Телевізійні кадри, як на Житомирщині зрубали одразу 400 молоденьких сосон і урочисто повезли їх до Києва, гострими стрілами вцілили в серце. Саме з них монтували головну ялинку України, тому одразу безжально підпиляли стовбури, щоб вставити їх у металеві опори. І це теж продемонстрували глядачам. Щиро кажучи, не розумію суті таких бравурно-урочистих відеорепортажів, які, проте, рік у рік наввипередки демонструють наші телеканали.

Нині українське військо нагодоване, одягнене. Але на тернопільські вареники бійці, які нині боронять Україну, й досі чекають. Це тішить волонтерів і людей з добрим серцем, які шість років тому організували в Тернополі волонтерську кухню «Бункер С». Одного надвечір’я сюди навідався й кореспондент «УК».

Грудень для шахтарського краю здавна вважали місяцем трудових рекордів. Адже колись із початком зими буквально щодня приходило повідомлення з котроїсь із шахт, де гірники рапортували про дострокове виконання річного плану вуглевидобутку і потім працювали вже в рахунок січня. Газети і телевізійні ефіри пістрявіли світлинами й сюжетами про «гвардійців праці», які піднімали на-гора останні до плану тонни палива, та святкові ялинки, що завчасно з цієї нагоди наряджали в адміністративних будинках підприємств. А чи не найбільшою окрасою завершення трудового року були темні брили вугілля з виведеними на них білими цифрами — позначеннями рекордного видобутку палива. Звісно, ці цифри означали ще й солідні преміальні за перевиконання планів.

Моє написання матеріалу про дивака з Бахмута Донецької області майора запасу Володимира Дериведмедя збіглося із сумною звісткою з Донбасу: в місті Лимані Донецької області помер український патріот, волонтер Артем Мірошниченко. Не від кулі російського окупанта чи їхнього співучасника, не від ворожого «граду» (як прочитав у фейсбуці допис ще одного донбаського патріота, голови правління ГО «Українська народна рада Донеччини та Луганщини» Станіслава Федорчука), а через… ненависть до української мови місцевих тітушок, які, почувши, що Артем розмовляє українською, здійснили напад на нього.

Відкриття першої в місті Житомирі, але п’ятнадцятої в області поліцейської станції відбулось у робочому режимі без гучних промов і традиційного перерізування червоної стрічки. Для працівників служби превентивної діяльності розширення мережі опорних пунктів, де майже цілодобово готові прийти на допомогу людям, вже звичний процес, від якого напряму залежить покращення криміногенної ситуації.

Камери з підігрівом, сучасні системи вентиляції повітря, просторі зали судових засідань та системи відеоконференцзв’язку — у суді створили умови, які відповідають європейським стандартам відправлення правосуддя.

Кілька років тому приятелька запропонувала мені взяти участь у журналістській спартакіаді Миколаївської області. «Наталочко, де я, а де спорт? Не гніви олімпійських богів», — відповіла. А вона, невгамовна, наполягає, що слід рятувати нашу нечисленну збірну. Отже, Наталка натиснула на мою неспортивну клавішу, бажання нікого не підвести і змусила виступити.

П’ять років тому в листопаді указом Президента України було змінено місце розташування Господарського суду Луганської області з Луганська на Харків.

Невиправдано довго вірила в те, що треба перетерпіти складні часи, і попереду чекатиме світле майбутнє. У те, що слід мати активну громадянську позицію, боротися за справедливість. Я вірила і боролась. Щиро підтримувала рух України до незалежності, потім — Помаранчеву революцію, згодом — Революцію гідності.

Без нього на цьому світі залишилися враз ще дужче постарілі батьки, брат, друзі, колеги. Залишилась Україна, яку він дуже любив не тільки на словах, а й усіляко допомагав їй вистояти у роки гібридної війни. Та боляче й прикро, що людину, яка вже кілька діб лежала в реанімації у стані коми, підло й цинічно вдарили ще раз. І сталося це у державній установі, яка насамперед мала б його захищати.