У журналістській практиці інколи доходиш висновку, що окреме питання, яке вивчаєш, — лише фрагмент набагато глобальнішої проблеми. Як це сталося, приміром, після звернення до редакції керівника ТОВ «ССМ і К» Юрія Марченка зі скаргою на неправомірні дії міської влади Тисмениці. Там він понад рік не може одержати згоди на затвердження проекту землеустрою для реконструкції та обслуговування викупленого ним виробничо-складського приміщення. І вважає, що перешкоди чинять через його прагнення працювати прозоро та небажання заохочувати окремих депутатів. Будівництво й експлуатація об’єкта сприяли б створенню нових робочих місць, збільшенню надходжень до місцевого та інших бюджетів, які не можуть похвалитися достатком.

Лікнеп від мера

Слід сказати, що створення нових робочих місць, як і розв’язання нагальних соціально-економічних проблем для міста з понад дев’ятитисячним населенням, назріли давно. Про найбільше в Україні та Європі хутрове об’єднання, на якому ще років 25 тому трудилися представники майже кожної тисменицької сім’ї або й цілі династії, можна лише згадувати. Оскільки цього року ВАТ «Хутрофірма «Тисмениця» судовим рішенням переведено в розряд банкрутів.

Нині на більшості її території можна хіба що знімати фільми про занепад і руйнацію. Тому зведення невеликого нового виробництва на місці викупленої старої розвалюхи аж ніяк не зіпсувало б панорами. Особливо з огляду на те, що керівник ТОВ «ССМ і К» Юрій Марченко планував працевлаштувати тут до 50 тисменичан, зайнятися очисними спорудами, які перебувають у жахливому стані. Нині це особливо актуально, оскільки місцеві жителі, які вичиняють шкури, зливають усі хімікати в рівчаки, звідки вони потрапляють у річку. Через забруднення в багатьох криницях вода стала не придатною для пиття і її завозять цистернами, як у пустелю.

Проте місцеві депутати, серед яких, можливо, є й підприємці-кушніри, замість кардинального розв’язання цієї проблеми створили депутатську комісію з перевірки наявності необхідної документації для будівництва нового підприємства на території «Хутрофірми «Тисмениця». Яка за рік так і не спромоглася запрацювати, хоч усі документи в підприємця Юрія Марченка були вже готові ще тоді. Більше того, один із наближених до влади депутатів пообіцяв вивести людей на протестну акцію під приводом того, що підприємець начебто хоче будувати хімзавод. Проте Марченко сказав, що все одно відкупного не дасть, оскільки в документах, які він представив, чітко записано, що він займається переробкою шкур.

А тим часом жителі, особливо молодь, жодної перспективи, щоб пов’язати своє життя з рідним містом, не бачить. Хтось доїжджає на роботу до Івано-Франківська або шукає її в інших регіонах України, інші живуть за гроші рідних, які виїхали на заробітки до європейських країн, а пенсіонери — на мізерні державні виплати. Натомість серед молоді поширюється алкоголізм і наркоманія.

Щоб розставити крапки над «і» в цій незрозумілій ситуації, редакція звернулася до Тисменицького міського голови Степана Сворака із проханням вказати причини блокування депутатами затвердження проекту землеустрою, їхнього небажання залучати інвестиції для створення нових робочих місць, а також заходи впливу до тих, хто ігнорує сесію. Останнє запитання виникло тому, що міськрада інколи не може прийняти рішення через брак кворуму. Приміром, торік 28 липня, як пишуть ЗМІ, обурені тим, що значна частина депутатів просто ігнорує сесії, її скликали самі жителі Тисмениці. А обранців, які спробували покинути засідання, просто не випустили із залу.

Проте відповідь міського голови на редакційний запит нічого не прояснила. У ній лише констатація, що депутати не підтримали вирішення питання, з яким звернувся у міськраду керівник ТОВ «ССМ і К» Юрій Марченко. А далі цитування законодавства, з яким кожен може ознайомитися і без лікнепу від міського голови. Фактично редакція одержала відписку на цілком конкретні запитання. У зв’язку з чим напрошується висновок, що міський голова пан Сворак або той, хто готував відповідь, не читав навіть регламенту своєї ж міськради. У ст. 47 якого чітко записано, що за невідвідування пленарних та засідань постійної чи тимчасової комісій без поважних причин до депутата можуть застосувати заходи впливу від догани до його відкликання.

