Умови, на яких Кремль уперто нав’язує мир на Донбасі і загалом в Україні, — ще одна ілюстрація відомого вислову про шлях до пекла, вимощений добрими намірами. Приміром, цинічні сусіди, які озброювали, навчали і керували бойовиками-головорізами, тепер пропонують амністувати цих військових злочинців. Абсурдність віроломної пропозиції особливо очевидна, коли йдеться про персон, причетних до вбивств українських військовослужбовців чи цивільних жителів краю. Адже існує великий ризик, що якщо бойовики уникнуть відповідальності за скоєне відповідно до чинного законодавства, за ґратами стосовно них спрацює розправа за неписаним правилом «кров за кров». Зрештою, підтвердження цього — ситуація в Маріуполі довкола осіб, які мали відбувати покарання у в’язниці, але вийшли на волю.

Сім стріляних гільз замість ув’язнення  від 8 до 15 років

Минулого понеділка близько полудня на сходовому майданчику багатоповерхівки у Лівобережному районі Маріуполя виявили тіло 28-річного Романа Джумаєва. За поперед ньою інформацією, невідомі подзвонили у квартиру, де мешкав колишній «ополченець», а коли той відчинив двері, розстріляли його впритул. На місці жорстокої розправи пізніше виявили сім стріляних гільз. А медики підтвердили велику кількість кульових поранень на тілі потерпілого і те, що він помер ще до приїзду бригади швидкої допомоги.

Уродженець Маріуполя Роман Джумаєв віднедавна опинився в епіцентрі резонансної історії, відомої далеко за межами прифронтового міста. Ще у довоєнний час він перебрався до Києва, де працював програмістом. Однак після початку «руской вєсни» та гібридної війни молодик подався до Донецька, де вступив у проросійські незаконні збройні формування: у складі батальйону «Пятнашка» воював проти українських бійців біля донецького аеропорту восени 2014 року, а у лютому 2015-го поблизу Дебальцевого. Свої «подвиги» він щедро ілюстрував фотографіями у соціальних мережах.

Проте невдовзі проросійський найманець несподівано залишив прифронтовий Донбас і вигулькнув аж у Білорусі. І навіть там не приховував свого минулого, відверто розповідаючи журналістам про свою участь у бойових та інших діях проти підрозділів ЗСУ і цивільних жителів краю. Щоправда, коли у згаданій сусідній державі стали порушувати питання про депортацію бойовика, Джумаєв змушений був повернутися в Україну. Його затримали 18 вересня 2017 року в Мар’їнському районі Донеччини, де він перейшов лінію розмежування з території «республіки».

Кримінальне виробництво за звинуваченнями найманця у лютому 2018-го передали до Мар’їнського районного суду Донецької області, та вже на початку травня того самого року його випустили під домашній арешт. Проте згодом, у грудні 2018-го, бойовика таки затримали: цього разу за напад на поліцейського в Маріуполі. А недавно, на початку серпня, після відповідного рішення Жовтневого районного суду приморського міста Роман Джумаєв знов опинився на волі. І це попри те, що його звинувачували у скоєнні злочинів, передбачених  ч. 1 ст. 258-3 КК України (створення терористичної групи чи терористичної організації), що карається позбавленням волі від 8 до 15 років.

Разом із ним під заставу 153 тисячі 680 гривень з-під варти тоді звільнили ще одного проросійського найманця з позивним «Хімік», який воював мінометником у «республіканській гвардії».

Звісно, судові рішення, відповідно до яких на волю вийшли бойовики, що мали б відповідати за вбивства українських військових і мирних людей, тоді викликали шквал обурення у багатьох маріупольців. Най дужче людей вражала «гуманність» судів і неспроможність вітчизняної судової системи загалом, використовуючи чинне законодавство, захищати інтереси держави та її громадян. Та парадокс ще й у тому, що суди не змогли захистити навіть підозрюваного у скоєнні важких злочинів. Адже випустивши Романа Джумаєва під домашній арешт, «добрі» служителі Феміди дали змогу невідомим влаштувати самосуд над колишнім бойовиком.

