Певне, кожен хоч раз у своєму житті, зустрічаючи на вулиці жебрака з простягнутою рукою, мимовільно тягнувся до свого гаманця, щоб дістати інколи навіть ледь не останню копійку для милостині. І неважливо, якими мотивами керується в такий момент людина: співчуттям, жалем чи демонстрацією своєї великодушності, — вона творить акт милосердя до ближнього. Бо милосердя закладене в суті людській, у християнській моралі, в українському менталітеті. І навіть коли дізнаєшся, що твоя гривня витрачена не на шматок хліба, а на горілку, не надто нарікаєш, бо все одно тобі шкода знедоленого горопахи. 

  Сучасний етап розвитку демократії в Україні концентрує у собі усі найскладніші соціально-економічні та політичні проблеми перехідного періоду, віддзеркалює його суперечливість, незавершеність та невизначеність багатьох процесів та політичних рішень. Комплексність цього явища, основні здобутки, причини невдач та шляхи подальшого розвитку представлено у циклі  монографічних досліджень, що висунуто на здобуття Державної премії України в галузі науки і техніки 2013 року. Високий науково-теоретичний рівень досліджень, їх міждисциплінарний характер, вдале використання компаративного методу, орієнтація на практичне застосування автор ських моделей розвитку політичних ситуацій сприяють формуванню у читачів об’єктивної картини суспільного розвитку, кращому розумінню суті основних політичних процесів.

У цю благодатну пору, коли стомлена літом земля вже прийняла свою першу порцію осінніх дощів, але снігу ще немає, сотні тисяч людей вирушають до лісу. Хтось — просто втекти від житейської суєти і насолодитися останніми відносно теплими днями. Чимало — потішити очі барвами дерев, які зрозуміли, що зима таки буде, і вже непоспіхом скидають пожовтіле листя. Більшість — у надії добратися до свого заповітного місця, пройтися чистим бором, заглянути під знайомі вікові дуби, зробити ревізію близького березняку і нарізати повен кошик останнього щедрого дару багачки-осені — запашних грибів. 

Феодосія, Коктебель, Узун-Сирт добре відомі планеристам і тим, хто хоче підкорити небо. Ці місцини стали Меккою для новачків та ветеранів парашутного, планерного та інших видів авіаспорту. Любителі неба приїздять сюди з квітня по жовтень. Ночують зазвичай у наметах, а вдень літають. Кореспондент «УК» побувала на горі Клементьєва, ознайомилася з історією цього місця, відомими спортсменами та льотчиками СРСР, які з’їхалися на святкування 90-річчя вітчизняного планеризму.  

Серед мов на планеті є одна особлива — це мова жестів, за допомогою якої можуть спілкуватися люди зі складними порушеннями слуху. У нашій країні їх понад 50 тисяч. І майже всіх об’єднує одна з найстаріших й найпотужніших громадських організацій — Українське товариство глухих, яке цього року відзначає 80-річний ювілей.
За час існування УТОГ поступово розросталося і міцніло. На власних навчально-виробничих підприємствах надавало інвалідам зі слуху роботу і стабільну зарплату, забезпечувало житлом, безплатно оздоровлювало, проводило культурно-масові заходи. На сьогодні з усього перерахованого, мабуть, тільки і залишилася творча сфера. Щоправда, всі підприємства та інші об’єкти, що належать товариству, збереглися. 

Часта зміна керівництва стала приводом для страйку працівників підприємства. У такий спосіб колектив висловлював невдоволення постійними змінами керівників заводу (з квітня тут уже третій виконувач обов’язків) та цілеспрямованим, на його думку, знищенням підприємства. Люди вимагали не допустити скорочення робочих місць (нині там близько 200 працівників), хотіли прямого підпорядкування Міненергетики, адже побоюються, що за таким розвитком подій піде приватизація заводу.

В останню неділю вересня в Береговому, яке нині відзначає 950 років від часу заснування, відбувається фестиваль інтернаціональної дружби. За радянської доби і в перші роки української незалежності він мав саме таку назву — «Дружба», а в останнє десятиріччя змінив її на «Берег-фест».
Головний у фестивальній програмі марш учасників, одягнених у національні костюми, вулицями міста. Вони йдуть або пішки, або їдуть на святкових бричках, на яких везуть дари осені, до міського стадіону.
Тут на них чекають оформлені міською, селищними та кожною із сільських рад експозиції з живих квітів, овочів і фруктів. Починаються масові гуляння, кульмінаційний момент яких — чавлення винограду. Його, за давньою традицією, здійснюють незаймані дівчата. Воно відбувається під недремним оком Йосипа Галайди — голови Винного ордену Святого Венцела. Цього року першими чавили грона для майбутнього вина Наталія Васильєва і Руслана Полянська.

У Рівному чоловік відстрілювався газовим пістолетом від бродячих псів, які напали на нього вночі біля під’їзду багатоповерхівки. Міліція в його діях складу злочину не знайшла — дозвіл на пістолет рівнянин мав. А сусіди таки отримали добрячу дозу адреналіну. І тепер через Інтернет діляться рецептами обідів, які допоможуть звести собак зі світу: швидко, без пострілів та зайвого галасу. 

Закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», зміни до якого набрали чинності наприкінці 2012-го, категорично забороняє присипляти і відстрілювати бездомних собак. 

Шалений ритм життя накладає відбиток на все. У боротьбі за виживання останніми роками люди більше уваги  приділяють розв’язанню матеріальних проблем. Поспішаючи, не завжди звертають увагу на тон розмови і слова, що вживають. Майже не дивуємося, коли з екрана телевізора або з театральної сцени чи трибуни Верховної Ради злітають «перли», які дітям слухати не дозволяють. Але вони чують. Повторюють, як папуги. Прислухайтеся до розмови учнів навіть початкової школи. Та-а-ке почуєте. Хоч як прикро, та стало звичним, що хлопці з дівчатами розмовляють, вживаючи нецензурну лексику. Суспільство дозволило опустити культурну планку. А мова, як відомо, — обличчя людини. Нещодавно соціологи придивилися до нього пильніше. Що  побачили?  

Наприкінці вересня троє невідомих, один із яких назвався працівником місцевого «Житлокомсерсіву», спробували демонтувати меморіальну дошку Юрію Шевельову, встановлену в Харкові на будинку №17 на вулиці Сумській. Після невдалих спроб вони ударами сокири розтрощили пам’ятний знак і втекли. Інцидент відбувся через півгодини після ухвалення сесією Харківської міської ради рішення про  демонтаж меморіальної дошки, дозвіл на розміщення якої було надано топонімічною комісією ще у травні 2011 року. Це бузувірство сколихнуло не лише громаду Харкова, а й усю Україну, українську діаспору та світову інтелігенцію.