Хочете, щоб і у вас гуляли гучні весілля і веселі хрестини, щоб щасливі бабусі й дідусі бавилися з онучатами, а могили предків шанобливо оберігалися й доглядалися? Для цього, виявляється, треба небагато: перспективу для молоді, щоб юнаки і дівчата не шукали примарного щастя деінде, а маючи хорошу роботу, залишалася у селі.  

В одному з номерів «УК» прочитала сумний матеріал  про стан сільських бібліотек. Справді, бібліотеки і загалом вся культура поза великими містами нині перебуває в занепаді. Але, як відомо, місце порожнім не буває. Замість бібліотек, Будинків культури активно процвітають пивні бари, «точки» з продажу хмільних напоїв, наслідком діяльності яких стали  п’яні розгули, наркоманія, крадіжки, вбивства.

Державна програма покращення умов утримання засуджених та осіб, узятих під варту, на 2006—2011 роки залишилася невиконаною — такого невтішного висновку дійшла Рахункова палата України, перевіривши ефективність використання виділених на програму бюджетних коштів. Хто винен, питання традиційно риторичне, тим паче, що й тих самих виділених коштів не вистачило покрити навіть половину потреб відомства. 

Свого часу, коли на початку 90-х розбудовувалася зовнішньополітична служба незалежної України, знання іноземної було одним з вирішальних чинників при прийомі на роботу до престижного міністерства. Можливо, тому серед нинішніх українських дипломатів, які дійшли по щаблях службових рангів до високих посад, так багато тих, хто свою першу вищу освіту здобував на філологічних факультетах. Адже іноземна мова — це інструмент дипломата, без якого він просто не зможе працювати. У цьому переконана директор Вищих курсів іноземних мов для дипломатів, викладач німецької мови з багаторічним стажем Надія ПЛЕСКАЧОВА. 

 Зі шкільної лави відомо, що в 988 р. у річці Почайна відбулося хрещення киян. Нині, за всього бажання, згадану річку не знайти. Невже вона зникла? Якщо так, то чому не зникла Либідь, згадки про яку також сягають глибини віків? Та й важко повірити в те, що киян (нехай навіть кількасот) можна було охрестити в маленькій річці. Отже, гарантовано Почайна мала бути достатньо великою. І все ж таки факт залишається фактом: нині Почайни немає.

Одеська область з 1954 року, коли до неї приєднали території ліквідованої Ізмаїльської області, є найбільшим регіоном, що займає 5% території країни. Тут мешкає до 2,4 млн осіб. Причому значна їх кількість живе в Одесі. Решту територій, на яких розташувалося 26 районів та загалом понад тисяча сіл та містечок, густонаселеними аж ніяк не назвеш, та й людей тут з кожним роком стає менше. Область дедалі частіше називають аграрною. Промисловість нині зосереджена переважно в обласному центрі, який також значно втратив свої економічні позиції. 

— Беріть-беріть, бо в рядах все одно нічого немає! — люб’язно запропонувала літня жінка в’язку в’яленої тарані, розташувавшись у холодочку прямо біля входу на центральний базар Маріуполя. 

— А хіба дозволяють торгувати?

— Де там! Ганяють… Та хіба всіх розженеш!? — чесно зізналась вона.

Цей короткий діалог — зайве підтвердження того, що всіх мешканців і гостей міста й справді дуже важко переконати утриматися від бажання посолонцювати рибою з Азовського моря чи скупатися там.

 Коли в обласній молодіжній газеті я вів екологічну тему, досвідчений заввідділом безапеляційно повчав: «Ніколи точно не вказуй унікальне місце або поселення рідкісних птахів, бо прийдуть — витопчуть або вполюють». Він мав рацію, як на тоді. Тепер інші часи — і все оригінальне потребує поширення інформації про себе, аби бути затребуваним. Власне, йдеться не про рекламу, а про «слов’ян-кочівників».

 Масло, згущене молоко, вівсяна крупа та інші, виготовлені в сусідній державі продукти харчування, досі можна було вільно купити на чернігівських ринках. І вони користувалися попитом — насамперед завдяки своїй якості. Важко сказати, чи дійсно білоруські виробники досі використовують старі радянські технології, та їхня продукція справді смачна й натуральна. Тож оприлюднене митниками повідомлення про нові правила вивезення товарів з Білорусі викликало в «Урядового кур’єра» низку запитань. На них відповідає начальник Чернігівської митниці Денис ПУДРИК.

Недавно в Борисполі спостерігала чергу на літак в Європу — відлітало чимало наших заробітчан. Їх видно по великих дешевих сумках та зовсім неєвропейському вигляду. Туристам можна позаздрити, а ці незграбні схвильовані чоловіки викликали у мене сором за нашу державу. Ось чолов’яга, без знання мови, маючи тільки роботящі руки і небажання спитися від відсутності роботи, вирушив майже навмання і буде затребуваним десь у Португалії чи Італії, а у нашій начебто нормальній європейській країні виявився зайвим...