Донині український медик у звичайній комунальній поліклініці чи лікарні може сумлінно працювати і заробляти ну, скажімо, чотири тисячі гривень. А може взагалі не паритися — й отримувати ту саму суму. Де мотивація? Навіщо йому бути ввічливим із пацієнтом, витрачати власний час і гроші, аби навчитися новим методикам чи передплачувати якісний медичний журнал, зрозуміло, англомовний? 

Нині ключовими документами, які знову дають старт медичній реформі, влада визначила Концепцію реформи фінансування системи охорони здоров’я та Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні. Крім цього, Кабінет Міністрів ухвалив 10 постанов, які мають кардинально змінити систему охорони здоров’я. Вони стосуються багатьох аспектів діяльності лікувальних закладів, але в жодній з них не йдеться про поліпшення підготовки медичних кадрів. Тим часом відомо, що кожна реформа починається саме з кадрів. 

У дивовижні часи живемо: щороку держава збільшує обсяги замовлення (за останні кілька років на третину зросло й фінансування освіти) у медичних вишах, а дефіцит кадрів так і залишається вічною темою. За офіційними даними, 2019 року брак лікарів сягне позначки 18 тисяч осіб. Це, між іншим, річний показник випуску медиків у США — країні, вдесятеро більшій за населенням. Ми ходимо зачарованим колом: випуск дедалі більшої кількості лікарів — відтік кадрів — дефіцит, що компенсується ще більшим держзамовленням.  

Епопея з пакетом законопроектів щодо автономізації закладів охорони здоров’я, що тривала з липня 2015 року, нарешті закінчилася: за відповідний законопроект 2309а-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» у четвер проголосувало 280 депутатів. Так Верховна Рада дала дозвіл реорганізувати заклади охорони здоров’я в комунальні та казенні некомерційні підприємства. 

У мережі з’явмлися перші карти аптек, які приєдналися до урядової програми «Доступні ліки». 

Програма поширюється на ліки від серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми. Аптеки добровільно беруть участь у цій програмі, підписавши відповідний договір з місцевими органами влади, ідеться на сайті МОЗ. Крайнього терміну не визначають, тож аптеки зможуть приєднуватися до програми постійно. 

Народження моєї молодшої дитини 9 років тому обійшлося нашій родині у 800 доларів. Ці гроші ми, як і всі, хто народжує в комунальних пологових будинках, заплатили просто за те, що лікар прийняв пологи. При цьому про особливий сервіс не йшлося — ні про нормальну їжу, ні про післяпологовий догляд. На щастя, «мій» лікар сам подбав про все. 

Одне з того, що найбільше вражає, коли потрапляєш за кордон, — кількість людей на візках. Чи спілкуються вони за келишком вина в кафе, чи прогулюються вулицею, чи купують багет у крамниці — в будь-якому разі живуть звичайним життям.

А в нас? Будь-яка недієздатність — це фактично вирок: власна домівка стає в’язницею, треба довічно залежати від сторонньої допомоги. 

Сумський обласний центр служби крові широко знаний не тільки в Україні, а й за її межами. Ось і недавно тут побували гості з Індії — директори компаній Trigenesis Капіль Кумар та Plasmagen Ранжит Ажманіні, які разом з представниками ПАТ «Біофарма» вивчали досвід роботи з відбору крові, заготівлі, заморожування, зберігання плазми тощо. Особливу увагу закордонні колеги звернули на систему контролю якості, етапи реконструкції центру, препарати, які тут виробляють, відмінності від інших станцій крові. 

На екрані в залі президії Національної академії наук, де відбувається презентація програми «Довголіття-кардіо», — два фото. З одного позирає новонароджене блакитнооке дитя. На іншій — зморщена, мов печене яблуко, сторічна бабця нафарбованими яскраво-червоними губами хвацько задуває свічки на торті.