Запрошення на це свято було отримане заздалегідь. Усією країною. Насамперед через нав’язливу рекламу на телеканалах. Одна з найбільших торговельних мереж країни готувалася гучно відзначити двадцятиріччя свого заснування. Всім гостям обіцяли шалені знижки на весь асортимент товарів. Покупців готували до цього вже за кілька тижнів не лише телероликами, а й спеціальними цінниками, які дбайливі руки адміністраторів розмістили поряд із повсякденними. На них вказувалася ціна, що була дійсною лише протягом минулої неділі. Так кожна людина могла морально підготуватися до шаленого цінопаду й підрахувати зиск від заощадження родинного бюджету.

Більшість магазинів мережі працюють цілодобово, тож знижки почали діяти одразу з настанням нової доби — в ніч із суботи на неділю. До слова, подібні акції проводили тут не вперше. І спрогнозувати ситуацію було не дуже складно.

Утім, опинившись поблизу із професійної цікавості, став свідком якщо не армагедону, то такого шаленого ажіотажу, який перевершив усі найпесимістичніші очікування. З пам’яті одразу виринув відеоряд розпродажів з-за океану чи з Європи, коли продавці справді кардинально зменшували ціни. І тамтешні споживачі в буквальному сенсі слова кулаками та іншими частинами тіл виборювали право на заволодіння омріяним товаром.

У нашому разі двері магазину ніхто, на щастя, не штурмував. Але побачене всередині шокувало, справивши, без перебільшення, надмірно гнітюче враження спустошення. Не лише торгових полиць, а чогось значно більшого. Черги, які зазвичай не перевищували кількох осіб, особливо в нічну пору, вразили найбільше, перетворившись на майже неконтрольований натовп. Хто пам’ятає радянські часи, коли на продаж «викидали» імпортну одежину, синіх курей чи суху ковбасу, міг подумати, що колесо історії повернулося на чверть століття у зворотний бік.

До кас вервечки ошелешених покупців тягнулися через усі торговельні зали, закручуючись змією навколо стелажів. Із полиць змітали все, позначене новими цінниками. Чи не в кожного попід ногами по два набиті кошики. Так само навантажені тачки на колесах створювали затори, мов на мосту Патона в годину пік. До бійок за частково обмежену кількість товару, на щастя, не доходило. Проте азарт людей буквально вихлюпувався з очей: встигнути вхопити, випередити, навіть відштовхнути — раптом не вистачить! «Неначе люди подуріли», — сказав би Великий Кобзар, оцінюючи зверху вчинки своїх далеких нащадків. Облизня спіймали не лише ті, кому з тієї чи іншої причини не вдалося придбати щось до столу на вікенд. У розпачі та з нервовим зривом полишали сірі сходи й затяті завсідники специфічної зовнішності, які постійно ошиваються навколо магазинів у пошуку веселої компанії. Того разу був точно не їхній день.

Щось подібне відбувалося торік, коли Україна втратила Крим і почала втрачати частину території Донбасу. Тоді кілька днів не працювали електронні платіжні системи. Товари першої необхідності, а також ті, що можна було придбати про запас, миттєво зникали з полиць магазинів. Либонь, частково цими первинно-інстинктивними діями громадяни самі спричинили ціновий стрибок, у якому згодом звинувачували кого завгодно, тільки не себе. А придбані рік тому крупи й борошно, вірогідно, й дотепер доїдають по коморах маленькі чорні жучки.

Той спалах паніки ще можна було якось зрозуміти й спробувати виправдати. Невідомість породжує нерозуміння й розпач. Але ж тепер нічого подібного не відбувається. Лише один день, і в людей буквально зриває дах від запаморочливих пропозицій. Знижка в кілька гривень затьмарює розум, із глибин підсвідомості на загальний огляд з’являються приховані вади, висміяні мало не кожним класиком української літератури. Із підслуханих діалогів кількох бабусь стало зрозуміло, що й вони потроху усвідомлюють комізм ситуації та глум над ницими інстинктами багатьох пересічних громадян. Серед яких, до слова, було чимало молоді та людей середнього віку.

«Было время — и цены снижали», — ці слова Володимира Висоцького про призабуту історію змусили замислитися над кількома речами. Наші люди будь-якої миті готові до підвищення цін на все — до цього їх спонукає досвід попередніх поколінь і новітніх часів. А ось зниження, хоч і короткотермінове, взяли аж занадто близько до сердець. Аби вберегти їх від величезного навантаження, можливо, торговельним мережам слід частіше влаштовувати подібні акції? Або ж, навпаки, не дратувати нікого зайвою благодійністю, до якої наші співвітчизники виявилися абсолютно не готовими.

Але тоді виникає ще одне запитання: чи не занадто підвищені ціни в наших магазинах, коли товари, як з’ясувалося, можна цілком успішно продавати й за нижчими? Хоча це вже тема для грунтовного економічного дослідження.