«А тато довго хворів... Коли лікарі вже нічого не могли зробити, ми зіткнулися з тим, що в нашій країні немає нормальної допомоги таким хворим.

Страшна не смерть. Страшно те, що ми — ті, хто лишилися тут, мучимося, що не змогли зробити щось іще. Кажуть: забудь, не думай. А як не думати? Бо є різниця в тому, чи думати про те, що мама/тато/бабуся жахливо мучилися перед смертю, чи що зробив для рідної людини все, що вона прожила останні дні без болю, встигла потиснути руку онукові й подивитися з ним футбол», — написала на своїй сторінці у ФБ приятелька. 

Через дбайливі руки медиків опікового відділення Другої міської лікарні в Дніпрі з важкими й надважкими пораненнями пройшли понад 400 українських захисників. І майже всім їм вдалося зберегти кінцівки. У цьому неабияка заслуга лікаря-комбустіолога Сергія Слєсаренка, якого нещодавно удостоєно престижної нагороди — ордена Святого Пантелеймона за новаторство в медицині. Нині його посада звучить як керівник Центру термічної травми і пластичної хірургії. Тож розмову з ним я почала начебто з невеличкого уточнення. Та виявилося, зачепила за живе. 

Півторарічний Максим торпедою гасає кімнатою, ретельно досліджуючи все, що трапляється під руку: кошик з цукерками, іграшковий автомобільчик, блокнот. Гладячи його по голові, прошу віддати мій диктофон. Волосся в нього тоненьке й шовковисте. Мить — і він уже біля дверей. Але ні, дотягтися до клямки й відчинити їх людині метр заввишки — ніяк, тож вимогливо кличе на поміч маму. 

У Миколаївській обласній дитячій лікарні проведено унікальну нейрохірургічну операцію дитині, яка народилася з пухлиною завбільшки з її голову. Як розповідає обласний дитячий нейрохірург Сергій Чернишов, таких випадків у країні за останні 20 років зафіксовано лише кілька. Зазвичай ними займається Інститут нейрохірургії імені А. П. Ромоданова в Києві. Для Миколаївщини це перший досвід. 

Цьогоріч уряд запровадив електронний реєстр пацієнтів, що потребують інсулінотерапії. Раніше препарати інсуліну закуповували регіони за тендерною процедурою. Однак цей спосіб довів неефективність із великою кількістю недоліків: формування потреби було неточним; номенклатура закупівель могла ставати предметом маніпуляцій; ціни препаратів істотно різнилися від регіону до регіону; траплялися затримки поставок препаратів внаслідок оскаржень процедур закупівель або їх несвоєчасності; брак механізму контролю фактичного розподілу препаратів. 

Після ухвалення в парламенті доленосного для країни законодавчого пакета з медичної реформи Президент Петро Порошенко скористався нагодою і особисто привітав виконуючу обов’язки міністра охорони здоров’я Уляну Супрун. «Була дуже добра комунікаційна стратегія — пояснили, чому це так важливо. І не просто тому, що ми обов’язково маємо поліпшити якість медичних послуг, а й тому, що коли нічого не робити, ситуація значно погіршиться», — акцентував глава держави. 

Вагітність, що затяглася на 25 років, нарешті завершилася пологами, очікувано складними й довгими: позавчора парламент 240 голосами ухвалив один із ключових законопроектів медичної реформи — про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів. Також депутати ухвалили законопроект у першому читанні про внесення змін до Бюджетного кодексу, без яких зміна фінансування була б неможливою. 

Верховна Рада підтримала підготовлені Кабінетом Міністрів рішення, які започатковують медичну реформу в Україні, передусім в частині фінансування галузі та державних гарантій надання медичних послуг і лікарських засобів. За ухвалення урядового законопроекту  №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», який розглядали в сесійній залі протягом трьох днів, у цілому проголосували 240 народних депутатів із 343, зареєстрованих на той час. 

«У цьому році до нас на роботу прийшов тільки один молодий фахівець, травматолог. Щоправда, талановитий. Він і оперує, і прийом веде. Наш хлопець, місцевий, — розповідає головний лікар Новоайдарського районного територіального медичного об’єднання Ніна Торба. — Але лише один повернувся працювати, так би мовити, на малу батьківщину після навчання у виші. Хоч за цільовою програмою вступників було багато. Та ми сподіваємося, що таки приїдуть. Бо загалом у нас лікарів пенсійного віку відсотків 50, не менше. Серйозна ситуація. А якщо за новою пенсійною реформою їм буде вигідніше не працювати, а вдома сидіти? І що тоді нам робити? Проблема!» 

«Знаєш… — подруга відсуває чашку кави вбік й, крутячи в руках паперову серветку, дивиться кудись убік. — Тільки це між нами… Я ходжу до психолога».