Обмін в’язнями, який нещодавно відбувся між Україною та Росією, зумовив хвилю радісних емоцій у нашій країні. «Нарешті вільні!» — видихнули сотні тисяч українців, коли побачили змарнілі, але усміхнені обличчя кремлівських бранців, котрі сходили з трапа літака в Борисполі. Проте шлях до цієї щасливої миті зустрічі був довгим і складним. Лише безпосередньо причетні до цього знають усі нюанси переговорів і справжню ціну, яку Кремль запросив за життя українських громадян.
Чому президент Путін нарешті погодився обміняти українських бранців, навіть тих, яким російський суд виніс суворі вироки? Чи стане цей крок початком нового відліку у відносинах Москви і Києва? Як трактують ці події на Заході? Кореспондент «УК» розпитав про це провідного співробітника Німецького фонду Маршалла США у Брюсселі Бруно ЛЕТЕ.
— Пане Лете, як сприйняли в Брюсселі новину про обмін полоненими між Україною та Росією?
— Обмін полоненими — це, безумовно, позитивна, хороша подія, якої домігся Президент Зеленський. Крім того, він продемонстрував готовність оновити мінський процес за рахунок реформування відносин із Росією, опосередковано рухаючись до того, що можна було б назвати нормалізацією відносин із Росією, які не можуть вічно перебувати у стані протистояння. Адже відносини з країною, яка, вже так сталося історично, є вашим географічним сусідом, треба налагоджувати. Факт сусідства ніколи не зміниться. Загальна реакція Брюсселя на обмін полоненими позитивна. Хоч деякі столиці, наприклад Амстердам, висловили стурбованість, пов’язану з можливими наслідками для розслідування збиття літака рейсу МН17, проте в Брюсселі це розглядають як внутрішні справи країн. Тому не думаю, що це матиме негативний вплив на поточні відносини ЄС та України.
— Чи не вважаєте ви, що обмін в’язнями, на який пішла Росія, може послужити приводом для пом’якшення антиросійських санкцій ЄС?
— Я так не вважаю. ЄС відданий політиці збереження санкцій. Свідчення цього — недавнє рішення ЄС про подовження персональних санкцій. Гадаю, навіть якщо теоретично припустити, що відносини України та Росії нормалізуються, це не означатиме скасування санкцій з боку ЄС. Бо вони чітко пов’язані з тим, що РФ зробила з Кримом. І доки ситуацію на півострові не буде врегульовано або доки Росія не продемонструє чіткого розуміння, що те, що вона зробила з Кримом, було помилкою, Євросоюз не скасує санкцій. Я в цьому переконаний. Проте щодо запровадження нових санкцій проти Росії, то на це, гадаю, ЄС уже не погодиться.
— Якщо тільки Росія не піде на нові прояви агресії?
— Схоже, що нова українська влада, зокрема Президент Зеленський, намагається сформувати нову східну зовнішньополітичну стратегію. Його мета — знайти відповідь на запитання: «Як мені жити з моїм близьким великим сусідом? Як мені з ним спілкуватися?», котрі, як я вже казав, зумовлені суто прагматичним усвідомленням, що дві сусідні країни не можуть постійно існувати у стані перманентної ворожнечі. Можливо, Президент вважає, що краще досягнути чогось, ніж нічого. Але я порекомендував би такі кроки робити скоординовано з міжнародними партнерами України, наприклад, НАТО та ЄС. Бо вони не лише можуть надати компетентну пораду. Ухвалюючи важливі рішення, завжди добре консультуватися зі своїми тямущими партнерами.
— Чому, на вашу думку, Президентові Зеленському вдалося домовитися про обмін полоненими, хоч попередня влада також активно вела ці переговори, але безрезультатно?
— Гадаю, це трапилося тому, що фігура Порошенка була безпосередньо пов’язана з подіями Майдану. Тож не було жодних проривів у відносинах між Україною та Росією. Це емоції. Представники колишньої української влади були пов’язані з Революцією гідності, емоційним подразником для Росії. Тому, ймовірно, Зеленського росіяни розглядають як нову кров, нову фігуру на політичній сцені України. Якби я був у Москві, то, звичайно, відразу ж почав би оцінювати таку людину: чи можна з нею працювати, про щось домовлятися. Але ми в Брюсселі не вважаємо, що обмін полоненими — це аж такий значний крок назустріч у відносинах України та Росії. Це крок від протистояння до шляху нормалізації. Проте нормалізація відносин з Росією, і я на цьому наголошую, має бути не за будь-яку ціну.
— Чимало політиків і експертів висловлюють побоювання, що під час переговорів лідерів країн нормандського формату, які, як очікують, відбудуться найближчим часом у Парижі, Президент Зеленський пом’якшить позицію України щодо врегулювання воєнного конфлікту на Донбасі.
— Чудово, що Україна — демократична держава. Навіть якщо Президент чогось хоче, він не може втілити це бажання без згоди на те уряду й парламенту. В Україні діє система стримування і противаг. Президент Зеленський перебуває при владі трохи більш як сто днів, тому поки що складно говорити про його цілі та прагнення. Проте, на мою думку, буде доречно провести паралелі з подіями, які відбулися у Грузії. Президентство Саакашвілі було дуже революційне, проте, коли до влади прийшов його наступник, він зрозумів, що революція не може бути кінцевою метою його політики. Тому продовжував підтримувати курс Грузії на європейську та євроатлантичну інтеграцію, але водночас зробив усе для того, щоб відносини з Москвою перестали бути ворожими. Я не кажу, що треба копіювати грузинський сценарій, та треба все-таки мати на увазі цей досвід.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»,
Брюссель
ДОСЬЄ «УК»
Бруно ЛЕТЕ — старший співробітник з питань безпеки та оборони у Німецькому фонді Маршалла США в Брюсселі. Коло інтересів — політика безпеки та оборони ЄС, НАТО та події в Центральній та Східній Європі. У 2010 році працював у Представництві ЄС у США. Закінчив університет у місті Гент (Бельгія) та університет Civitas у Варшаві (Польща). Здобув ступінь бакалавра з питань управління комунікаціями та магістра з міжнародних відносин. Автор численних публікацій у світових ЗМІ.
Ми в Google+