З огляду на те що ситуація після відповіді не стала зрозумілішою, довелося за допомогою електронних і друкованих ЗМІ, офіційного сайту міськради вивчати її роботу. Однак і з цих пазлів скласти повну картину не вдалося, оскільки офіційний сайт міськради нагадує неїстівний вінегрет, у якому відшукати потрібний інгредієнт не можна, бо його нема. У такій ситуації оптимальний вихід — все з’ясувати на місці.

Сам собі командир, сам начальник штабу

Щоправда, ще до поїздки в Тисменицю інформація, на яку наткнувся у ЗМІ, щиро кажучи, здивувала. Зокрема таке явище, як масова приватизація місцевої влади. Адже більш як половина, а саме 14 із 26 депутатів міськради працюють приватними підприємцями. Коли ж до них додати менеджера приватної структури, то така міськрада може, мабуть, претендувати на звання такого собі приватного акціонерного товариства. У цьому нічого екстраординарного начебто немає. Проте як зазначив у розмові один з депутатів, таких народних обранців дуже легко змусити голосувати так, як треба, пригрозивши наслати міліцію, податківців тощо.

Безумовно, вини тисменичан за такий склад депутатського корпусу немає, оскільки набула чинності пропорційна система виборів, і вони голосували не за конкретних осіб, а за певні політичні бренди. Однак після ближчого знайомства з роботою місцевої влади стало очевидно, що в Тисмениці винайшли ще кілька ноу-хау, аналоги яким в Україні навряд чи десь можна відшукати.

Понад півтора року тому новообраний міський голова Степан Сворак запропонував поміняти структуру міської влади і замість двох заступників затвердити посади помічника і радника. Депутати з цим не погодилися, і хоч питання двічі виносили на голосування, з тріском його провалили. Але очевидно, після відповідної роботи з ними вже через тиждень, 29 грудня 2015 року, більшість усе-таки проголосувала за таку структуру. Так помічником міського голови став Ігор Слубський, а радником — Богдан Романчук.

Цей реверанс міського голови один із депутатів у коментарі інтернет-виданню KURS (kurs.if.ua@gmail.com) пояснив просто: «Радником та помічником мають стати колишні міліціонери, які, якби стали заступниками, втрачають пенсію міліціонера: або держслужба, або пенсія міліціонера. Міському голові не потрібні заступники-держслужбовці, які несуть відповідальність».

Проте минуло небагато часу, і депутати торік 24 березня знову повернулися до цього питання, проголосувавши на сесії за зміну структури міської ради і скасування посад помічника і радника міського голови. Аргументація: ці посадові особи, на відміну від заступників, не наділені жодними владними повноваженнями і не несуть відповідальності за роботу. Однак із цим не погодився знову ж таки міський голова пан Сворак і вже на наступній позачерговій сесії, яку оперативно зібрали буквально через два тижні, своїм рішенням призупинив чинність попередньої ухвали депутатів. А щоб подолати вето міського голови, потрібно було дві третини голосів депутатів, проте їх цього разу чомусь не набралося навіть простої більшості.

У зв’язку з такою наполегливістю міського голови можна припустити, що він як колишній полковник міліції просто протегує колегам або ж йому комфортно працювати без заступників, які б професійно вели конкретні напрями й відповідали за них.

А роботи для заступників тут непочатий край. Адже під час розмови з міським головою і запитань щодо інвестицій у розвиток міста, створення об’єднаної територіальної громади, розвитку інфраструктури, зокрема каналізаційної мережі, плати за використання земельних ресурсів відповідь найчастіше була негативною і звучала приблизно так: «Не хочуть».

Степан Дмитрович згоден, що без належної інфраструктури Тисмениця не має перспектив розвитку, не цікава для інвесторів, хоч і розташована поблизу обласного центру і міжнародної та загальнодержавної трас. Проте він проти того, щоб брати на баланс міста вдвічі потужнішу каналізаційну мережу хутрофірми. Брак інвестицій мотивує тим, що ще 150 років тому (за часів Австро-Угорщини?!) місцева громада відмовилася від будівництва промислового об’єкта, бо, мовляв ніде буде випасати громадське стадо.

