Прикра, втім, як для Одеси не так уже й надзвичайна новина. Знову впав будинок. Частково. Цього разу — на Молдаванці, на вулиці Ватутіна. Таке у місті, у старих його кварталах, трапляється регулярно: раз на кілька місяців щось неодмінно падає, часом горить.
На Ватутіна, 12 увечері 12 вересня фронтон триповерхового будинку площею 15 квадратних метрів упав на розташовану поряд двоповерхівку. Мешканці однієї із трьох квартир 2-поверхової споруди зазнали травм: 16-річного хлопця, якого витягли з-під завалів, доправили до лікарні із забиттям грудей. Літня жінка зазнала невеликого забиття руки. За попередніми висновками, причиною руйнування рятувальники назвали те, що старі конструкції будівлі намокли в результаті рясних опадів і впали під власною вагою.
Слушно припустивши, що ситуація, коли дім падає від дощу, не є нормальною, Малиновський райвідділ міліції порушив карну справу за фактом обвалу житлового будинку за ч. 2 ст. 367 КК України: службова недбалість, що призвела до важких наслідків. Правоохоронці хочуть з’ясувати, чому впав будинок, який навіть не числився серед аварійних. Ми ж спробуємо поміркувати, чому небезпечні для життя та здоров’я одеситів обвали будівель стали за останні роки ледь не звичною справою.
Черепашник не винен
За даними Одеської міськради, у місті 950 будинків ветхі, 381 із них перебуває в аварійному стані. До певної міри ця ситуація зумовлена історично. В. о. заступника Одеського міського голови Кирило Шаламай каже, що черепашник — «одна з головних проблем старих районів міста».
І річ не в тім, що це якийсь другосортний матеріал. Фахівці нахвалюють такі його властивості, як тепло- і звукоізоляція, екологічність та... довговічність. Вада одна: чутливість до атмосферної вологи. Але її легко усунути з допомогою сучасних гідрофобних розчинів. Інакше кажучи, матеріал зовсім непоганий, і це особливо помітно, коли спекотного дня заходиш у старі одеські приміщення з черепашнику. За ним просто треба стежити. «Належно штукатурячи будинки, належно фарбуючи їх, утримуючи у сухому стані підвали, можна істотно подовжити строк служби цього матеріалу», — каже Кирило Шаламай. Він підкреслює, що проблему старого «черепашникового» фонду слід розв’язувати комплексно: «Не тільки ремонтом самих будинків, а й оновленням комунікацій, зменшенням втрат і протікань».
Отож, черепашник — не вирок. Питання в тім, як із ним поводитися. «Рівень техногенних вод піднімається, фундаменти у старій частині міста за вологістю перебувають уже не в тому стані, як у ті часи, коли ці будинки проектували та будували», — зауважує в. о. заступника міського голови.
До підвищеної аварійності будинків доклали рук і їхні мешканці, вважає Кирило Шаламай: «Більшість будинків, які можуть обвалитися (так історично склалося), неодноразово добудовували-перебудовували, і здебільшого ми навіть не маємо проектної документації та потрібних розрахунків». Проконтролювати весь цей внутрішній «нахалбуд» місцева влада не в змозі, каже чиновник. Тут просто мають виявляти максимальну пильність усі контролюючі організації й самі мешканці будинків нехай не через сумлінність, то хоча б завдяки інстинкту самозбереження.
Що ж до заходів, спрямованих на реставрацію будинків, то тут усе, як водиться, впирається в кошти. Хоч реставрація така не завжди доцільна.
Знести не можна реставрувати
Не всі одеські пам’ятки архітектури — розвалюхи, й не всі розвалюхи тут — пам’ятки архітектури. Та на жаль, ці множини значною мірою перетинаються. Особливо в історичному центрі міста. Іноді важко стримати подив, коли з’ясовуєш, що будівля із загрозливими тріщинами та облупленими стінами має статус архітектурної перлини.
У переліку пам’яток та об’єктів культурної спадщини Одеси — понад 1300 позицій. Значну частину цього списку становлять занедбані будівлі зі слідами колишньою величі у вигляді решток скульптурного оздоблення чи вітражів. Може, й були б охочі знести їх та спорудити на їхньому місці щось нове, та хто ж їх знесе — вони ж пам’ятки!
Утім, підприємливі люди знаходять варіанти. І коли 2009-го в Одесі горів будинок Руссова, а рік раніше на Дерибасівській зносили готель «Спартак», що цілком узгоджувалося із намірами реставратора цих об’єктів, то непохитність охоронних грамот викликала істотні сумніви у більшості одеситів. І все-таки не можна сказати, що оновлення історичного центру міста відбувається за принципом «знести Кижі і збудувати нові». Здебільшого старі пам’ятки просто стоять у занедбаному стані й чекають на інвестора. Чесного, який за всіма канонами візьметься відновлювати об’єкт. Чи нечесного — у якого (звісно ж, абсолютно випадково!) об’єкт або згорить, або завалиться. Нині і тих, і тих катма. Бо криза.
