а ті, що залишилися, доживають віку і потягнуть за собою залишки науки.
— Ви згодні з цим?
— Звісно, ні. Я завжди обстоював і обстоюватиму інтереси української науки, хоч би де був і на яких посадах працював. Кілька років тому, відповідаючи на аналогічне запитання, казав, що стан української науки жалюгідний. На жаль, як я й передбачав, поступово стає ще гірше. Достатньо сказати, що впродовж десяти років чисельність дослідників України скоротилася більш ніж вдвічі. Україна входить до числа країн з найменшою концентрацією дослідників: 12 осіб на 10 тисяч населення порівняно з 55 в країнах Європи та ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку).
— То як оцінюєте наші перспективи?
— Перспективи не дуже вселяють надії. А з погляду можливостей досягнення цілей їх можна реалізувати. Я б виокремив два системні блоки: низька затребуваність наукових досліджень в економіці й неефективна система управління наукою та відірваністю її від виробництва.
Реформа наукової галузі передбачає комплекс структурних перетворень системи організації та функціонування науки в Україні, які стосуються академічних та галузевих наукових інституцій і закладів вищої освіти. Україна має опиратися на потужну систему фундаментальних досліджень, без якої науковий поступ і подальші перспективи держави не мають можливостей розвитку.
— Україна повинна мати досить міцну опору, якою мають стати фундаментальні дослідження. Який у нас стан справ?
— Не секрет, що НАНУ не повністю змогла перебудувати свою діяльність відповідно до вимог часу. А це призводить до поступової втрати її суспільного значення й авторитету. Тож виправлення цих негативних тенденцій, прискорення позитивної динаміки розвитку академії, її постання як потужної основи соціально-економічного піднесення України бачу своїм головним завданням у разі обрання президентом НАНУ.
Розвиток фундаментальних досліджень буде для мене пріоритетом. Але й прикладні дослідження, їх комерціалізація й поєднання з виробництвом, збільшення зацікавленості та стимулів для бізнесу в наукових розробках — це також ключове завдання нашої діяльності.
— Вас висунули кандидатом на посаду президента НАНУ. Якими будуть ваші перші кроки в разі обрання? Досвід якої країни перейматимемо?
— Для мене посада — не головне. Знаю що робити, бо пройшов шлях від аспіранта до академіка — директора інституту. Знаю, як пов’язати науку і виробництво — був першим міністром економіки — вихідцем з НАНУ. Знаю, як комерціалізувати наукові дослідження: як і звідки брати гроші на розвиток науки. Чинний головою ради Національного банку.
Свого часу пройшов шлях від аспіранта до директора інституту НАНУ, став академіком у 44 роки. До речі, і тоді, і нині, 54-річним, залишаюсь одним з наймолодших академіків. Тоді, 2007-го, Борис Патон мене підтримав, коли я дав згоду обійняти посаду міністра економіки України. Тому глибоко переживаю і відчуваю серцем усі біди академії й жебрацьке існування науковців.
Як Президент НАНУ зроблю все, щоб український вчений міг гордитися, що він науковець, а академік почувався не як спостерігач на бенкеті олігархів, а як справжня еліта суспільства. Я зумів доказати ефективність своєї роботи на посаді міністра економіки, вивівши її із кризи в 2009—2010 роках, на посаді голови ради Національного банку України. Там із командою, тобто з членами ради, ми створили справді хорошу основу для стійкості банківської системи.
Насамперед потрібно визначити реальний стан української науки, аби зрозуміти, де ми безнадійно відстали, де є перспективи наблизитися до лідерів. А де, можливо, ми не так уже й далекі від лідерів. Варто провести аудит досліджень і розробок наукових установ країни, зокрема інститутів НАН України і вишів.
Ми повинні зрозуміти, що без науки не буде цілісної системи національної безпеки і оборони України. Мета такого аудиту — виявлення точок, які будуть своєрідними зривними механізмами і поштовхом розвитку науки та конкурентності на світовому ринку наукових досліджень.
— Що це забезпечить Україні?
— Тільки так можна зрозуміти, в яких наукових напрямах Україна зберігає конкурентоспроможність, які галузі вітчизняної науки перспективні, де є потенціал для прориву. Якщо проведемо такий аудит, стане зрозуміло, кого саме (наукові колективи, лабораторії, окремих фахівців) доцільно підтримувати.
Що робити далі? Ось укрупнені пропозиції.
По-перше, потрібно максимально швидко трансформувати НАН України з клубу академічних вчених у мобільну установу, яка має сучасну основу для здійснення фундаментальних досліджень, визначає тренди розвитку прикладних наукових досліджень, а також тренди розвитку промисловості.
