Ціна здоров’я

Заступник міністра охорони здоров’я Роман ІЛИК: 
«Активність упровадження програми «Доступні ліки» залежить від місцевої влади»

Реімбурсація — практика, запроваджена в багатьох європейських країнах. По суті, це означає, що держава віддає гроші пацієнтові через якогось з операторів фармринку: або дистриб’юторів, або аптеки.
Зазвичай ідеться про аптеки, оскільки вони ближчі до людей. Для них участь у програмі — це, з одного боку, додаткові клопоти, наприклад окрема звітність. З другого — з нормальним державним фінансуванням — пряма вигода: приміром, у тій аптеці, де працює система відшкодування, серцеві ліки, що коштують умовні 10 гривень, пацієнтові обійдуться у 2 (8 компенсує держава). В аптеці, що не входить до проекту, він мусить заплатити всі 10. Куди в такому разі піде людина? Звісно, туди, де платити треба менше.

В квітні цього року МОЗ започаткувало програму «Доступні ліки», суть якої — можливість безоплатно або з невеликою доплатою придбати ліки від серцево-судинних хвороб, бронхіальної астми та діабету II типу. Про динаміку розвитку проекту «УК» розпитав заступника міністра охорони здоров’я Романа ІЛИКА.

УК: Пане Романе, розкажіть, будь ласка: яка динаміка розвитку проекту і чому в різних регіонах ситуація неоднакова?

— Щомісяця до програми «Доступні ліки» долучаються 150 тисяч пацієнтів. Тільки в жовтні лікарі виписали майже мільйон 800 тисяч рецептів, за якими пацієнти отримали ліки безкоштовно чи з незначною доплатою. Улітку ця цифра коливалася в межах 1,5 мільйона рецептів, тобто восени люди частіше зверталися до лікарів по доступні ліки.

Те, що є регіони-лідери й аутсайдери, передовсім пов’язано з роботою місцевої влади, з тим, наскільки вона розуміє політику програми, вміє пояснити цю тему всім, починаючи від пацієнта й закінчуючи аптеками та лікарями.

Тому в більшості регіонів, які відстають, — Луганській, Сумській, Чернівецькій областях — це питання передовсім хочеться адресувати муніципалітетам, щоб вони активніше долучалися до процесу, оскільки на гарячу урядову лінію й на сайт МОЗ звертаються люди, скаржачись, що часом не можуть отримати ліки через буцімто брак грошей. Тобто пацієнт приходить до лікаря, а той каже: не можу виписати рецепт, бо закінчилися гроші на ліки за цією програмою. Насправді рух коштів відбувається так: з держбюджету вони надходять в область, потім залежно від поширення недуг їх розподіляють на кожен район і зрештою вони доходять до кожного пункту надання первинної медичної допомоги.

І коли є медичні заклади, які, ефективніше працюючи, швидше ці гроші використовують, а поряд в інших є надлишок коштів, обласна влада мала б швидко ухвалити рішення про їх перерозподіл. Тому що кошти є, вони прописані конкретно під програму «Доступні ліки», тобто витратити інакше їх не можна.

«УК» : МОЗ якось може вплинути на ефективніший розподіл коштів?

— З огляду на децентралізацію не маємо цього робити. МОЗ сформувало політику в цій сфері: є відкриті однакові для всіх правила. У їхніх межах муніципальна влада повинна бути активною ефективно використовувати гроші. Тобто якщо десь коштів бракує, поцікавилися: може, десь є надлишок? А він є, бо нині можемо констатувати, що всі 700 мільйонів гривень, передбачених на програму, не використають: близько 100 мільйонів повернуться до бюджету переважно саме через те, що влада на місцях використовує гроші не завжди ефективно.

Однак за жодних умов МОЗ нікого ні до чого не змушуватиме. Все, що потрібно для впровадження програми, ми зробили, створивши однакові для всіх правила й передумови для їх реалізації. Якщо хтось не може чи не хоче реалізовувати програму, нехай пояснюють своїм виборцям, чому.

