«Стоїть у Донбасі чорне-чорне місто. А в ньому стелиться чорна-пречорна вулиця. На ній будинок — чорніший за чорне вугілля. За скрипучими чорнющими дверима — така сама кімната, де стіни й підлога такого кольору, немов тут шахтарі після зміни качалися. Посеред кімнати стовбичить чорний стіл і такі самі стільці. На них сидять два чорні-чорні, бо також у сажі, аборигени краю. Довго мовчали, немов води в роти понабирали, а потім один зітхнув: «На якого дідька ми оті українські газети й книжки палили!? Адже ніякої українізації, якою нас довго і вперто лякали, насправді немає…»

Це тільки один зразок усної народної творчості-жаху, які вже більш як 20 років розповідають у російськомовному регіоні. І тому не дивно, що за цих специфічних навколомовних умов тут виросло не одне покоління затятих борців з «українізацією», привид якої, божилися вони, вештається вже не за териконами. Та відтепер все — абзац! Оті мовні пристрасті вщухли самі собою, і «насильственной» українізації в Донецькій області вже ніхто не жахається. А чого боятися? Адже ніхто нікого не змусить вчити чи навіть користуватися іноземною мовою, якою подекуди вважають в регіоні українську. Не вірите? Ніде не дінетеся — повірите, якщо почитаєте оголошення, що розвішені в Макіївці. Чорним-чорним по білому тут написано: «Навчальний центр «Ерудит» проводить набір на навчання Іноземних мов (англійська, німецька, французька, арабська, італійська, іспанська, турецька, українська). Програма розрахована на учнів шкільного та дошкільного віку, студентів ВУЗів та виїжджаючих за кордон».

До речі, щодо необхідності попередньої мовної підготовки донеччан перед поїздкою за кордон, то тут поліглоти — організатори навчання влучили точнісінько в яблучко. Мабуть, врахували попередній досвід представників донецьких ЗМІ, які якось потрапили за океаном у мовну халепу. А було так. Група місцевих журналістів за міжнародною програмою «Громадські зв’язки» відбула на тритижневе стажування до Сполучених Штатів Америки. «Непонятки» розпочалися вже з перших хвилин перебування на американській землі. Власне, «відкриття Америки» дещо спантеличило донеччан. Адже в місті-побратимі Донецька — Пітсбурзі їх опікували представники місцевої української громади, і мешкали гості переважно в сім’ях українських американців. Та як спілкуватися? Адже прибулі громадяни України практично не володіють англійською, а пітсбуржці — російською, на яку так покладалися донеччани. Залишається єдиний прийнятний варіант для спілкування — мова українська. Але от біда: заокеанські українці «шпарять» нею без жодних зусиль, а наші починають затинатися, жестикулювати і нарешті дуже шкодувати, що не прихопили з собою словників української мови. Деякі члени української громади навіть позирали з недовірою на гостей і почали підозрювати, що прибулі з України не мають жодного стосунку до журналістики. Мовляв, ще можна зрозуміти, коли сюди приїжджали підприємці, бізнесмени та члени їхніх родин. Але, на їхню думку, це просто неможливо, коли людина працює в газеті, на радіо чи телебаченні і при цьому майже не володіє державною мовою.

Власне, а що ви хотіли від жителів краю, більшість яких вважає себе російськомовними і для спілкування обирає саме цю мову? Подібну практику підтвердило й недавнє соціологічне опитування, проведене в регіоні центром політологічних досліджень. Цікава подробиця: більшість жителів Донеччини — 55% — таки вважають себе українцями, але при цьому 99% мовою для спілкування називають російську. Отож, може, саме ці реалії і враховували поліглоти з «Ерудита», назвавши українську мову іноземною?

…Чим закінчилися тоді оті навколомовні пригоди донецьких журналістів у Пітсбурзі? Треба віддати їм належне, вони мужньо протрималися до закінчення стажування. Таки поступово пригадали державну мову і на завершальному вечорі кожен із них виголосив коротеньку промову саме українською. Тому хай там як, а користь від згаданого стажування переоцінити дуже важко. Хоча, погодьтеся, аби навчитися вільно володіти нею бодай на побутовому рівні, мабуть, не обов’язкові було теліпатися аж до Америки. А завдяки згаданим курсам у Макіївці така необхідність тепер взагалі відпала.