Начебто недавно «Урядовий кур’єр» відзначав своє 20-річчя, а сьогодні нам уже чверть століття. Для газети, що почала свій шлях у 1990 році, це немало. Ті, хто знає історію розвитку вітчизняного ринку друкованої преси та історію становлення урядового видання, пам'ятають, за яких часів народився «Урядовий кур'єр» і яке важливе завдання він виконував і виконує нині.

Сухі рядки статуту редакції зазначають: «Основна мета редакції — всебічне висвітлення у газеті діяльності Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, актуальних проблем державотворення і життя суспільства, питань науки і культури, соціально-економічного й суспільно-політичного життя в Україні та за кордоном. У своїй діяльності редакція незалежна від політичних партій та громадських організацій».

Такою була наша газета рівно чверть століття тому (репринтне видання).

«Урядовий кур’єр» — це єдине щоденне друковане видання в Україні, яке послідовно, без зайвих емоцій і поспішних висновків розповідає про роботу центральних органів виконавчої влади. Не дивно, що в журналістських колах нас іноді називають «газетою, застібнутою на всі гудзики». Деяким колегам по цеху здається, якщо додати в матеріал про діяльність уряду жовтизни або бульварності, розставити акценти на догоду обивательському інтересу, то цей матеріал не буде нудним. Та якщо поглянути на це питання серйозно, то таке «оживлення» навпаки нерідко вводить читачів в оману і абсолютно не дає людині повного розуміння специфіки роботи уряду. Її результат з’являється на сторінках «Урядового кур’єра» у вигляді важливих документів, які неможливо викласти легко і невимушено. Для вдумливого читача важливі перш за все факти, а не їхня суб'єктивна оцінка. Саме тому наша газета виступає своєрідним літописцем історії українських урядів. Погодьтеся, це унікальна місія.

Двадцять п’ять років тому засновники «Урядового кур’єра» навряд чи припускали, наскільки цінним буде це видання з погляду фактології української держави. Але й тоді, у жовтні 1990-го, вони розуміли, що таке видання просто мусило народитися. І підпис першого головного редактора Михайла Сороки на першому номері «УК» знаменував не просто вихід чергового нового друкованого видання — він означав нову віху в розвитку молодої держави.

Активна державна позиція — цим може похвалитися незначна частка засобів масової інформації. «Урядовий кур’єр» навпаки — намагається відстоювати інтереси країни, навіть у найважчі часи. Скажемо прямо: не завжди публікації нашого видання подобаються чиновникам, особливо це стосується критичних матеріалів. Траплялося, газеті пред’являли незаслужені претензії, але час завжди розставляв крапки над «і» й підтверджував нашу правоту. Мене й досі дивують ті державні чиновники, які вважають себе недоторканними для преси. Здається, що вони й дотепер живуть у минулому, не розуміючи, що їхній час уже скінчився.

Історія «Урядового кур’єра» — це історія України. Наша країна змінювалася. Можливо, не так швидко, як усім нам би того хотілося. Кожен уряд був (і буде) об’єктом пильної уваги (і критики) преси. І від кожного уряду по-своєму багато в чому залежало й залежатиме, яким буде майбутнє нашої країни. Колись історики з інтересом вивчатимуть підшивки «Урядового кур’єра» і даватимуть оцінку діяльності того чи того уряду.

А сьогодні, в день нашого 25-річчя, ми робимо черговий номер, пишемо нову сторінку історії України. Так, в «Урядового кур’єра» нелегка місія, але це — наша робота.