Попит на «Доступні ліки» зростає. У жовтні лікарі виписали вже на 300 тисяч більше рецептів, ніж улітку. Спершу люди справді не дуже йшли по ці рецепти, але коли побачили, що ліки справді можна одержати безкоштовно, цифри змінилися. За цей час число візитів до лікаря зросло втричі.

Наголошу ще раз: ідеться лише про препарати з доведеною ефективністю, котрі ВООЗ рекомендує для понад 100 країн.

Загалом український ринок ліків оцінюється в 59 мільярдів гривень, і половина — це гроші, які люди витратили на ліки, які не є життєво необхідними. Держава витрачає кошти платників податків лише на ефективні й безпечні препарати.

УК: Отже, майже 30 мільярдів гривень ми платимо з власного гаманця на фуфломіцини, про що дедалі більше говорять прогресивні лікарі. Правда інше: для багатьох справді життєво важливі ліки — одна з основних статей витрат, часто непосильна.

— Споживання ліків з недоведеною ефективністю пов’язане з багатьма чинниками: рекламою, «гугл-терапією». Позитивно, що за час існування програми попит на препарати з доведеною ефективністю подекуди зріс удвічі, зокрема на 90% — на препарати від серцево-судинних хвороб. Зросло число ліків, які повністю відшкодовує держава, з 23 до 32.

Також опитування свідчать, що за цей час люди стали більше довіряти лікарям. З точки зору впровадження реформи це один із ключових чинників, без якого ми навряд чи щось істотно змінимо.

УК: Чи можна вже говорити про якісні зміни? Наприклад, про зменшення кількості гіпертонічних кризів чи інсультів?

— Щоб отримати зведені статистичні дані з усієї країни і зробити висновки, треба, щоб програма пропрацювала щонайменше рік. Однозначно можна сказати, що коли людина регулярно приймає препарати, коригує своє лікування з лікарем, ризик виникнення складних ситуацій меншає.

Сімейні лікарі кажуть, що пацієнти, котрі раніше відмовлялися від ліків через брак коштів, можуть повноцінно лікуватися.

УК: Складно повірити, що ліки, котрі входять до програми, подешевшали, хоч на власні очі бачила, що це так. Поясніть, у чому вигода фармбізнесу знижувати ціну.

— За цими трома групами захворювань ціни знизилися по-різному, але в середньому на 15-20%. Окрім відшкодування на ці групи препаратів, працює реферування цін — така собі м’яка форма регулювання ринку. Виробники, котрі адекватно оцінюють програму й готові за референтними цінами брати в ній учать, безумовно, знижують ціну.

Якщо виробник заходить у проект, це означає, що обсяги його препаратів, які буде реалізовано на ринку, збільшаться. І хоч ціну на препарати він знизить, більший прибуток отримає саме завдяки обсягам. Бо передовсім люди цікавляться тими препаратами, котрі можна взяти безоплатно або з невеликою доплатою. Якщо ж людина звикла до певного брендового препарату, в неї завжди буде змога купити ліки за власний кошт. Але якщо ліки до програми не входять, попит на них меншає чи залишається на тому ж рівні. Фармпромисловість це розуміє, і тому кількість виробників, що ввійшла до проекту другою хвилею, збільшилася. Нині їх уже 43, препаратів — 198.

УК: Поясніть, будь ласка, яка саме працює реферування і чому воно регулює ціни.

— Усе просто. Порівнюємо ціни на препарат у 5 сусідніх європейських країнах: Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині й Латвії і встановлюємо її як граничну. Бачимо, яка середня ціна на ці ліки, звертаємося до фармацевтів і кажемо: якщо ви готові торгувати в Україні за такими або нижчими цінами — запрошуємо до нашої урядової програми. Бо якщо в цих країнах ті самі ліки вигідно продавати за такою ціною, то чому не вигідно в Україні, де відсоток ВВП на душу населення не більший, ніж у Латвії чи Польщі? Це і є відповідь на запитання, чому одні препарати в «Доступних ліках» є, а інших немає. Передовсім це залежить від готовності самого виробника продавати їх за такими самими цінами, як і в сусідніх з нами країнах.

