Аксіома: кожен роботодавець має дбати про належні умови праці на підприємствах і в установах. Цього вимагає закон. Проблемою мають опікуватись міністерства. На жаль, серед них є й таке, що не поліпшує умови роботи, а ніяк не реагує на їх погіршення. Щоб переконатися в цьому, не потрібно проводити спеціальних досліджень, наймати за шалені кошти закордонних аналітиків. Варто встати рано-ранесенько і подивитися, з чого розпочинається робочий день двірника.

Так-от, санітар міста очищає сміттєпровід у столичних багатоповерхівках. Для цього в нього є лопата, якою накидає сміття в картонну коробку або на якусь ряднину. Більшість двірників (і це важливо!) — жінки. Представниця прекрасної статі бере вантаж, прикладає до грудей і боком протискується серед легковиків, які впритул стоять до будинку, щоб висипати сміття в контейнер, що його водії виштовхали на газон за кількасот метрів від сміттєпроводу. Шлях цей нещасна жінка (вона не на каторзі, а доводиться працювати в гірших умовах, ніж у тюрмі, бо там стежать за дотриманням прав засуджених) проходить не один десяток разів. І так щодня.

Раніше виручала кравчучка. Тоді автомашин було менше і її можна було протягти. Право тягати кравчучки у жінок відібрали власники автівок, які безсовісно перекрили підступи до будинків. Вони заважають не лише двірникам. Не допускають карети швидкої допомоги, блокують під’їзди пожежникам, зрештою, наповнюють чадним газом квартири. Звертатися до совісті власників машин — марна річ. Особистий добробут вони ставлять над суспільним.

Як може в цій ситуації Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства разом з органами місцевої влади полегшити умови праці двірників і життя мешканців багатоповерхівок? Зверніть увагу: там, де живуть працівники ЖЕКів, під’їзд до будинку перегороджено ланцюгами. Виходить, себе захистити вміють! То чому б не зобов’язати ЖЕКи зробити так біля всіх під’їздів?! А на додачу видати кожному двірникові модернізовану для перевезення сміття кравчучку. Про людей же треба дбати не на словах, а на ділі.

У цьому разі на захист двірників мають стати не лише працівники профільного міністерства. Йдеться про відбирання здоров’я у жінок. Чому ж не помічає цього Міністерство охорони здоров’я і його столичні підрозділи? Куди дивиться інспекція, яка здійснює нагляд за дотриманням умов праці? Зрештою, чому заховала голову в пісок галузева профспілка?

У системі Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства двірник — найнезахищеніший працівник. Але без його роботи всі зусилля міністерства буде зведено нанівець. То чому ж ставлення до нього не відповідає рівню значення роботи цих людей на суспільство?