Суспільство

«Урядовий кур’єр» відкриває нову рубрику «Запитайте в експерта». Ми друкуватимемо відповіді на найбільш актуальні запитання читачів «УК». Авторами публікацій стануть не тільки юристи, а й фахівці в інших галузях. Саме тому пропонуємо нашим читачам надсилати на адресу редакції запитання, які передаватимемо експертам для відповідей.

Ситуація, що склалася нині на вітчизняному ринку мінеральних добрив, нагадує старий анекдот. Промовець виголошує: «У нас все робиться для блага людини!», а із залу лунає відповідь: «І знаємо, якої!»

Уже гарною традицією для Європи стало щорічне проведення наприкінці вересня Європейського тижня мобільності. Його мета — популяризувати екологічні види транспорту та заохотити місцеві громади та їхніх очільників враховувати інтереси всіх учасників руху — пішоходів, велосипедистів, автомобілістів. Це можливо за умови розширення використання громадського транспорту і велосипедів, що мають бути зручною, вигідною і безпечною альтернативою пересуванню на приватних автомобілях.

Колись на кожному потужному промисловому підприємстві переймались підготовкою кваліфікованих робітників, створюючи для цього власні кузні кадрів. Нині велетні всесоюзного значення, якими були на Житомирщині «Хімволокно», завод верстатів-автоматів, льонокомбінат, «Промавтоматика», залишились лише у пам’яті людей. Тож прив’язані до цих виробництв ПТУ стали рудиментами, що мали змінити своє призначення, аби не зникнути з освітнього простору.

Нині вже стихли невдоволення і палкі баталії навколо пенсійної реформи. Проте не тому, що люди задоволені новаціями Пенсійного фонду, запровадженими 2 роки тому. Мабуть, звикли — так само, як притерпілися до того, що майже кожна з реформ зазвичай приховує нові ризики зменшення сімейного бюджету чи певні соціальні, сервісні або медичні обмеження. І причина криється не в самих реформах, які конче потрібні країні, а в тому, що жодну з них — судову, податкову, медичну, пенсійну — не реалізовано в повному обсязі. Їх впроваджували вибірково.

Селища міського типу Клевань та Оржів зі своїм промисловим потенціалом завжди були фінансовими донорами для Рівненського району. Тож голови обох селищних рад не мали спокою: нагору віддають левові частки доходів, а що взамін?

Днями довідалася, що за рівнем економічного розвитку Україна нарешті наздогнала (і навіть перегнала) Молдову — найбіднішу країну Європи, тобто в антирейтингу ми вже не останні. Отже, надія не вмерла, вона принаймні жевріє.

Недавно фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва провів у Києві круглий стіл щодо запровадження ринку землі. На ньому презентували результати соціологічного дослідження, проведеного спільно з Українським центром економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова.

В обласному центрі Закарпаття в межах святкування Днів міста провели зустріч з нагоди 100-річчя з часу офіційного вжитку нинішньої назви міста Ужгород. Адже її почали використовувати лише з 1919-го — з часу входженням краю під назвою Підкарпатська Русь до складу Чехословаччини. Раніше послуговувалися угорськомовним відповідником Унгвар.

Ми постійно стверджуємо, що Україна — морська держава, і формально це справді так. Адже маємо вільний вихід в Чорне й Азовське моря, а в наші порти ще заходять судна з усього світу. Проте, коли проаналізувати здобутки і втрати цього комплексу за роки незалежності, то стає очевидним, що пишатися особливо нічим. Не стало одного з найбільших у світі Чорноморського морського пароплавства внаслідок необдуманих, а інколи й злочинних дій тодішніх державних мужів, фактично втрачено судноремонтні підприємства, на ладан дихає і суднобудівна галузь.

Президент Володимир Зеленський заявив, що санкції проти Російської Федерації залишаються дієвою зброєю дипломатії як єдиного шляху до завершення війни на Донбасі й відновлення територіальної цілісності України. «Ми мусимо завершити війну та повернути свої території. Але я не раз казав: єдиний шлях до цього — це дипломатія. Її потужна та дієва зброя — це саме санкції», — наголосив глава держави під час виступу на 16-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві.

Разом зі згорьованими тугою за малою батьківщиною українцями стою біля пам’ятного хреста жертвам голодоморів і політичних репресій на алеї Небесної Сотні у Києві, й одна за одною слухаю трагічні долі їхніх родин. Ось вона, жива колективна пам’ять, у яку, наче пазли, складаються ті долі. Її воістину золота нитка не порвалася під могутнім пресом радянщини, а вплелася в новітню історію незалежної України. І її звідти вже не вирвати! Бо хіба могли подумати батьки холмщаків і лемків, забужанців і бойків, які мовчали довгих пів століття, що їхні діти на повен голос говоритимуть (ні, просто кричатимуть!) про ту велику кривду в центрі нашої столиці? Та ще й так, щоб почули не лише Печерські пагорби, а й увесь світ! Адже в ньому так багато нашого, українського цвіту.