УК: Наскільки аптекам, котрі заробляють на націнці на ліки, вигідно пропонувати недорогі препарати, що входять до програми? Це ж має зменшувати їхні прибутки?

— Загалом ми плануємо врегулювати це питання регресивними націнками: що дорожчим буде препарат, то меншою націнка на нього. За підсумками року роботи програми пропонуватимемо такий варіант. Ще один вихід, аби аптекам була не принциповою сама вартість препарату — фіксовані націнки. Який вигляд це матиме? Наприклад, є три препарати різних виробників з однаковою діючою речовиною. Один коштує 40 гривень, другий 60, третій — 100. Який найвигідніше продавати аптеці з огляду на те, що націнка розраховується саме залежно від ціни ліків? Звичайно, найдорожчий. Щоб це не мало принципового значення й провізори не рекомендували купувати лише дорогі ліки, треба запровадити механізм, який урівноважуватиме ситуацію: хоч би якої вартості препарат аптека продала, націнка у гривнях буде фіксованою. Це один з механізмів регулювання, котрий працює на інших ринках.

З іншого боку, аптекам вигідно нині брати участь у програмі, бо завжди є так звані супутні ліки та товари, які купує людина. Наприклад, лікар виписав рецепт для лікування серцево-судинної системи, але ж у людини можуть бути й інші недуги, їх також треба лікувати, але препарати не входять до програми. Пацієнт навряд чи піде по них до іншої аптеки, а купить усе разом.

Нині вже майже 6 тисяч 700 аптек (орієнтовно кожна третя) долучилися до «Доступних ліків», з них лише 1200 — комунальної форми власності. На старті програми, до речі, багато хто сумнівався, що комерційним аптекам це буде цікаво. 50—60 аптек щомісяця добровільно долучаються до «Доступних ліків». Вони чують чіткий меседж, на якому МОЗ весь час наголошує: ми розширюємо програму й даємо на неї кошти. 

УК: Наскільки швидко повертають аптекам гроші?

— Системних зауважень з цього приводу ми не чули. За правилами, 15 днів аптека видає ліки, відтак подає звіт, і протягом 5 днів розпорядник коштів з нею розраховується.

Ми розпочали цей проект, не змушуючи нікого брати в ньому участь. Але чітко сформували правила: виписування рецепта виключно за міжнародною непатенованою назвою, а пацієнт уже сам обирає конкретний препарат. Відшкодування регулюється за допомогою референтної ціни, а перелік ліків, подобається він комусь чи ні, — список, який рекомендує ВООЗ. Це ліки, ефективність і безпечність яких давно доведена. Ще один чинник — доцільність їх закупівлі з огляду на держбюджет.

Ми завжди відшкодовуватимемо гроші за ціною найдешевшого генерика й схем, щоб хтось пролобіював вищу ціну, аби заробити на цьому грошей, не буде. Коли є прозорі правила, зникають підстави для зловживань і недовіри до проекту. Це підтверджується тим, що кількість і пацієнтів, і аптек ,і виробникув що долучилися до програми, зростає.

УК: Наступного року МОЗ планує розширити перелік недуг, ліки від яких також відшкодовуватимуть із бюджету. Розкажіть, будь ласка, що саме ввійде до програми й чим керувалися, обравши саме ці хвороби.

— В Україні є хвороби, лікування яких за державні гроші пріоритетні, оскільки найчастіше купувати самотужки для людини обтяжливо з огляду на рівень доходів. Таких пріоритетних станів понад півтора десятки. Експерти проаналізували кілька чинників, зокрема фінансовий тягар захворювання, наявність цих ліків в інших програмах, що фінансують з бюджету, й запропонували кілька недуг, ліки від яких могли б увійти до програми.

Передовсім це дуже поширені хронічні захворювання шлунка й дванадцятипалої кишки. Такі проблеми мають понад 7 мільйонів українців, і 850 тисяч страждає від виразки шлунку. І це лише офіційна статистика, бо є ще прихована — ті, хто не звертаються до медиків та лікуються самотужки.