Місто робить, що може, але власним бюджетом витягти проблему йому не до снаги. «Абсолютно всі кошти, які виділяються на капітальний ремонт житлового фонду, йдуть на ремонт аварійного та ветхого житла», — запевняє Кирило Шаламай. Він вважає безпідставними звинувачення влади у бездіяльності: «Упевнений, що якби влада не діяла, ситуація була б значно гіршою».
Посадовець каже, що протягом останніх років у центрі було відреставровано десятки фасадів, і є ще плани у 4 черги на продовження таких робіт, які проводилися зокрема і за рахунок державного бюджету. Підтримка людей, яким випала честь мешкати у пам’ятках архітектури, малоймовірна: «жодна квартплата, жоден тариф, піднімайте його хоч у рази, не зможе адекватно відобразити реставраційні потреби». Та й приватизацію проведено так, що місця загального користування, наприклад фасади та покрівлі, виявилися, по суті, нічиїми. Точніше, вони не належать мешканцям будинку, а місто не може привести все до ладу власним коштом.
Усі надії, як вже неодноразово заявляли, — на інвесторів. Ось вони вийдуть із кризи і згадають про привабливу одеську нерухомість. «Ми як влада маємо створити максимально комфортні умови для інвестора», — каже Кирило Шаламай. Тим, хто не захоче вовтузитися із реставрацією одеських старожитностей, запропонують інший варіант. Вони зможуть попрацювати у тих кварталах, де будинки старі, але історичної цінності не мають.
Прощавай, стара Молдаванко?
Кирило Шаламай каже, що раніше місто вже намагалося дати старт комплексному відселенню старих кварталів. Криза змусила взяти тайм-аут, але вже нібито з’являється можливість повернутися до колишніх задумів.
«Забудова у старій частині міста, особливо на Молдаванці, потребує навіть не стільки ремонту, скільки оновлення, — каже чиновник. — Якщо говорити про Молдаванку, то це найбільший біль нашого міста. Там найскладніша ситуація, тому що будинки давно відпрацювали свій строк експлуатації, їх слід замінити новими».
На перешкоді таким планам стає «недосконалість законодавства з комплексної забудови кварталів». З одного боку, проблеми створюють забудовники, які не надають відселенцям обіцяного житла. На цей випадок заступник голови ОДА Валерій Матковський має простий рецепт: «Питання тут елементарне: не будують — заберіть майданчик і віддайте іншому. В місті, де знайти землю вельми проблематично, це буде дієвим механізмом».
Валерій Дмитрович тривалий час обіймав відповідальні посади у міськраді, тому всю цю забудовну кухню добре знає. Тож і відселенців він не вважає суцільно святими та божими: «Люди, бачачи, що наближається зона знесення, починають приймати сімейні рішення про розлучення, аби отримати не одну, а дві квартири». Кажуть, що іноді в одній кімнатці перспективної у плані відселення халупи примудряються прописати до десятка родичів, які так отримують право на нове житло. Нерідко відселенці зчиняють скандал стосовно нового місця проживання: квартира на околиці не видається їм адекватною заміною розвалюхи в центрі.
Маніакальна одеська пристрасть до проживання у центрі продиктована не лише міркуваннями престижу, а й вкрай поганим транспортним забезпеченням та концентрацією майже всього ділового життя на невеличкому історичному п’ятачку. Тож розселятися по всіх обширах мешканці центральних халуп не хочуть і, навіть ризикуючи загинути під завалом, не йдуть на поступки забудовникові.
Кирило Шаламай вважає, що апетити відселенців слід було б обмежити законодавчо: «Якщо я мешкаю на площі 50 квадратних метрів, то під час відселення маю претендувати не більш як метрів на 60». Звісно, що небагатим здебільшого мешканцям міських нетрів така ідея навряд чи припаде до вподоби, адже на одній такій оборудці в них є шанс заробити більше, ніж за все трудове життя з українським рівнем зарплат. Але їхні надмірні апетити зможуть зробити проект забудови просто не цікавим інвесторові: у разі, коли значну частину нових квартир доведеться просто віддати відселеннцям, прибуток може виявитися надто малим.
Нині місто покладає великі надії на Євробаскет-2015. Головна одеська арена цього спортивного свята має бути на місці колишнього заводу ЗОР. Це спонукатиме до серйозних робіт в районі Пересипу, який із Молдаванкою пов’язує не лише любов до Кості-моряка, а й велика кількість старих будинків, що вже давно віджили своє. Загалом, як вважає Кирило Шаламай, за належної організації роботи лад з одеськими будинками можна навести вже за найближчі 5 років.
ПРЯМА МОВА
Кирило ШАЛАМАЙ,
в. о. заступника міського голови Одеси:
— Багато проблем створює недосконалість закону з комплексної забудови та реконструкції кварталів. Вона обмежує органи влади при відселенні. Підхід має бути таким: якщо я мешкаю на площі 50 кв. метрів, то при відселенні маю претендувати не більше, як метрів на 60, а не на 300, 400 чи 500. Вирішальним чинником має бути площа наявного житла і площа запропонованого, тому що нині кількість прописаних людей, зокрема у «климовському кварталі», просто неймовірна. Зрозуміло, люди хочуть розв’язати свої проблеми, але, нажаль, таким чином це неможливо.
Ми в Google+