Командирами стають не за помахом чарівної палички. Для цього слід пройти складний шлях, сповнений не лише випробувань, а й перешкод, які декого можуть і розчарувати у виборі професії, і змусити кардинально змінити її.
«Немає у вас, солдате Волошин, командирських якостей!» — відрубали строковикові Дмитру після тестів на командира відділення. Отакої! Зараз, після багатьох років служби на різних посадах — від стрільця до командира корпусу, від солдата до полковника — він згадує про цей парадокс долі хіба що з іронічною посмішкою. А таких поворотів долі, завад і палиць у колесах було в біографії Дмитра Сергійовича аж забагато як для однієї людини.

 «Наше завдання — ніколи не втратити всього, що ми вже досягли. Наше завдання — закріпити силу українського народу й примножувати її. Також берегти пам’ять про все, що зробили наші люди для захисту України, про кожен подвиг нашого народу, про кожну операцію наших сил, які багато в чому змінили світову історію воєн. Зараз світ саме в українців буде вчитися захищати свій дім — в таких людей, як ви, як ваші рідні, близькі, як усі наші героїчні воїни», — сказав Президент.

Павло з Харкова, хоч народився в Миколаївській області. До війни, виявляється, активно займався солодкою справою — за спеціальністю кухар­кондитер V розряду. Багато років працював в елітних ресторанах Харкова, але, як сам каже, то «не зовсім чоловіча професія під час війни»

Глава держави передав командирам підрозділів бойові прапори, стрічки почесної відзнаки «За мужність та відвагу», стрічки почесних найменувань бригад та присвоїв вищі офіцерські звання.

Головний сержант взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 68 окремої єгерської брига ди імені Олекси Довбуша оперативного командування «Захід» Сухопутних військ ЗСУ Андрій Соловко в боротьбі з російськими окупантами, жертвуючи власним здоров’ям, здійснив неоціненний внесок у майбутню перемогу. 

 «Тисячі воїнів, які захищають наш кордон і разом з усіма іншими елементами Сил оборони і безпеки України тримають фронт. Це постійна протидія ДРГ ворога, контроль за ситуацією та рухом російських сил поблизу нашого кордону. Блискуча робота розвідки ДПС, ефективність підрозділів, які працюють із дронами», — сказав Володимир Зеленський.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ Віталій приєднався до лав територіальної оборони, тримав варту на блокпосту коло міста Нова Одеса Миколаївської області. До початку активних бойових дій працював у столярному цеху, займався будівництвом. Має дружину, двох синів: старшому 26 років, він лейтенант Нацгвардії України; меншому ще 11 — школярик, але теж мріє стати захисником України.

У цивільному житті військово службовець 39 окремої бригади берегової оборони з позивним «Колючий» займався промисловою риболовлею на маломірному судні. У військо прийшов як гранатометник. Тоді він і гадки не мав, що повернеться до штурвала човна, але вже як «драйвер», який переправлятиме групи бійців на лівий берег Дніпра та острови і відповідно забиратиме звідти.

Командир мінометної батареї 130 батальйону 241 бригади київського ТрО капітан ЗСУ Владислав Пінчук став до лав ЗСУ у перші дні повномасштабного вторгнення. За три роки на війні набрався і бойового досвіду, і особливостей комунікації з людьми зі свого підрозділу.

 У Збройні сили я прийшов 2022-го, після ворожого вторгнення. Коли казав, що піду до війська, не всі мене підтримували, та мама знала мою патріотичну позицію і сприймала це спокійно. Трохи з болем, але з розумінням.
У березні 2022-го, коли до нашого рідного села прийшли окупанти, мама подзвонила і каже: «По нашій вулиці їдуть російські танки!» Це стало тією останньою краплею, після якої я вже пішов у військ комат.