Ми звикли до численних телешоу, на які підбирають тих, хто найкраще співає, танцює, жартує. Проте патріотична складова таких розважальних заходів організаторів не надто цікавить. Для них головне — створити видовище. Скажімо, мова шоу начебто й неважлива, але російською вперто не бажають поступатися окремі члени журі навіть у спілкуванні з учасниками, що розмовляють українською.

На відміну від телебачення, на Українському радіо добре знають, що таке креатив і патріотизм. Щорічний диктант до Дня української писемності та мови, який об’єднує людей різного віку, очікують в усіх куточках країни. Цьогорічний захід стане вже п’ятнадцятим. 9 листопада спецпроект «Радіодиктант національної єдності» у прямому ефірі транслюватимуть три канали Національної радіокомпанії України.

«Диктант починався з невеличкої кількості учасників — це була акція тодішньої дитячої редакції, — розповідає «УК» головний редактор Першого каналу Українського радіо Аліна Акуленко, яка тривалий час веде захід. — Спочатку диктант відбувався у травні, до дня перепоховання Тараса Шевченка. Але це кінець навчального року, і доки перевіряли роботи, у школярів уже починалися канікули. Тому вирішили перенести диктант на інший час. Ми з’ясували, що неправильно орієнтуватися лише на шкільну аудиторію. Кількість учасників постійно зростала».

Диктант традиційно звучатиме зі студії на Хрещатику, 26. Однак уперше двогодинний марафон (початок о 10:10) здійснюватиметься з аудиторії ім. Михайла Максимовича Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де разом писатимуть роботу школярі, студенти, науковці, митці, громадські діячі, політики, урядовці. Всі охочі вже не поміщаються у прес-центрі на радіо, де писали радіодиктант чимало відомих особистостей: Богдан Бенюк, Ольга Сумська, Ольга Герасим’юк, Ігор Осташ, Вахтанг Кіпіані, Марина Гримич, сестри Тельнюк.

«Часто якісь видатні українці відмовляються прийти, бо, мовляв, ми начебто хочемо довести, що вони неграмотні, — продовжує Аліна Анатоліївна. — Але насправді ми не шукаємо помилок і не хочемо стверджувати, грамотні вони чи ні. Щороку закликаю: пишемо диктант не для того, щоб оцінити знання, а щоб цього дня всім разом створити хвилю єдності».

Про участь у нинішньому заході під час трансляції розкажуть українці з Польщі, Росії, Португалії, Китаю, Австралії. До речі, листи з-за кордону — не дивина. Колись надійшов диктант навіть із Таїланду. Під час його написання у цій країні трапилося стихійне лихо, тому активний українець, що там перебував, скористався архівом радіокомпанії на сайті й написав диктант пізніше, але не полінувався надіслати. Листи надходять із Франції, Швеції, Швейцарії, Британії, Німеччини. Якось участь в акції взяв поляк, який вивчає українську мову. Деякі літери у його диктанті були написані латиницею. Він зізнався, що виконав роботу як міг і на високу оцінку не претендує.

Диктант укотре проведе доцент Київського університету  ім. Б. Грінченка автор підручників з української мови та літератури Олександр Авраменко. І тільки двоє людей — він і Аліна Акуленко – знають, про що він буде. Торішній, наприклад, був присвячений 90-річчю Українського радіо. До цього був текст про червону руту. Тоді вся країна дізналася, що ця квітка насправді жовтого кольору. Був диктант про Юрія Кульчицького і про те, як українці почали пити каву.

«Завжди просимо слухачів кілька слів написати про себе, — наголошує Аліна Акуленко. — Виявляється, для когось це цілий ритуал: хтось запалює свічки, сідає під образами, розстеляє рушники. Хтось сідає за стіл із родиною. Дітям допомагають батьки. Надходили конверти, в яких по п’ять диктантів: від тата, мами і трьох дітей. Багато робіт від дідусів, бабусь і внуків. Один хлопчина цього дня пас череду, але йому дуже хотілося написати диктант. То він причепив приймач за гілку дерева і писав на пасовищі. А повернувшись додому, гарненько переписав.

Було, коваль писав диктант на горні в кузні. Таксист розповів, що притуляв папірець до керма. Але його викликали, і він надіслав недописаний диктант, щоб усе-таки взяти участь в акції. А з Харкова надійшов конверт із порожніми папірцями. У родини стареньких щось сталося із приймачем, але вони все одно попросили зарахувати їхні роботи».

Радіодиктант пишуть школами. Організатори просять надсилали всі роботи, а не підбирати найкращі. Одного року жодної помилки не мали всього двоє учасників. Тоді переможці — школярка і вчителька-пенсіонерка — отримали по 5 тисяч гривень. Як зізналася літня переможниця зі Львова, вона й не збиралася надсилати написаний диктант. І тільки під час прогулянки передумала і завернула на пошту.

«Якщо спонсори захочуть нагородити учасників диктанту, ми не заперечуватимемо, — каже Аліна Акуленко. — У нас будуть бібліотечки, книжки з автографами відомих письменників, можливо, ще щось. Приміром, торік ми зробили про переможців невеликі сюжети, і ці історії прозвучали на радіо».

У рекордний рік надійшло майже 20 тисяч диктантів. Тоді надсилали тільки паперові листи. Тепер можна й електронні. Але, як наголошують організатори, не стільки важлива кількість надісланих листів і переможців, як те, що водночас, хвилина у хвилину, тисячі українців писатимуть разом радіодиктант національної єдності. 

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ 
 для «Урядового кур’єра»