За фактом розстрілу відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство). А про замовників і виконавців злочину правоохоронці поки що утримуються оприлюднювати офіційну версію.

Але серед маріупольців побутує безліч припущень. Одні вважають це провокацією російських спецслужб, інші нарікають на спецслужби українські, чимало людей переконані, що до розправи причетні учасники АТО, зокрема ті, котрі втратили друзів у боях біля донецького аеропорту чи Дебальцевого, участю в яких хвалився покійний. Та фактично всі вони сходяться в одному: суд за жодних умов не міг випускати на волю підозрюваного. Як і ще одного маріупольця, причетного до трагічних подій у самому місті — мікрорайоні Східному.

«Не думаю,  що він насправді наважиться жити серед нас…»

Міжнародний день пам’яті і вшанування жертв тероризму в усьому світі відзначають 21 серпня. А в Маріуполі ще з 2015 року такою скорботною датою стало  24 січня. Тобто трагічний день жахливого обстрілу проросійськими незаконними збройними формуваннями із реактивних систем залпового вогню «Град» мікрорайону Східний. Тоді загинули три десятки мирних людей, серед яких і діти, а понад сотня зазнала різноманітних поранень. А на п’ятому році трагедії, 16 серпня, саме напередодні того дня вшанування жертв тероризму, вийшов на волю місцевий житель Валерій Кірсанов, звинувачений у причетності до вбивства дорослих і малих маріупольців. Людина, яка співпрацювала з терористами у військовій формі й коригувала вогонь їхньої зброї, встигла запевнити, що мешкати надалі збирається саме на Східному.

«Збирається тут жити? А хіба це можливо? Хоча, якщо не боїться, то нехай спробує… Скажу щиро, люди йому не пробачать усього того жахіття, що було. Бо чимало з нас втратили рідних і близьких. Ми того дня тікали від смерті із двома внуками, і я їм кричала: як мене вб’ють, то я впаду і накрию їх своїм тілом. Досі це страшно згадувати і мені, і їм. Ні, не думаю, що він насправді наважиться жити серед нас».

«Його досі не розстріляли? І цей моральний виродок нахваляється жити серед нас? Цього не буде. Після того, що ми тут натерпілися? Багато людей готові його задушити чи розірвати власними руками! Я теж серед таких. Бо ніколи не забуду жаху в очах онука і його відчайдушний крик: «Бабусю, нас хіба убивають?..»

«Неможливо це навіть уявити! Та й він добре розуміє, що жити йому тут не дадуть. Ні! Після всіх смертей мирних людей, каліцтв і поранень… Такого не буде!»

Ось так дуже емоційно відреагували жителі Східного на запевнення Валерія Кірсанова про намір жити саме в мікрорайоні, обстріляному і за його безпосередньої участі. Тим більш, що у звинуваченого є всі підстави тішитися «гуманністю» українського правосуддя і тим, що відбув за ґратами всього 4,5 року і тепер звільнений «за законом Савченко» (половина строку). Адже навіть сама Надія Савченко здивована мізерним строком засудженого і прохає у цій історії не спекулювати її іменем, а використовувати офіційну назву закону, що став у пригоді Кірсанову («Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо вдосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання»). «Звинувачуваному дали всього 9 років. Це за  30 загиблих та 117 поранених? Тоді як мені в Росії за псевдокоригування та двох загиблих присудили 22 роки!» — встигла обуритися вона.

Ситуація справді дика і водночас, на жаль, майже звична. Тому мають рацію деякі експерти, радячи брати за приклад судову практику Ізраїлю, де терористам дають довічний строк за кожного, ними вбитого. За такого підходу маріупольський горе-коригувальник отримав би 30 довічних строків і більше не побачив би волі й білого світу. Такий підхід у цьому разі доцільний ще й тому, що, як обурюються маріупольці, вони вражені поведінкою Валерія Кірсанова під час судових засідань уже після звільнення. «Ніхто так і не почув від нього слів про розкаяння. Він не плаче, не просить пробачити, не повзає на колінах перед батьками, які втратили дітей. А його дружина взагалі спокійно заявляє, що це ми розпочали підлу гібридну війну, захопили свої ж території і вбиваємо людей», — свідчить один із місцевих волонтерів.

