ПОЧУЙТЕ!

Можлива зупинка  НЗФ перетворить Нікополь на депресивне місто й залишить  без засобів до прожиття понад 24 тисячі його жителів

Василь ТУГЛУК,
«Урядовий кур’єр» 
Київ — Нікополь — Київ

Збереження тих, що існують, і створення нових робочих місць, недопущення погіршення соціально-економічної ситуації в регіонах всі органи влади сприймають начебто  як аксіому. Оскільки саме таке завдання ставить  перед ними Президент Віктор Янукович.  Приміром, торік у вересні під час Всеукраїнської наради  з підтримки реального сектору економіки глава держави доручив уряду оперативно розв’язати проблеми електрометалургійних підприємств. На виконання цього доручення уряд прийняв постанову щодо встановлення економічно обгрунтованих цін на електроенергію, зокрема для заводів феросплавної галузі.

Руйнувати —  не будувати

Слід сказати, що керівники феросплавних підприємств, звертаючись тривалий час у всі найвищі державні інстанції, не вимагали жодних преференцій. Вони прагнули лише одного: вберегти галузь  від повної руйнації, а багатотисячні колективи своїх працівників — від статусу  безробітних.  І для прогнозування такого розвитку подій підстав було більш ніж достатньо: протягом двох років, починаючи з 2010-го, тарифи на електроенергію для вітчизняних феросплавних підприємств зросли майже на 90%. Оскільки ж її частка в собівартості феросплавів чи не найвагоміша, то і конкурувати із зарубіжними виробниками аналогічної продукції ставало дедалі важче. Адже для закордонних феросплавників вартість кіловат-години завдяки протекціоністській політиці їхніх урядів набагато (в 1,5-3 рази) нижча, ніж для українських.

Складалося враження, що руками урядових структур хтось вирішив зруйнувати вітчизняну феросплавну галузь.

А продовженням цих дій можна вважати фактичне ігнорування Національною комісією, що здійснює  регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) та Радою оптового ринку електроенергії виконання розпорядження глави держави та урядових постанов. Дійшло до того, що Запорізький феросплавний звернувся в суд з позовом до НКРЕ, вимагаючи виконати… доручення Президента України та постанову уряду. Однак віз з місця так і не зрушив. Наслідки таких дій не забарилися — 1 грудня 2012 р. повністю зупинилися Запорізький та Стахановський заводи феросплавів. Окрім того, що  мільярдних збитків зазнав  енергоринок, державний і місцеві бюджети, Пенсійний та інші фонди, безробітними стали працівники підприємств, чисельність яких разом із сім’ями, що перебувають на їхньому утриманні, сягнула  майже 15 тисяч.

І лише в лютому цього року знову ж таки завдяки дорученню Президента України уряд та електрометалургійні підприємства підписали Меморандум про порозуміння. Під його чинність потрапили Запорізький і Стахановський заводи феросплавів, яким було встановлено тарифи на рівні оптових цін. З 1 березня ці підприємства відновили роботу.

Від формалізму лише втрати

 Але за «бортом» залишився флагман вітчизняної феросплавної галузі і світовий лідер з якості продукції—Нікопольський завод феросплавів (НЗФ). Його не включили до списку учасників Меморандуму із суто формальних причин.  За умовами цього документа необхідно, щоб підприємство споживало в місяць не менше 60 мільйонів кіловат-годин електроенергії, а її частка в собівартості продукції становила не менше 30%. І хоч НЗФ закуповував щомісяця майже в 3,5 рази більше електроенергії, ніж передбачено Меморандумом, її частка в собівартості продукції не дотягувала піввідсотка до прописаної норми. Саме останнє і стало  бар’єром на шляху приєднання НЗФ до учасників Меморандуму та встановлення для нього  економічно обгрунтованих тарифів на електроенергію.

У підсумку, м’яко кажучи, маємо дивну ситуацію. З одного боку, на  державному рівні закликають до зменшення енергоємності підприємств, пункт про «зниження протягом року питомих витрат електроенергії на виробництво одиниці основної товарної продукції на 2% порівняно з середньомісячними даними 2011 року» вписано навіть у Меморандум. А з другого — якщо взяти конкретно Нікопольський феросплавний,  запровадження тут технологій, спрямованих на зменшення споживання енергоресурсів, призвело до невключення його в число учасників меморандуму та згубно відбилось на його становищі. Воно погіршилося через  ціни на електроенергію, які  протягом 2009—2012 років зросли для НЗФ на 88,4% і ще на 6,78% — у першому кварталі цього року. Її вартість для підприємства склала 99 доларів за тисячу кіловат-годин. Це  понад  50% вище тієї, за якою Україна електроенергію експортує і за якою її одержують учасники Меморандуму. А  її частка в собівартості продукції вже сягнула 34%.

