— Не бажаєте поїхати з нами до Львова? Там з Ігорем Гордійчуком зустрінетеся. Він хоче на власні очі побачити, як триває робота над пам’ятником Іванові Богуну для Київського військового ліцею. Ви ж першою писали про нього в «Урядовому кур’єрі» в листопаді 2014-го, — неочікувана пропозиція керівника благодійної організації «Волинь Велика» Сергія Лейчука тоді, на початку січня, не вписалася в мої життєві обставини. Тож із начальником Київського військового ліцею імені Івана Богуна генерал-майором Ігорем Гордійчуком ми не зустрілися. Натомість перечитала публікацію «Червоні яблука від мами» («УК», 27 листопада 2014 року). І неначе знову прожила зустріч із мамою Героя України бойового генерала з позивним «Сумрак», який до останнього тримав українську Савур-могилу.

Народився в кількох сорочках

На час виходу того матеріалу Президент присвоїв Ігореві Гордійчуку звання Героя України, побував у лікарняній палаті. А за одужання Ігоря найбільше молилися саме тут, на малій батьківщині на Рівненщині. Весь тодішній Корецький район збирав кошти, аби тільки Ігор вижив. І диво сталося: таки народився в сорочці, й не в одній! Він, онук українського повстанця, був мужнім.

«Його дід, мій свекор, пройшов війну. А потім за надуману провину отримав 10 років Магадану. Саме він змалку мав великий вплив на Ігоря: читав йому напам’ять «Кобзаря», розповідав про Україну, яку завжди треба захищати. Неначе передчував, що таки доведеться.

Одразу за нашим селом є братська могила, де поховано 32 воїнів, які поклали голови за Україну. 1972-го, коли я була вагітною Ігорем, ту могилу хотіли зрівняти із землею, бо саме прокладали дорогу. Мене ж тоді щойно обрали головою сільської ради, і я поїхала в райвиконком. Не можна, кажу, руйнувати повстанську могилу: це історія, наші діти нам цього не пробачать! Хтось у кабінеті сказав, що вагітним відмовляти не можна — і дорогу проклали в обхід. А вже за кілька днів, 12 листопада, народився Ігор». І згодом став на захист України, без вагань пожертвувавши собою.

— Свою найважчу психологічну битву пан генерал вів уже у статусі начальника ліцею імені Богуна. Перед навчальним закладом ще довго височів пам’ятник Суворову, російському полководцеві, який знищував Коліївщину і не мав нічого спільного з Києвом, нашими національними традиціями та героями. Воював і з Іваном Богуном, постать якого московські історики та радянська пропаганда свідомо принижували, а історію його життя і боротьби перекручували. Ми об’єднали зусилля й таки змогли довести повну абсурдність російського Суворова перед українським ліцеєм Івана Богуна. Та ще й за умов московської агресії! — не приховує емоцій Сергій Лейчук.

Дух міцнішає, а правда переможе

Пам’ятник радянської епохи, який, до речі, не мав мистецької цінності, демонтували. Що далі? Керівник навчального закладу Ігор Гордійчук, якого підтримав колектив ліцею, твердо вирішив: тут стоятиме український полководець Іван Богун! Два роки тому останнього зимового дня на місці майбутнього пам’ятника заклали меморіальний камінь і провели молебень за нинішніх захисників України.

— У нашому ліцеї день у день міцнішає дух Івана Богуна. І коли найкращі сини й доньки України боронять нашу землю на Донбасі, весь особовий склад ліцею робить це у стінах навчального закладу. Агресорові не вдасться залякати чи зламати український народ, ми переможемо правдою! — сказав тоді Ігор Гордійчук.

Та шлях до повної перемоги на ідеологічному фронті непростий, адже колективна пам’ять українців добряче спотворена. Нерідко дивуюся: де черпає Сергій Лейчук силу переконання та наполегливість? Але він невтомно відкриває найвищі кабінети й доводить, що це необхідно не лише нам, а передовсім дітям, онукам та правнукам.

Тим часом у Львові в талановитих руках митців кипить робота над 4,5-метровою гіпсовою скульптурою уславленого полководця. Її створюють з рівненським митцем Володимиром Стасюком. Разом із постаментом це має бути велична 9-метрова кінна бронзова композиція. Іван Богун на коні високо підносить правицею шаблю, неначе промовляє: «Маю честь, обов’язок, силу боронити Україну!» Закликаючи нас за жодних обставин не коритися ворогові. Дуже актуально нині. Чи не так?

Перший внесок у створення пам’ятника зробив Святослав Вакарчук з однодумцями й ніби розбудив інтелігенцію: Товариство охорони пам’яток історії та культури, Асамблею ділових кіл, Спілку офіцерів України, Спілку архітекторів, земляцтва та інші громадські організації, які підтримали ідею. Пожертви вже зробили ректор Європейського університету Іван Тимошенко, друкар Євген Паршиков, Іван Іванов, рівняни Мар’ян Года, Михайло Стичишин, Дмитро Нітовський, Микола Кушнір, Павло Ніколаєнко, багато інших небайдужих людей з усієї України. Є й ті, хто не бажає публічності, але від того їхні внески не менш вагомі.

