Рух у Брюсселі, як і в кожному великому європейському місті, просто шалений. Колись широкі для імперського середньовічного міста авеню у центрі погано справляються із транспортним потоком мегаполіса ХХІ сторіччя. Трамвайними коліями тут дозволено їздити автобусам і таксі, проте у години пік ними їдуть і звичайні авто. Тож затори, які створюють саме трамваї різних маршрутів, що не можуть розминутися, бо рейки блокують машини, тут доволі часті. 

«Україна за три роки увійде до ТОП-3 країн у галузі відкритих даних у світі. Міністерство має підтримку глави держави, очільника уряду, всіх міністрів. Усі розуміють цінність відкритих даних, і всі нам допомагатимуть це зробити», — заявив віцепрем’єр-міністр — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров у столиці під час головної щорічної події в галузі відкритих даних всеукраїнського Open Data Forum 2019.

Стверджують, що в житті людини не буває нічого випадкового. Ось і ветеран військової служби Володимир Ткаченко так вважає. А ця історія розпочалася так.

У номері від 20 вересня 1962 року українськомовна щоденна газета «Свобода», що виходила у США, поінформувала читачів, що «сталася в СРСР подія, яка затьмарила на якийсь час Хрущова, космонавтів і все інше: колгоспниця Надія Заглада написала статтю «Дорожіть честю хлібороба».

Із 66 об’єднаних територіальних громад, передбачених перспективним планом, на Рівненщині вже створено 45. Тож в асоціації голів ОТГ області та в експертному середовищі вважають: дороги назад немає. Реформу треба завершувати, аби місцеві вибори-2020 провести в нових територіальних умовах.

Чи потрібен окремий фахівець з розвитку аграрного виробництва у складі ОТГ? Хто аналізує сьогодні, скільки землі обробляють і чи з усієї сплачують податки? Чи вистачає інформації про державні програми для аграріїв у ситуації, коли на багатьох територіях скасовано колишні районні управління сільського господарства?
З усіх цих питань немає єдиної думки у посадовців і представників об’єднаних громад. Тож хоча дискусію ще не розпочато, але замислюватися над проблемами вже почали.

Дніпропетровщина — область контрастів. Її оточують індустріальні міста й приголомшливі пейзажі, архітектурні пам’ятки та місця козацької слави. Знайомство з цим неймовірним краєм варто починати з адміністративного центру — міста Дніпра.

Винесене у заголовок твердження у багатьох викличе недовіру чи й скептицизм: мовляв, а це що за нісенітниця? Адже тролейбус — то тролейбус, а ресторан — то ресторан. Це так, але в Сумах, схоже, найближчим часом можуть спростувати ці усталені поняття. Тут ініціювали щось на зразок «два в одному»: тролейбусний ресторан або ресторанний тролейбус. Щоправда, ідея, навіть ще не втілена, викликала опір у значної частини городян, хоч знайшлися і такі, які підтримали починання, побачивши в ньому очевидну перспективу на благо громади міста. А збурили містян у комунальному підприємстві «Електроавтотранс», де запропонували альтернативний варіант використання тролейбусів як розважального закладу. Тобто щось на кшталт ресторану.

Два роки поспіль Міністерство культури реалізовувало програму «Український Схід», мета якої — організація та проведення культурно-мистецьких акцій на підтримку жителів прифронтових зон Донецької та Луганської областей. Простіше кажучи, спрямування «Українського Сходу» — культурницька реінтеграція окупованого Донбасу. Програма, на переконання її ініціаторів та учасників, засвідчила, наскільки важлива культурна комунікація у країні. Тому під час круглого столу в столиці, присвяченого п’ятиріччю культурного спротиву, вони звернулися до вищого керівництва держави та нинішнього очільника профільного міністерства із проханням продовжувати її на постійній основі. Адже вона важливий внесок у боротьбу за Україну.

Умови, на яких Кремль уперто нав’язує мир на Донбасі і загалом в Україні, — ще одна ілюстрація відомого вислову про шлях до пекла, вимощений добрими намірами. Приміром, цинічні сусіди, які озброювали, навчали і керували бойовиками-головорізами, тепер пропонують амністувати цих військових злочинців. Абсурдність віроломної пропозиції особливо очевидна, коли йдеться про персон, причетних до вбивств українських військовослужбовців чи цивільних жителів краю. Адже існує великий ризик, що якщо бойовики уникнуть відповідальності за скоєне відповідно до чинного законодавства, за ґратами стосовно них спрацює розправа за неписаним правилом «кров за кров». Зрештою, підтвердження цього — ситуація в Маріуполі довкола осіб, які мали відбувати покарання у в’язниці, але вийшли на волю.