Якщо згасне вогонь феросплавних печей, потьмяніє і життя Нікополя, для якого НЗФ є містоутворюючим підприємством. Фото з сайту nzf.com

Де ж  державницький  підхід?  

Завдяки такій «турботі» про вітчизняного виробника на заводі змушені були скоротити виробництво і погасити 8 із 16 печей,  наприкінці травня — ще три. Понад дві тисячі працівників нині вимушено простоюють, заробітки істотно впали, хоч у недалекому минулому були найвищими серед підприємств галузі. Минулий рік завод завершив майже з півторамільярдними збитками  через надвисоку вартість електроенергії та світове зниження цін на феросплави. Конкурувати з тими, хто одержує енергоресурси за вдвічі, а то й втричі нижчою ціною, у такій ситуації просто нереально. Навіть попри те, що якість продукції нікопольців вважається кращою у світі і її  купують металургійні гіганти,  продукція яких іде на виготовлення Мерседесів, Тойот та інших престижних авто. Тому завод змушений був зменшувати обсяги випуску феросплавів: торік майже на 15% порівняно з 2011-м, прогноз цього року — на 45,8% менше, ніж минулого. Приблизно 357 тисяч тонн феросплавів, хоч потужність підприємства —  мільйон тонн. 

У разі ж, якщо НЗФ не матиме  можливості приєднатися до Меморандуму (ще раз зазначимо —  його показники повністю відповідають  критеріям цього документа)  і одержувати електроенергію за економічно об∂рунтованими тарифами, наступного місяця підприємство може зупинитися повністю. Наслідки цього катастрофічні не лише для НЗФ, а й для інших галузей  та держави загалом. 

Якщо події розвиватимуться за песимістичним сценарієм, втрати енергоринку становитимуть 3,8 мільярда кіловат-годин на рік. Енергосистема країни буде розбалансована, оскільки НЗФ — один з найбільших її регуляторів завдяки  використанню понад 1,5 мільярда кіловат-годин на рік в нічний час, коли споживання різко падає. Через те, що збут вугілля для виробництва електроенергії, яку мав спожити НЗФ,  зменшиться на 2 мільйони тонн, можуть зупинитися окремі шахти, яким вже нині дівати його нікуди. Відбудеться і падіння обсягів вантажоперевезень на залізниці. Бюджети всіх рівнів і соціальні фонди недоодержуватимуть щорічно  245 мільйонів гривень, додаткове навантаження на фонд зайнятості становитиме 192 мільйони гривень. А Нікополь, третина бюджету якого — фінансові надходження з НЗФ, перетвориться на депресивне місто. Адже робота ринків і магазинів тут пожвавлюється лише тоді, коли феросплавники одержують зарплату.

Та чи не найгірше, що на грані виживання опиняться працівники заводу, яких разом з сім’ями понад 25 тисяч. У такому разі що залишається робити тим, кому не буде за що утримувати сім’ю? Відповідь відома, адже не раз доводилось бачити, як відстоювали свої права шахтарі: вирушали в похід на Київ. Цього разу вони можуть приєднатися до феросплавників, оскільки  зменшення  закупівлі вугілля негативно позначиться на їхніх зарплатах. Невже стук касок — це та музика, за якою скучили чиновники?

На цьому тлі складно радіти через зростання обсягів експорту електроенергії за січень-квітень на 26% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Виявляється, що у Словаччину, Румунію, Угорщину, Польщу, Білорусь продаємо електроенергію за 63 долари за тисячу кіловат-годин, а українському підприємству — за 99 доларів за тисячу кіловат-годин. Через це виробники вищенаведених країн миліші серцю українських чиновників, ніж вітчизняні? До речі, очікується подальше зростання обсягів експорту української електроенергії…

Уся надія на Президента  і Прем’єра

  Під час спілкування з працівниками   Нікопольського заводу феросплавів довелося чути різні думки з приводу ситуації, що склалася, але найчастіше рефреном звучала спільна: «Ми хочемо і вміємо працювати. Ми хочемо одержувати зарплату, а не допомогу з безробіття. Тому сподіваємося, що Президент  і Прем’єр  нас почують і допоможуть. Вони — наша остання надія». Заперечити феросплавникам у цьому, мабуть, не візьметься ніхто…