Але, кажуть автори задуму, навряд чи вдасться створити цей величний і, як ви розумієте, дороговартісний пам’ятник тільки народним коштом. До увічнення українського героя, поза сумнівом, має долучитися й держава. Адже йдеться насамперед про національно-патріотичне виховання молоді. І хочеться, щоб це був не лише рядок для галочки в різноманітних програмах.

До речі, конструктивний відгук ініціатива зі спорудження пам’ятника знайшла у керівництва держави, військового керівництва, очільників Києва. Тож у тих, хто горить гарною ідеєю, зажевріла надія.

— До речі, наближається 400-річчя із дня народження Івана Богуна, яке ми пропонуємо відзначити на державному рівні, — каже Сергій Лейчук. — Маємо повернути українцям пам’ять про нашого талановитого полководця, перед яким, до речі, знімали капелюха й вороги. Бо нічого не могли закинути цій справедливій людині виняткової порядності. Гріх у нашій щоденній боротьбі за виживання забувати про такі постаті.

Несподіваний телефонний дзвінок приносить йому радісну звістку: костюм, у якому знімався актор, що грав Івана Богуна в фільмі «Вогнем і мечем», готові передати в Україну. Звісно ж, для роботи над пам’ятником.

ДОВІДКА «УК»

Над пам’ятником Іванові Богуну працює авторський колектив у складі рівнянина Володимира Стасюка та львів’ян Володимира й Андрія Сухорських. Саме цей колектив створив знакові для українців пам’ятники Соломії Крушельницькій у Тернополі (2010), авторам Пересопницького Євангелія в Пересопниці на Рівненщині (2012), отцеві Михайлові Вербицькому — композитору, авторові гімну України у Львові (2014).

Насамкінець.  Небайдужі можуть долучитися до співучасті у проєкті та перерахувати кошти на розрахунковий рахунок: код ЄДРПОУ 40280787 р/р 26001300993904, IBAN:UA623333680000026001300993904 у філії РОУ АТ «Ощадбанк» МФО 333368 із позначкою: «на пам’ятник Іванові Богуну. Київ»

ЗА ОФІЦІЙНИМИ ДЖЕРЕЛАМИ

Козацький лицар

Одним з найвидатніших військових діячів українців періоду боротьби проти шляхетської Польщі був козацький лицар полковник Іван Богун. Він був сином Федора, жителя містечка Бубнева (тепер село Бубнівська Слобідка, Золотоніський район на Черкащині). Брав участь у визвольних (козацько-селянських) повстаннях 1637—1638 років проти поляків, робив наїзди на прикордонні московські землі. 1650 року за організаторські здібності й військовий талант Івана Богуна призначили кальницьким полковником. Він був високоосвіченим, розумним і хоробрим полководцем. Без вагань відмовився від титулів і багатств, що пропонували йому поляки, й підтримав визвольну війну проти Польщі 1647—1654 років.Полковник Іван Богун очолював Вінницький полк, який стояв на захисті західних кордонів. Йому довелося чи не першим зупиняти ворога. Незважаючи на чисельну перевагу поляків, полк Богуна відважно й навіть нахабно стримував навалу супротивника. Далі були битви під Берестечком, Батогом. Але поляки не заспокоїлися. Навесні 1653 року польський король Ян Казимир удруге зазіхнув на українські землі. Але Іван Богун уміло заманив польське військо до Монастирища й ущент розгромив його.

Талант полководця, численні бойові перемоги й любов до Батьківщини зробили його легендою ще за життя. Вороги його боялись, а союзники поважали.

Іван Богун понад усе любив Україну, тому в політичних суперечках обстоював її незалежність до останнього подиху. 1654 року не визнав рішення Переяславської ради про зверхність Москви. Загинув від рук польських окупантів 17 лютого 1664 року біля Новгорода-Сіверського.

Дослідження постаті Богуна та його вагомості в історії України ще тривають. Але достеменно відомо, що це був єдиний полководець, який не програв жодної битви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №490 «Про реформування військової освіти» на базі Київського суворовського військового училища утворено Київський військовий ліцей ім. Івана Богуна.

2007-го Національний банк випустив пам’ятну монету на честь Івана Богуна.У багатьох містах України вулиці названо його іменем. Є вічний пам’ятник Іванові Богуну: висока гора над Десною, де пролилася кров героя, яку народ назвав Івановою. Там лежав камінь з написом «Тут спочиває полковник — наказний гетьман Іван Богун». Після приходу з Росії «визволителів» люди заховали його глибше, щоб комуністи не поглумилися над останками народного героя. Нині на могилі височіє дубовий хрест і пам’ятний знак.