По-друге, слід довести владі, що тільки наука — провідна рушійна сила розвитку держави і без її підтримки ми приречені на занепад. Першим кроком має стати запровадження посади віцепрем’єра з питань інноваційного розвитку та промисловості. Обов’язкова присутності президента НАНУ на засіданнях уряду із правом дорадчого голосу та створення президентської ради з питань науки і технологій. До речі, коли я був членом уряду, то за моєю пропозицією президент чи віцепрезиденти НАН України були присутніми на засіданнях Кабінету Міністрів.
По-третє, створити науково-освітній технічний університет європейського рівня на основі групи наявних технологічних університетів. Навколо цієї інституції створити науково-технічний інноваційний кластер. НАН повинна стати ядром національного науково-промислового кластера.
Потрібно сформувати податкову політику, що сприятиме розвитку технологічних стартапів, інноваційних кластерів тощо. У процесі реформування наукової галузі слід створити деталізовану правову базу для функціонування української науки на інноваційних засадах.
Необхідно визначиться із проривними напрямами фундаментальних досліджень. Показати великому українському бізнесу і промисловцям, як, підвищуючи інноваційність і проводячи модернізацію виробництва, можна істотно збільшити прибуток і додану вартість, отже і ВВП країни, в якому можуть істотно зрости і витрати на науку.
Підсумком реформи управління та функціонування науки має стати передусім дебюрократизація, демократизація управління, розвиток самоврядування, забезпечення ротації кадрів на керівних посадах
— Як можна підняти престиж науки? Тільки заробітною платою?
— Звісно, питання заробітної плати важливе для науковців. Сказати, що вона мізерна — нічого не сказати. Упродовж останніх 15 років пріоритетність науки серед напрямів спрямування видатків державного бюджету скоротилася більш ніж вдвічі. Якщо в 2015 році частка витрат на науку серед бюджетних видатків державного бюджету становила 2%, то в середньому за останні чотири роки — лише 0,8%.
Як наслідок — скорочення державної підтримки науки. Україна нині перебуває серед країн із найнижчим рівнем науково-дослідної капіталізації ВВП. Виконані в нашій державі дослідження і розробки (ДіР) в 2019 році становили, за оцінкою, лише 0,4% ВВП, а в середньому у країнах ОЕСР цей показник — 2% ВВП. Згідно із стратегією ЄС «Європа-2020», поставлено завдання довести рівень фінансування науки в країнах ЄС до 3% ВВП в 2020 році.
Проте не сказав би, що наша наука катастрофічно застаріла. У запитанні певною мірою сформульована й відповідь. Деяка закам’янілість організації та структури наукових досліджень і їх окремих напрямів значною мірою є причиною проблем вітчизняної наукової галузі. Проте недостатність фінансування — теж проблема, хоч її розв’язання не можна покладати лише на державу.
Оптимізація розподілу та структури фінансування академії, яке нині здійснюють з огляду на чисельність, можлива шляхом збільшення частки конкурентного фінансування; запровадження міжнародно визнаних критеріїв і стандартів організації та фінансування наукових досліджень; забезпечення відкритості експертної оцінки науково-дослідних робіт. Також слід не допускати необґрунтованого збільшення фінансування окремих підрозділів і установ та утримання окремих оплачуваних керівних посад.
Треба оптимізувати накладні витрати, пов’язані з утриманням апарату у президії НАНУ й наукових установах. Приміром, скоротити витрати на утримання автотранспорту для керівництва тощо.
Ефективність, економію витрат і прозорість розподілу коштів може забезпечити переведення установ академії на централізоване обслуговування в господарських, фінансових, кадрових, ІТ-питаннях.
— Що робити: закривати чи виводити на самоокупність застарілі інститути?
— Оптимізація роботи багатьох наукових інститутів — веління часу. Необхідно оптимізувати структуру академії в частині усунення дублювання функцій і напрямів діяльності окремими підрозділами апарату, установами при президії НАНУ та її інститутами. Слід удосконалити й посилити внутрішній контроль і аудит задля економного та ефективного використання бюджетних коштів, землі й майна академії, наведення елементарного порядку в їх документальному оформленні. Слід оптимізувати розподіл фінансів та структуру фінансування академії.
Академія повинна зробити це сама, не чекаючи, доки це зроблять за нас із далеко не найкращими, як ми самі розуміємо, наслідками. Загальна схема реформування академії, на мою думку, має такий вигляд: інвентаризація напрямів діяльності, кадрів, інфраструктури, майна й вироблення сучасної оптимізованої структури з урахуванням світових трендів і завдань сталого соціально-економічного розвитку України.
— Часто кажуть, що академія наук зберігає стару радянську основу і важко піддається реформуванню, особливо коли керівні кадри пам’ятають Брежнєва й будівництво соціалізму. Як плануєте організаційне переформатування?
— Частково погоджуючись із вами та відзначаючи недоліки в розвитку науки загалом і НАНУ зокрема, скажу, що часто критика науки й академії окремими представниками ЗМІ та експертного середовища хибує неглибоким їх знанням, недостатньою увагою до їхніх переваг і здобутків. Щодо наявних проблем, то, балотуючись на посаду президента НАНУ, я запропонував виборчу програму — власну програму їх розв’язання.
