Помічали: коли малюку загрожує покарання, він висмикує ручку або завмирає. Дитина дуже добре відчуває власне тіло та його потреби, а в таких випадках з року в рік змушена придушувати свої імпульси. Дорослішаючи, вже  не може збагнути: звідки узялися хронічні болі в суглобах, хребті, внутрішніх органах.  Люди, які не отримали в дитинстві підтримку від близьких,  часто ходять на напівзігнутих ногах і  страждають від варикозу. Виною всьому м’язовий спазм, викликаний страхом втратити опору або почуттям небезпеки. Фахівці вважають, що це лише один з багатьох шкідливих шаблонів (або, за термінологією науковців, патернів), які заважають правильно рухатися і, найголовніше, почуватися здоровою людиною. Яким чином неправильний рух пов’язаний із загальним станом нашого організму? Чи можна, випрямивши коліна, допомогти душі, що зігнулася? Виявляється, можна. В цьому я переконалася, відвідавши тренінг з тілесно орієнтованої психотерапії.

Відкрити «око» тіла

Отже, ви читаєте зараз цю статтю. Тобто взяли в руки газету, розгорнули її і тримаєте перед собою. А тепер подивіться на себе в дзеркало. Чи не відпала ваша нижня щелепа? Звичайно, ні. Але чому? Адже ви абсолютно не думаєте про неї і не намагаєтеся утримати її в пристойному вигляді. Тоді спробуйте розслабитися. Виявляється, зробити це не так уже й легко. Помітили, як напружуються м’язи після того, як ви начебто розслабили щелепи? Це лише один приклад того, як мало людина знає про власні можливості. Є притча про те, як сороканіжку запитали, з якої ноги вона починає танцювати. Вона довго думала і зрештою взагалі забула, як це робиться. Отже, висновок: чим більше думаєш, тим гірше рухаєшся. Та чи насправді це так? Вважається, що людина має п’ять основних відчуттів (зір, слух, нюх, смак, дотик). І мало хто знає про таке важливе відчуття, без якого не можливе нормальне існування, як пропріоцепція, або «око тіла». Це розуміння того, де і як працюють частини нашого тіла, навіть якщо ми не відчуваємо і не бачимо їх. Спробуйте заплющити очі і похитати ногою. Навіть так ви знаєте, як розташована ваша ступня стосовно решти тіла. За однієї умови: якщо з вашою пропріоцепцією все гаразд.

Каркас індивідуальності

У книжці англійського невролога Олівера Сакса «Чоловік, який переплутав дружину з капелюхом», що стала світовим бестселером, описано випадок, коли людина повністю втратила пропріоцепцію. Молода жінка Христина внаслідок несподіваної реакції на певні ліки раптом перестала відчувати своє тіло. Вона не була паралізована, але не могла рухатися, руки і ноги перестали її слухатися, зникли сигнали від м’язів, суглобів. За словами Христини, це відчуття просто неможливо описати. Здавалося, що її тіло втратило зір і слух. Згодом, завдяки неймовірним зусиллям волі, вона почала поступово відновлюватися. Але яка це була каторга! Щоб підняти руку, вона спочатку мала її побачити. Варто було заплющити очі, як вона падала на підлогу. Всі рухи, які звичайна людина робить автоматично, Христина мала усвідомити, побачити і змусити себе зробити. Пропріоцепція так і не була відновлена, тож Христина втратила каркас індивідуальності, стала немов безтілесною.

Звичайно, це унікальний випадок. Але є безліч захворювань, коли пропріоцепція порушена частково. Розсіяний склероз, дитячий церебральний параліч, наслідки інсульту — у всіх цих випадках людина втрачає здатність володіти своїм тілом так, як їй було даровано від природи. Коли людина позбувається якоїсь частини тіла, втрачає слух чи зір, можна знайти слова, щоб описати подібний стан. Але коли вона втрачає відчуття пропріоцепції, описати і зрозуміти це не можливо. Психотерапевти стверджують, що шлях до цілісної присутності людини в світі починається саме з цілісної присутності у своєму тілі. І навпаки, дистанціювання від свого тіла — одна з головних ознак психічного нездоров’я і незахищеності людини. Чи можна навчитися «чути» своє тіло, відновити втрачені функції і гармонію рухів? Саме цьому присвячені методики тілесно орієнтованої психотерапії.

— У відповідь на стресові ситуації відбувається хронічне напруження окремих груп м’язів, які згодом формують м’язовий панцир. Це призводить до обмеження руху, погіршення кровообігу, болю в суглобах і хребті. Крім того, м’язова «броня» не дає змоги проявляти будь-які емоції, заважає інтелектуальному розвитку. Емоції, що були придушені ще в дитинстві (гнів, страх, образа), вимагають виходу і викликають тики, заїкання, неврози, — розповідає фахівець з тілесно орієнтованої психотерапії Олена Калашник. Терапевт розпізнає зону найбільшого напруження за підказками тіла — напруга м’язів, тремор рук, нервова посмішка тощо.

