ВИБІР

В Україні все чіткіше викристалізовується розуміння того, що енергетичну  безпеку держави можна забезпечити передусім власними силами

Третій рік поспіль ми  змушені слухати одну і ту саму сагу під умовною назвою «Переговори  України з Росією з газового питання». Вже скільки разів доводилося чути, що ось-ось буде досягнуто прийнятних для нашої країни домовленостей, однак це «ось-ось» кочувало від однієї зустрічі офіційних представників двох сторін до наступної, а світло в кінці тунелю так і залишалося маревом. І якщо бути справедливим, тривало це аж ніяк не з вини української сторони — просто пропозиції офіційної Москви були такими, що від них не можна було… не відмовитись. 

Повторення пройденого

Уже притчею во язицех стали неодноразові звернення до України розділити з Росією, Білоруссю і Казахстаном радість об’єднання в Митний союз. Причому робилося це досить системно — почергово використовувався то батіг, то пряник. Нового в такій тактиці нічого, звичайно, немає, проте не перестає дивувати те, що керівництву сусідньої держави та її політикам не набридає ходити по одному і тому ж самому колу, багаторазово повторювати одні і ті ж самі «мантри».

 Припустимо, у Кремлі впевнені, що позиція українського кума двох головних осіб російської влади, який вважає, що світле майбутнє України лише в Євразійському просторі, є гласом народу. Проте опитування, проведене влітку Центром Разумкова, свідчить, що навіть попри складну ситуацію в Європі тих, хто бажає зближення з нею, все-таки більше, ніж прихильників Митного союзу. І це серед пересічних громадян, які навряд чи можуть у подробицях проаналізувати наслідки приєднання до ЗВТ з ЄС і неодноразово чули від окремих українських політиків про мільярди доларів, які манною небесною впадуть на Україну у випадку обрання нею  євразійського майбутнього. Ну не вірять наші співвітчизники в це, оскільки вже давно ні для кого не секрет, що Митний союз із самого початку планувався і нині використовується як  знаряддя реалізації геополітичних інтересів РФ на теренах СНД.

Цілком можливо, що в Кремлі не слухають «Голос Америки», а тому не чули віце-прем’єр-міністра України — міністра соціальної політики Сергія Тігіпка, який минулого місяця в інтерв’ю цій радіостанції зокрема зазначив:  «Якщо робити вибір для України, то ми повинні орієнтуватися на Європейський Союз. Ми європейська країна, і ми повинні добре розуміти, що в Європі кращі стандарти і демократії, і ринкової економіки. Та й ринок у п’ять разів більший, ніж у тих же, скажімо, країн СНД».

Не чують і міністра Міненерговугілля Юрія Бойка, який наголошує, що Україна не вступатиме до Митного союзу в обмін на дешевий газ.  Однак невже для російського глави держави досі залишається секретом позиція його українського колеги, який неодноразово зазначав, що наша країна готова до співпраці з Митним союзом за формулою 3+1?  Адже і під час останньої зустрічі з Володимиром Путіним український Президент лише зазначив,  що співпраця України з Митним союзом приноситиме користь товаровиробникам обох країн. Про намір нашої держави поповнити лави Митного союзу знову ж таки нічого не було сказано. Тим паче, кілька днів тому директор Першого департаменту країн СНД МЗС Росії Михайло Євдокімов у ході брифінгу для журналістів у Москві знову заявив, що в разі вступу України до Митного союзу ціна на енергоносії для нашої країни буде знижена до рівня внутрішньоросійської. Підкресливши при цьому, що для будь-якого економічного оператора в Митному союзі умови й вимоги однакові: «Не можливо, щоб одне підприємство купувало газ за однією ціною, а інше — за іншою. Так не буває».

Повіримо на слово? Але чому ж тоді в Білорусі середньорічна ціна газу цього року становить 165,6 дол. за тисячу кубометрів, а в наступному  зросте на 20 доларів, про що заявив наприкінці вересня  міністр фінансів цієї країни Андрій Харковець? Тобто на вході  він коштуватиме 185 доларів, а вже  організації Міненерго Білорусі купуватимуть його по 216 доларів. У той же час у рамках swap-поставок південні регіони Казахстану цього року отримують газ за ціною 85 доларів за 1 тис. кубометрів. Отже, про які однакові ціни може йтися?  Якщо ж врахувати, що Росія планує підвищувати ціну на газ для внутрішніх споживачів, то хто може гарантувати, що через кілька років його вартість не сягне середньоєвропейської і для країн-союзників?  Тому запевнення щодо преференцій для нашої країни у разі приєднання до «троїстого» союзу, мабуть, не варто сприймати всерйоз, оскільки сусіди вже не раз засвідчували, що обіцяють одне, а роблять те, що вигідно їм. Урешті-решт на Кремлі світ клином не зійшовся, нам є з кого брати приклад. 