Доцільне започаткування під егідою НАНУ регулярного міжнародного форуму для обговорення наукових проблем і трендів, пропаганди вітчизняних інноваційних досягнень та залучення інвестицій. Можливо, слід здійснити це на базі щорічних загальних зборів НАН України, перетворивши їх із заходу «для власного споживання» на захід, цікавий вітчизняній і світовій спільноті.
Академії слід використовувати широкі можливості міжнародної інтеграції, розробити та реалізувати програму співпраці зі світовим науковим співтовариством на взаємовигідній основі. Нам тут є що показати, адже відомо, що вчені НАНУ причетні до наукових відкриттів світового рівня, учасники та співавтори високорейтингових міжнародних дослідницьких проєктів, публікацій і заходів.
Закордонні відрядження мають існувати не лише для керівництва, а передовсім для стажування й наукового обміну перспективних і молодих учених.
— Багато розмов про ресурсне забезпечення. А чи завжди академія раціонально використовує те, що є?
— Погоджуюся, що нераціонально. З огляду на критичний стан ресурсного забезпечення науки в Україні реформа її фінансування має передбачати зміну підходів до розподілу коштів між окремими науковими організаціями та колективами, збільшення обсягів фінансування. Інакше реалістичність та терміни виконання наведених вище завдань супроводжуються значними ризиками. Фінансування внутрішніх витрат на виконання наукових досліджень і розробок з усіх джерел у наукових організаціях НАНУ в минулі роки в розрахунку на одну організацію становило не більш ніж 10 мільйонів гривень на рік, або близько 0,8 мільйона місяць. У розрахунку на одного працівника, задіяного у виконанні наукових досліджень і розробок, —приблизно 88 тисяч і 7,3 тисячі гривень.
Через великий державний борг і платежі за ним найближчими роками на тлі сумнівних перспектив значного збільшення доходів зведеного бюджету, через кризові явища в економіці, а також підвищення потреб у державних видатках на проведення реформ та утримання армії необхідно продовжувати політику фіскальної консолідації.
— Що це може означати для держави і науки?
— З урахуванням браку можливостей для значного зростання фінансових ресурсів на розвиток науки в найближчій та середньостроковій перспективі доцільно не розпорошувати бюджетні кошти, а спрямовувати їх туди, де швидше можна отримати віддачу, — на розвиток академічної науки, яка має більший потенціал, ніж університетська, а також на конкурсне фінансування проєктів через Національний фонд досліджень України.
Хоч перелік форм і методів бюджетного фінансування науки в Україні такий самий, як і в розвинених країнах, левова частка фінансових ресурсів надається у формі базового фінансування. Найефективніші механізми їх розподілу мають обмежене використання. Одна з вагомих причин цього — низький рівень фінансування науки. Неможливо запроваджувати його нові форми, коли коштів вистачає лише для збереження наукової організації. Тому реформувати систему фінансування науки можна буде лише за умови розроблення й реалізації реалістичного плану поетапного збільшення фінансових ресурсів на її розвиток.
— Чи розуміє суспільство важливість активізації наукових досліджень та підвищення ролі й значення науки?
— Думаю, що немає достатнього розуміння. Тому, на мій погляд, для збільшення фінансових ресурсів, що акумулюватимуться в Національному фонді досліджень, варто вдосконалити стимулювання залучення добровільних внесків юридичних і фізичних осіб у бюджет фонду шляхом збільшення порогового значення суми коштів або вартості товарів.
Крім реформування системи державного фінансування української науки, необхідно запровадити поширені у світі стимули активізації приватних інвестицій у цю сферу — податкової знижки або податкового кредиту на НДДКР (ДіР).
Необхідне поєднання реформи фінансування науки з реформою системи організації й управління нею. Динаміка бюджетних витрат на ДіР має бути порівнянною з темпами збільшення ВВП. У галузі інноваційних досліджень зростання видатків має відбуватися випереджальними темпами щодо ВВП, принаймні вищими, ніж відсоток інфляції у попередньому році.
Крім фінансової складової, важливий чинник розвитку науки — якість управління фінансовими ресурсами розпорядниками бюджетних коштів, яка великою мірою визначає ефективність їх використання.
Олег ГРОМОВ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Богдан ДАНИЛИШИН. Закінчив Тернопільський державний педагогічний інститут. У 1991 році — аспірантуру Ради з вивчення продуктивних сил за спеціальністю «Економіка», де десять років обіймав посаду її голови. У 2003-му здобув звання професора. У 2009 році став наймолодшим академіком НАН України.
Викладав у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті державної податкової служби України, національній академії державного управління при Президентові України, Карловому університеті (м. Прага), Університеті Гумбольдта (Берлін). У 2007—2010 рр. — міністр економіки України.
Володіє німецькою, англійською та чеською мовами.
Ми в Google+