Далеко від України, в «Матроській тишині», повільно помирає українська льотчиця Надія Савченко. Просто зараз, коли ви читаєте цей матеріал. Це її добровільний і добре обдуманий вибір. «Або відпускаєте мене в Україну, з якої силоміць вивезли, або отримаєте тут мій труп!»
Викрадена спецслужбою сусідньої держави, позбавлена права на справедливий суд, обвинувачувана у тому, чого не робила, вона назвала цирком те, що відбувається з нею у російському суді.

Днями Інтернет буквально розірвало повідомлення про те, що на Україну насувається продуктовий колапс. «У багатьох торговельних мережах і гіпермаркетах Києва введено обмеження на кількість продуктових товарів соціально значущої групи, які можна купити в одні руки», — написало одне з українських видань. Прочитавши це, я дуже здивувалася. Адже напередодні ввечері полиці магазинів буквально ломилися від харчів. 

З буремними подіями на сході Крим згадується дедалі рідше. Таке враження, що деякі українці вже й хрест поставили на можливості його повернення. А минув лише рік від підлого захоплення півострова Росією.
Хоч фахівці неодноразово називали причини й наслідки передачі Кримської області від РРФСР до складу УРСР, і досі чимало співвітчизників не зовсім уявляють, як усе відбувалося насправді.

Недавно на свою електронну пошту отримала лист із запрошенням на черговий журналістський тренінг. Звісно, подібні листи надходять чи не щодня. Утім, саме цей «зачепив». У зверненні йшлося про те, що Інститут світової політики має провести у Миколаєві навчальний семінар для журналістів із різних регіонів України про особливості висвітлення у ЗМІ теми європейської інтеграції України. 

Вразив підхід спортивного функціонера, який, спілкуючись зі слухачами на одному з українських FM-радіоканалів, заявив: все одно якою мовою говоритимуть спортсмени, яких виховують у спортивних навчальних закладах, — тільки б результати показували високі. Прикро, що колега-журналіст, який вів передачу, жодним чином не відреагував на таке висловлювання. 

Щоразу після активізації бойових дій на сході України світ згадує про міжнародні організації, які мали б приструнити російського агресора. Однак після чергової декларативної підтримки жертви агресії багато хто щиро дивується беззубій реакції світової спільноти на насильницький переділ кордонів.  

«Мама і тато тепер живуть на небі», — так рівно рік тому сказала трирічна рівнянка Ашхен Арутюнян на похороні батька. 20 лютого дівчинка залишилася круглою сиротою: її мама відійшла у Вічність раніше, а тато, вірменин, який усім серцем полюбив Україну, поклав життя за неї на Інститутській. 

Ножиці у руках моєї співрозмовниці швидко і спритно краяли старі штани захисного кольору, перетворюючи їх на довгі вузькі смужки. Це трохи нагадувало роботу на конвеєрі й тому не здивувався б, якби за мить у діло пішов і мій мокрий від дощу кашкет, який поклав поряд на широкому столі. «Щодня збираємося тут і працюємо з дев’ятої ранку до шостої вечора, — клацаючи інструментом, розповідає Параска.  

Майже три тисячі поширень в Інтернеті та понад 153 тисячі переглядів у середині січня отримала пісня українською мовою «Біля тополі» у виконанні польського гурту «Еней». Ця аудиторія не лише, а може, навіть і не стільки українська. Знаємо, що групу заснували понад 10 років тому в місті Ольштин українці польського походження Петро й Павло Солодухи. Нині вона дуже популярна в сусідній державі. 

Колись один з мудреців так оцінив місце і роль у суспільному житті всілякого роду пройдисвітів, шахраїв, злодюжок, ошуканців та їм подібних. Мовляв, якби їх і не було в повсякденні, то утворилася б величезна вирва, яку з часом людству все одно довелося б заповнювати.