— Впливаючи на тіло, ми можемо повернути людині душевну рівновагу, позбавити болю, який мордує її роками. Наприклад, мій пацієнт, молодий чоловік, скаржився на хронічний тонзиліт і мігрень. Бачу: нижня щелепа і м’язи навколо очей напружені, плечі підняті так, що нібито шиї взагалі немає. Це симптом того, що людина була змушена тривалий час приховувати сльози. Якщо ми не можемо відповісти на образи, мимоволі втискуємо голову в плечі, грудна клітка напружується. Такі регулярні «вправи» формують жорсткий м’язовий панцир, який, у свою чергу, створює умови для розвитку соматичних захворювань. Ставлю запитання: чи були в дитинстві випадки, коли хотілося плакати, а мама не дозволяла? У відповідь у пацієнта відразу почався жахливий напад кашлю. Роботу з таким симптомом краще проводити на підлозі. Спочатку — дихальні вправи, потім масаж і робота з тілом. Іноді досить підвести руки під спину, щоб викликати сильну емоційну реакцію — плач, кашель або навіть крик, — розповідає Олена Калашник.

Працювати передусім має голова

Тілесно орієнтована терапія допомагає людині знайти зв’язок між станами тіла, розуму і душі. Але займатися цим рекомендовано тільки під наглядом кваліфікованого і досвідченого фахівця-психотерапевта. Будь-яке аматорство тут неприпустиме. Втім, існують методики, яких ми можемо навчитися самостійно або під керівництвом тренера, а потім виконувати вправи вдома. Про дивовижну силу тілесної практики люди знали ще кілька століть тому.  Релігійні та побутові ритуали, йога, східні системи гімнастики — цей перелік далеко не повний. На жаль, технічний прогрес, прискорений ритм сучасного життя привів до появи нових методик фізичного розвитку. Ми хочемо отримати результат якомога швидше, все і відразу. Напевно, чимало з нас займалися аеробікою, накачували м’язи гантелями, крутили педалі на тренажерах. Стрибали, качали, обливалися потом — попри біль, втому, надмірне напруження м’язів. І навіть не замислювалися: а чи варто це робити? Адже це, здавалося, було зручно — крутити педалі і дивитися при цьому телевізор. «Нехай голова відпочине, а тіло попрацює» — таким був головний меседж. Але саме тут ховалася фатальна помилка. Виявляється, працювати передусім повинна голова! Щоб переконатися в цьому, варто подивитися на тих, хто практикує йогу, цигун, тайцзіцюань, ушу. Виконуючи вправи, вони повністю занурені в себе. Іноді навіть здається, що взагалі нічого не роблять. Але це лише на перший погляд. Такі вправи — дуже серйозна робота всього організму.

Нині східні оздоровчі практики переживають друге народження, їм починають віддавати перевагу люди різного віку. Однак це досить складні системи, які вимагають базової підготовки і терпіння. Для початківців існують сучасні методики, серед яких найвідоміші — терапія Райха, техніки Александера і метод Фельденкрайза. Автори були знайомі зі східними моделями роботи з тілом і адаптували їх до сучасних умов. Проте головний принцип тут залишається єдиним: усвідомлення через рух.

За словами фахівців, нервові схеми, які ми використовуємо у звичних рухах, поступово виснажуються, а 90% мозку так і залишаються без роботи. Деякі м’язи практично все життя затиснуті в одному стані. У таких випадках виникає сенсорно-моторна амнезія, яка істотно знижує рухливість суглобів, хоч суглоби при цьому можуть бути абсолютно здорові.

ПРЯМА МОВА

Здійснити неможливе

Олена БЕСПАЛЕНКО,
тренер-консультант з методики Фельденкрайза:

— У мене в групі є дівчина, яку з дитинства готували в чемпіонки з плавання. Нині вона майже інвалід: надмірні фізичні навантаження призвели до того, що її тіло перетворилося на суцільний м’язовий панцир. Щоб повернути їй змогу вільно і легко рухатися, ми тепер працюємо дуже обережно. На жаль, більшість людей використовує можливості свого тіла лише в певному діапазоні — одні м’язи задіяні постійно і від цього перенапружені, інші ніколи повноцінно не використовуються. Поступово це позначається на тому, як наш організм функціонує загалом: наші можливості в русі стають дедалі мізернішими. Ця методика пропонує робити звичні речі незвичним чином, адже ми не тренуємо м’язи і не виконуємо вправи — ми досліджуємо власні рухи. Головне тут — не просто зробити вправу, а усвідомити, як ми її виконуємо. Наприклад, спочатку варто зменшити зусилля, тобто зробити невеликий рух повільно і м’яко. Повертаючись до звичних ритмів, людина з подивом виявляє легкість, плавність і цілісність своїх рухів — все те, що називають грацією. За словами творця методу, неможливе потрібно робити можливим, можливе — легким, а легке — елегантним.

З ВЛАСНОГО ДОСВІДУ

Вправи дуже прості і не вимагають фізичних зусиль. Вони розслабляють, дають дивовижне відчуття того, що м’язи немов прокидаються від сплячки і починають згадувати, що колись були зовсім іншими. Поліпшується координація рухів, у тілі з’являється легкість. А найголовніше — непомітно відновлюється стан душі. Щоправда, це можливо лише за однієї умови: забути про сороканіжку, яка постраждала від того, що почала думати. Навпаки, «увімкніть» голову і починайте слухати своє тіло. Не вірите? Тоді зробіть простий експеримент. Станьте прямо, опустіть руки. Повільно підніміть одну руку і якнайдалі відведіть її убік. Поверніться в попередній стан. Заплющте очі і зробіть те саме, але тільки подумки. А тепер розплющте очі, знову відведіть руку вбік і подивіться, де вона тепер. Переконалися? Ось це і є усвідомлення через рух.