Європейський  контрприйом

Просто погляньмо у бік  Європи, країни якої, здавалось, теж ніколи не зможуть злізти з газпромівської «голки» та мовчки виконуватимуть будь-які примхи російського газового монополіста. Зовсім недавно у «Газпромі» навіть заявляли, що у разі судового рішення на користь польської компанії PGNiG, яка подала позов до  Стокгольмського арбітражного суду, вимагаючи від «Газпрому» зниження ціни на газ, Москва просто його перекриє. Мовляв, нехай після цього польська сторона переконає російську підписати більш вигідну угоду. І це попри те, що позови до «Газпрому» раніше подавали французька GDF Suez, німецька Wingas, словацька SPP, турецька Botas, італійські Edison і Sinergie Italiane та австрійська Econgas. У підсумку вони та низка інших компаній домоглися знижок. «Газпром» уклав з ними  мирову угоду після того, як  арбітраж встиг винести ряд проміжних рішень не на користь російської монополії. Більше того, наприкінці жовтня чеський підрозділ німецького енергоконцерну RWE — RWE Transgas  оголосив, що домігся в суді скасування штрафів за прописаний в довгострокових газпромівських контрактах  принцип «бери або плати».   

 Чому ж у випадку з польською стороною російський газовий монополіст проявив таку непоступливість? На думку експертів тому, що зниження ціни для PGNiG створить  прецедент, яким може скористатися Україна. Однак подальший розвиток подій засвідчив, що, як це було вже не раз, російська сторона використала  улюблений трюк картярів — блеф. І підтвердженням цьому є нещодавнє повідомлення  прес-служби російського газового монополіста про те, що керівники «Газпрому» та найбільшої польської нафтогазової компанії PGNІG узгодили цінові умови постачання газу до Польщі. За словами заступника голови правління російської компанії  Олександра Медведєва, сторони «знайшли взаємоприйнятний механізм коригування ціни російського газу, який гнучко відображає певні зміни на газовому ринку Польщі та Європи». За цим завуальованим висловом криється дуже прозаїчна річ — польська сторона все-таки домоглася знижок на вуглеводні. Звичайно, не завдяки добрій волі газового монополіста, а передусім тому, що в «Газпромі» зрозуміли:  рішення Стокгольмського арбітражного суду, ініційоване польською держкомпанією в лютому цього року, буде не на його користь.

Нагадаємо, що PGNIG звернулася до суду після того, як дізналася, що німецька компанія платить за російський газ набагато менше, ніж вони. Тобто ситуація дуже схожа на ту, яку має  Україна у газових питаннях з російською стороною. Тому нам є над чим замислитися. Особливо враховуючи те, що «Газпром» по суті втрачає колишню всесильність у Європі. Мало того, що країни ЄС  активно зайнялися у себе вирішенням питання диверсифікації енергоносіїв, так ще й Єврокомісія почала наступати на хвіст російському монополістові. Зокрема, у вересні минулого року антимонопольний орган ЄС провів раптові перевірки і вилучення документів у компаніях 10 країн,  пов’язаних із «Газпромом». І, напевно, ці заходи були результативними, якщо врахувати, що на початку вересня цього року Єврокомісія почала повномасштабне розслідування стосовно дій російського монополіста за трьома можливими випадками порушення конкуренції.

Як відомо, «Газпром» підозрюють у перешкоджанні вільному постачанню газу шляхом розділення ринків,  спробах заблокувати диверсифікації поставок палива, а також у завищенні цін шляхом їх прив’язки до вартості нафти. І хоча, за словами представника ЄК Антуана Коломбані, розслідування  не спрямоване проти Росії, стосується лише дій конкретної компанії на ринку ЄС, так чи інакше його результати, мабуть, не сприятимуть покращенню іміджу Кремля, для якого російський газовий монополіст є одним із головних важелів впливу на пострадянські країни, а донедавна — і на європейські.  Експерти та політики дотримуються думки,  що найкращим виходом для «Газпрому» в нинішній ситуації є не апломб, а пошук компромісного рішення, оскільки російський газовий гігант одержує 75% свого прибутку від продажу в ЄС. І жодний інший ринок не готовий платити стільки, скільки платить європейський.

