Як жити далі? Як повертатися до світу людей, котрі за звичкою ходять на роботу, святкують, усміхаються і радіють? Складне запитання, чи не так? Як на нього відповісти самому собі, коли перед очима — друзі, які назавжди полишили цей світ; коли уявлення про щирість і світло людської душі, здається, непоправно затьмарено спогадами про війну, про біль від поранень… Такі думки спадали, коли дивилась на юних пацієнтів Військового госпіталю в Ірпені — вчорашніх бійців східного фронту України. 

По обіді на сесії ПАРЄ пройдуть дебати з поточних політичних питань, присвячених ситуації в Україні. Доповідачем призначено депутата від групи соціалістів Штефана Шеннаха. Генеральний секретар Ради Європи Турбйорн Ягланд та Верховний комісар з питань захисту прав людини Нільс Мужнієкс також візьмуть участь в обговоренні. 

У Росії почалися поодинокі протести солдатських матерів. Ці акції стали можливими завдяки російським активістам. Збираючи по крихтах інформацію, вони говорять суспільству правду про війну російської армії в Україні. Правозахисниця Олена Васильєва створила в Фейсбуці групу «Вантаж-200». За лічені дні кількість її учасників досягла 15 тисяч. Саме «Вантаж-200» однією з перших у Росії оприлюднила дані про тисячі цинкових трун, які повернулися до Росії з України. Групу в Фейсбуці намагалися закрити, але завдяки протестам десятків тисяч користувачів з усього світу її відновили. Нещодавно Олена Васильєва на кілька днів приїхала в Україну. Журналісту «УК» вдалося з нею поспілкуватися.  

Діалог, спрямований на встановлення миру, — це єдиний спосіб врегулювання ситуації у Донецькій та Луганській областях. Не менш важливим кроком на цьому шляху є проголошення режиму припинення вогню, за час дії якого з полону звільнено понад тисячу українських військових та укріплено позиції. Такі думки озвучив у ході інтерв’ю одному з вітчизняних телеканалів Президент Петро Порошенко. 

Щоб перемогти у війні з Путіним, нам варто розраховувати лише на Бога та самих себе. І діяти відповідно. Бо, скажімо, на протверезіння російського суспільства сподіватися принаймні найближчим часом не доводиться. Про це переконливо свідчать матеріали організованого в Укрінформі круглого столу «Як уберегти Росію від залізної завіси: роль та значення російської інтелігенції». Те, що наші північні сусіди безнадійно хворі на голову та совість, одностайно заявили і українські соціологи, історики та політологи, і російські журналісти. 

«Хочемо подарувати машину нашим хлопцям на сході», — з таким проханням дедалі частіше приходять на Рівненський державний авторемонтний завод благодійники. «Машин, які на ходу, в нас немає. А ось відремонтувати будь-яку з наявних можемо», — відповідають тут. Підприємці оплачують вартість запчастин, фарби — і вже через деякий час оновлені машини вирушають на передову. Це той транспорт, який військові з оперативного командування «Північ» у буквальному сенсі притягнули на територію заводу.  

Стіни між державами почали зводити ще в давнину для захисту від набігів варварів. Найвідоміша Велика китайська, побудована у третьому столітті до нашої ери, й нині дивує своїми інженерними рішеннями. А вже на початку нинішньої ери римляни звели на своїх кордонах із германськими племенами лімес із 900 сторожових веж і 120 фортець, що простягнувся від Північного до Чорного моря. 

Хоч як прикро, мусимо визнати: не люблять у нас успішних, роботящих, завзятих. Щонайменше їм заздрять, і ця жаба душить передусім тих, хто сам нічого не вміє, не хоче працювати і нічого не робить, щоб змінити своє життя на краще, хоч і першим прибігає з ложкою за загальний стіл. Зате пройдисвітам вірять щиро, по-дитинному, подекуди навіть здогадуючись, що завтра ризикують залишитися без шматка хліба. Чому ж так ведеться? 

Перебуваючи у Слов’янську, аби краще вивчити настрої місцевого населення, наважився провести міні-опитування.  Просто на вулицях надокучав людям різного віку одним запитанням: «Яку подію у житті міста після його визволення вважаєте найголовнішою?» Із доброго десятка відповідей майже половина запевняла, що таким став шкільний дзвінок 1 вересня. Зважаючи на великі руйнування тутешніх шкіл та моральний стан батьків, педагогів і учнів, цьогорічний День знань став непересічною подією.

Безперешкодно кордони між Кримом і Херсонщиною долають нині лише птахи і хмари. Людям же, та й навіть звірині куди складніше: небезпека натрапити якщо не на мінну розтяжку, то на який-небудь «багнет» у руках наспіх рекрутованого удегейця чи алеута — не теоретична…