Якщо ж людина постійно вживає призначені ліки, то переважно такі ускладнення, як виразка, не розвиваються. Зверніть увагу, ми говоримо лише про ліки, котрі виписують амбулаторно. Для стаціонару діятиме інша система, котра вже розроблена й буде впроваджуватися, , й це питання для окремої розмови. Отже, це перше, що ми плануємо долучити до програми. Експерти прорахували, що потенційно до проекту можна внести понад 60 препаратів. Їхня вартість вже референтна, а всі 5 діючиз речовинн для лікування цих недуг зареєстровано в Україні.

УК : Коли виробники зможуть подати заявку на участь у програмі?

— Після того, як Кабінет міністрів ухвалить відповідну постанову, то розширена програма запрацює в першій половині 2018 року. Друге, що увійде до проекту, — ліки від депресії й депресивних станів. Міжнародний медичний корпус провів цікаве дослідження, яке показало, що близько 30% людей в Україні впродовж життя страждають на психічні розлади. На це впливає бідність, безробіття, відчуття небезпеки, що посилюється через воєнний конфлікт на сході.

Більше того: за прогнозами ММК, до 2030 року депресія стане третьою найпоширенішою хворобою в країнах із низьким доходом. Тому кожна гривня, інвестована в лікування цих хвороб, у майбутньому вдвічі повернеться збереженим людським ресурсом. На жаль, понад 75% українців не мають доступу до лікування з тих чи інших, намагаючись заглушити проблему алкоголем чи наркотиками. А понад 90% смертей — це неінфекційні хвороби, і зловживання алкоголем у цьому разі — один з основних чинників. Ось вам простий взаємозв’язок.

На ці проблеми припадають крихти — лише 2,5% загального бюджету охорони здоров’я, майже всі гроші йдуть на лікування у стаціонарі. Тобто навіть такий бюджет спрямовуємо на боротьбу з наслідками, але фактично нічого не робимо для профілактики.

Для лікування депресій та депресивних станів ВООЗ рекомендує 2 МНН, за яким в Україні зареєстровано 11 препаратів, 10 з яких потенційно можуть увійти до програми.

Третє нововведення стосується проблеми анемії в жінок у 1-му триместрі вагітності. З цим стикається кожна 4-та вагітна. Тим часом вживання препаратів заліза та фолієвої кислоти дуже важливе, щоб дитя народилося здоровим. Якщо долучимо ці ліки до проекту, це зменшить відсоток ускладнень, які розвиваються в дитини під час перших трьох місяців вагітності. Експерти прорахували, що до програми може бути внесено 4 торгові марки препаратів.

І насамкінець: загальна сума коштів у проекті держбюджету на 2018 рік за програмою «Доступні ліки» становить 1 мільярд гривень. Ми розраховуємо, що орієнтовно 700 мільйонів підуть на відшкодування вартості ліків від серцево-судинних хвороб, діабету ІІ типу та астми, а 300 — на нові нозології. Доноситимемо до кожної людини, що з наступного року безплатно або з невеликою доплатою можна буде отримати ліки за шістьма видами захворювань.

ТІЛЬКИ ЦИФРИ

Загалом за сім місяців роботи програми ліки від серцево-судинних захворювань, діабету ІІ типу та бронхіальної астми отримали за 10 мільйонами рецептів на суму 390 мільйонів гривень. Нині в програмі бере участь кожна третя аптека в Україні, щомісяця долучається до програми майже 50 нових аптечних закладів.

Найкраще програму реалізовують у столиці, Харківській та Дніпропетровській областях. Найгірші показники — в Чернівецькій, Сумській та Луганській.

ДОСЬЄ «УК»

Роман ІЛИК. Народився 1963 року в місті Борислав Львівської області. Закінчив Івано-Франківський державний медінститут. Доктор медичних наук. Автор понад 50 наукових праць. 

Тетяна МОІСЕЄВА,
"Урядовий кур'єр"