Створити з навколишніми селами ОТГ, за його словами, теж неможливо через їх небажання. А може, через незнання переваг об’єднання? Адже за кілька десятків кілометрів від Тисмениці розташована успішна Печеніжинська ОТГ. Але там місцевий лідер сам ініціював зустрічі з сільськими головами, депутатами, громадськістю і особисто переконував, пояснював переваги об’єднання. Як підсумок — бюджет Печеніжинської ОТГ, яка за чисельністю всього відсотків на 80 перевищує населення Тисмениці, майже в десять разів більший, ніж у містечку-супутнику обласного центру.

Цілком можливо, що у міського голови без заступників, на яких можна було б перекласти частину повноважень, просто немає часу охопити всі питання. Особливо з огляду на те, що тут немає і секретаря міськради, яка взяла відпустку для догляду за дитиною дочки. Щоправда, місцеві жителі стверджують, що насправді вона поїхала на тривалий час до США. Так чи інакше, але спроба депутатів призначити в. о. секретаря не знайшла підтримки міського голови.

Отже, що маємо у підсумку? Заступників міського голови немає, секретаря вже півроку теж, на рішення сесій, які приймають усупереч позиції міського голови, він накладає вето. Тож можна стверджувати, що пан Сворак, так би мовити, сам собі командир, сам начальник штабу. І мабуть, днює і ночує на роботі. У відповідь на таке запитання депутати лише усміхаються. Чому?

Професор чи міський голова?

Перше, що впадає у вічі, коли заходиш у приймальню, — табличка на дверях кабінету міського голови. Подібної за багато років у журналістиці не бачив жодного разу: «Міський голова, доктор історичних наук, професор Сворак Степан Дмитрович». Ні, він справжній, а не профФесор, як писав про свої звання Янукович. Але виникає запитання стосовно того, наскільки доречна така презентація і ким насправді працює пан Сворак. Однак проштудіювавши всі інформаційні джерела, однозначної відповіді так і не знайшов. Хоч дізнався багато цікавого.

Приміром, у передвиборчому інтерв’ю місцевій газеті «Вперед» за 9 жовтня 2015 року пан Сворак ділився планами реконструкції історичного центру Тисмениці, розповідав про необхідність залучення інвестицій та початок роботи підприємств, які простоюють, і ще багато позитивного.

Цікаво, що інтерв’ю «Якщо не ми, то хто?» вийшло з підписом, що ці слова належать Степанові Бандері. Зрозуміло, що це розраховано на західноукраїнського виборця, але якою була б реакція на таке позиціонування професора курсантів Харківського національного університету внутрішніх справ, де в часи Януковича працював Степан Сворак: із жовтня 2010 року — начальник інституту заочного та дистанційного навчання, згодом — начальник навчально-наукового інституту підготовки фахівців кримінальної міліції, а з липня 2011 року до 2014-го — начальник факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки. І чи знали тисменичани, за які заслуги Степана Дмитровича удостоєно найвищої нагороди Московського патріархату — ордена Святого Апостола Андрія Первозваного І ступеня, яким у той час міг похвалитися хіба що Харківський міський голова Геннадій Кернес?

Можна було б поставити панові Свораку й інші запитання, проте повернемося до сьогодення. Хоч як парадоксально, але він попри відсутність заступників, секретаря міськради встигає займатися ще й викладацькою діяльністю. Тричі на тиждень постає перед студентами юридичного інституту Івано-Франківського держуніверситету в іпостасі професора-викладача. І якщо підрахувати час на дорогу і лекції, то він, по суті, робочий тиждень ділить майже навпіл між виконанням обов’язків міського голови і викладанням.

Так, це не заборонено законом, проте законодавець навряд чи міг уявити ситуацію, яка склалася в Тисмениці. Адже на час відсутності міського голови ніхто не має законного права оперативно вирішувати нагальні питання. Тому, мабуть, настав час дати оцінку такій ситуації міській громаді. У неї для цього є достатньо прав і підстав.