Своєї вини  не визнав

Кримінальну справу проти Валерія Кірсанова (позивний «Даішник»), якого підозрюють у коригуванні обстрілу мікрорайону Східного, порушили ще у 2015 році, але вирок колегія суддів Приморського районного суду Маріуполя оголосила аж 18 червня цього року. У вироку йдеться, що житель Маріуполя і колишній співробітник ДАІ тривалий час із власної ініціативи передавав телефоном спільникам із проросійських незаконних збройних формувань «ДНР» інформацію про дислокацію, кількість та маршрути пересування підрозділів і військової техніки ЗСУ в Маріуполі, населених пунктах Виноградне, Талаківка, Орлівка, Мирне та інших.

Такі перемовини зафіксували співробітники спецслужб, це докази. Зокрема 23 січня, напередодні обстрілу, підозрюваний, перебуваючи в Орджонікідзевському районі міста, кілька разів передавав смс-повідомленнями відомості про місця дислокації частин ЗСУ в аеропорту Маріуполя та біля села Виноградне. Збереглися й записи безпосередньо у день трагедії, коли «гради», цілячись в український блокпост, вдарили по Східному. Визнавши помилку, коригувальник вигукував: «Перестарався! Сильно, сильно… Пішло по будинках, по дев’ятиповерхівках, по приватному сектору! Ой-йой…»

Після затримання співробітниками СБУ Кірсанова  24 січня під час обшуку за місцем проживання в нього виявили докази протиправної діяльності, а також вогнепальну зброю, гранату і вибухові речовини. Проте підозрюваний зайняв стійку позицію: він не визнав своєї провини за висунутим звинуваченням і заперечив доведений прокурором факт причетності до терористичної організації «ДНР» чи  інших незаконних збройних формувань. Суд визнав винним Валерія Кірсанова у скоєнні кримінальних  злочинів, передбачених ч. 1  ст. 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації), ч. 1  ст. 263 (незаконне повод ження зі зброєю, боєприпасами та вибуховими речовинами) КК України і призначив покарання у вигляді 9 років позбавлення волі без конфіскації майна. Також постановлено стягнути із засудженого витрати на про ведення експертиз обсягом 12 721 гривня.

Вихід на волю звинуваченого за двома статтями КК України, причетного до обстрілу мікрорайону Східного та вбивства мирних жителів, обурив багатьох маріупольців. На порозі  СІЗО коригувальника зустрічали плакатами: «Східний пам’ятає!» та «Кірсанов — убивця!» А 21 серпня місцеві активісти влаштували пікет біля будинку звільненого спільника проросійських незаконних формувань «ДНР». Представники міського осередку Націо нального корпусу на паркані розвісили великі фото руйнувань у Східному після потужного обстрілу та гучно увімкнули записані розмови Кірсанова зі спільниками, яким він передавав координати українських військових і звітував про підсумки обстрілів.

За інформацією активістів Національного корпусу, вони мають намір звернутися до суду й у правовому полі домагатися справедливого покарання спільника терористів. А представники Громадського руху Маріуполя, ветерани АТО і ООС звернуться до Президента України з проханням скасувати «закон Савченко».

«Звичайно, жити у Східному не наважиться. Хіба він самогубець? І в Маріуполі, мабуть, його невдовзі не буде. Він виїде звідси якнайдалі. Можливо, в Донецьк. Чи до Росії. Хоч сам добре розуміє ризик, оскільки там не дуже люблять небажаних свідків скоєних спільно злочинів», — каже місцевий житель.

Важко втриматися, аби не назвати точну адресу, куди насправді ведуть «добрі» наміри окремих представників вітчизняного судочинства. Очевидно, що уникнути відповідальності бойовикам, причетним до вбивств людей, не вдасться. Інша річ, що розправу і помсту провокують персони в судових мантіях, бо іноді чинять так, немов ні суду, ні закону в природі чи суспільстві не існує.