 Окрім того, на думку аналітика консалтингової компанії «RusEnergy» Михайла Крутихіна, якого цитують ЗМІ, інших ринків просто не існує. І він має рацію, оскільки  американський «закрито» сланцевим газом, а китайського для російського газу не існує. Так, професор  Лондонської школи права Ален Райлі вважає, що російській компанії варто подумати над тим, як уникнути покарання. Мовляв, сильний захист може бути героїчним, але цілком марним. І як приклад професор наводить історію з Біллом Гейтсом, нагадуючи, що внаслідок проведеного раніше Єврокомісією розслідування проти Microsoft остання змушена була сплатити штраф у розмірі 1,7 млрд євро. Водночас аналітики спільні в тому, що санкції проти російської компанії можуть бути у кілька разів вищими, і цілком резонно зазначають, що  законодавство ЄС показало свою ефективність у суперечках з Microsoft, «Інтел» та іншими світовими гігантами, тож воно спрацює і щодо «Газпрому».

Для «Газпрому» краще журавель  у небі?

Отже, на сьогодні цілком очевидно, що російський газовий монополіст поступово втрачає колишню велич. І цьому, до речі,  сприяє й Україна своєю відмовою закуповувати газ у тій кількості, яка була передбачена кабальним газовим контрактом 2009 року. Нарешті і в «Газпромі» спохопилися, бо зрозуміли, що позиція «говоріть, говоріть, ви нам не заважаєте» виявилася хибною. Оскільки українська влада перейшла від розмов до конкретних справ, відчутно знизивши обсяги закупівлі газу, російська сторона вирішила знову вдатися до погроз. У «Газпромі» заговорили про можливість оскарження таких дій  у судовому порядку. Але варто нагадати, що в ідентичній ситуації чеський підрозділ німецького енергоконцерну RWE — RWE Transgas домігся в суді скасування штрафів за прописаний в довгострокових газпромівських контрактах  принцип «бери або плати». Тому експерти вважають, що від судового позову «Газпром» нічого не виграє. Окрім того, на їхню думку,  підписане в Харкові 2010 року доповнення до контракту між «Газпромом» і «Нафтогазом» виключає можливість призначати штрафи за зниження обсягів закупівлі газу. І це ще більше послаблює шанси «Газпрому» в суді у разі, якщо він подасть позов за невиконання контракту.

Сьогодні вже і в Росії  почали визнавати, що «Газпром» починає  втрачати український ринок. Адже з першого листопада «Нафтогаз» розпочав імпорт газу, що купується у трейдера німецької компанії RWE і поставляється в країну через Польщу. Спершу йшлося про невеликі обсяги, але, як стало днями відомо, завдяки реконструкції пропускна спроможність реверсу зросте і до травня 2013-го в Україну планується імпортувати 5 млрд кубометрів газу.

 За словами міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, газ, який Україна почала отримувати в реверсному режимі з Європи, істотно дешевший, ніж російський. Тому з наступного року планується збільшити обсяги його закупівель. Якщо до цього доплюсувати збільшення власного видобутку газу, перехід електростанцій з природного газу на вугілля, запровадження енергозберігаючих технологій на металургійному та хімічному виробництвах, домовленість України з Китаєм про фінансування Пекіном будівництва низки високотехнологічних заводів, які будуть виробляти газ із вугілля, багатообіцяючі проекти з видобутку сланцевого газу та розробка шельфу Чорного моря, то стає очевидним — наша держава робить реальні кроки у напрямку своєї енергонезалежності. У підсумку російська сторона, можливо, нарешті усвідомить, що превалювання політики над економікою є згубним передусім для неї самої. А прагнення впіймати журавля в небі, тобто отримати якомога більший зиск від продажу вуглеводнів Україні, обернеться лише матеріальними втратами як для «Газпрому», так і для самого Кремля. Адже, як сказав мудрий єврей, — для чого мені сім курочок одночасно, краще по одній, але щоденно.