Серед проблем, які гостро постали у Києві останніми десятиліттями, — та, як зберегти пам’ятки архітектури у сучасному місті. А ще — де взяти землю для забудови, насамперед житлової. Під час обговорення Генерального плану столиці дискутували і це питання. Однак мало хто говорить про те, що ці проблеми можна розв’язувати комплексно. Адже в самому серці столиці є культурно-архітектурні пам’ятки, які конче потребують збереження і відновлення. Одну з таких — комплекс будинків купця Міхельсона на вулиці Пушкінській — знайшов «Урядовий кур’єр» і поцікавився, що робиться для його відновлення.
Спадщина магната зависла у часі
ІСТОРІЯ САДИБИ. Купець 1-ї гільдії, виходець із Литви Фрідріх Міхельсон у Києві створив кілька унікальних архітектурних острівців, які й досі дивують своєю застиглою в камені красою. Фрідріх Густавович, окрім усього іншого, вів будівельний бізнес завершеного циклу, тобто виробляв будматеріали — цеглу і скло, щоб значно здешевити для себе будівництво. Втім, таких принципів тоді дотримувалися чимало київських будівельних магнатів.
Однак мало хто міг похвалитися таким широким спектром різноманітних споруд: якби зібрати їх разом, то це було б окреме містечко. Адже Міхельсон будував не тільки житло, а й промислові споруди, магазини, готелі, школи, гімназії, поштові відділення, лазні тощо.
До речі, про лазні. На розі Пушкінської і Льва Толстого ще донедавна були відомі всій столиці «Караваєвські бані». Спочатку цей заклад називався «Народні бані Міхельсона». Послуги в них були доступними не лише заможним (обслуговування вищого класу коштувало 1,5—3 рублі), а й середнякам, для яких сервіс обходився у 15 копійок, і навіть біднякам — їм послуги були за, як би нині сказали, соціальними цінами — усього 7 копійок.
А навпроти, на об’єднаній ділянці площею майже гектар, Фрідріх Міхельсон у 1896 році спорудив цілий комплекс будівель: дві суміжні триповерхівки і флігелі за ними. Цікава деталь: флігелі зводили з такою самою продуманістю і ретельністю, як і основні будівлі, тож фасади їх вийшли навіть красивішими, ніж будинки, які їх закривали. Більшість площі було відведено під дохідні квартири, тобто ті, які господар здавав в оренду і отримував прибуток. А частину приміщень займало Окружне пробірне управління.
Вочевидь, Міхельсон розраховував, що його праця й підприємницька жилка дадуть змогу не лише самому заможно жити, а й залишити достойну спадщину дітям і внукам. Однак після революції 1917 року всі будівлі націоналізували, розкішні дохідні квартири стали комуналками з усіма наслідками радянського соціалістичного побуту. Благоустроєм «колгоспного» майна ніхто не переймався, і як наслідок — будівлі, які б мали стати окрасою середмістя Києва, потроху втрачали привабливість і розкішність, жахали облупленістю і вбогістю.
І тільки у 80-ті роки минулого століття у київської влади дійшли руки до старовинних будинків у центрі міста: комуналки почали розселяти, а будівлі — реставрувати. Немало будинків Міхельсона отримали нове життя. Але споруда на Пушкінській 35-37, реставрація якої мала б стартувати у 1990-ті, зависла в часі. У київської влади забракло грошей. Адже обсяг робіт очікувався немалий: окрім старовинних споруд, на цій ділянці розташовувались і будівлі часів СРСР. Одна з них — аварійна вже в ті часи споруда неоковирної архітектури, де розташовувалися офіси приватних осіб та дитяча дошкільна установа, для будівництва якої, до речі, радянська влада знесла історичну будівлю, пов’язану із садибою та сусіднім будинком.
Та вихід знайшовся: за справу зголосилася взятись і вкладати кошти у реставрацію приватна будівельна компанія, яка спеціалізується на відновленні архітектурних пам’яток і вже напрацювала немалий досвід. Зокрема в її активі будинок «Ренесанс», розташований на вулиці Воровського, а також будівлі на вулицях Михайлівській, Жилянській, Інститутській. Їх компанія свого часу «взяла в розробку» те ж у плачевному стані. І повернула киянам у відновленому вигляді, гармонійно вписавши в сучасний архітектурний ансамбль.
А ось щодо комплексу будинків Міхельсона — лише бажання, коштів і досвіду виявилося замало. Бо з різних причин (в основному через перешкоджання такій діяльності та судові справи) компанія понад двадцять років не може приступити до відновлення комплексу.
А будівлі без належного догляду й надалі руйнувалися… Однак ще тримаються — ніби камінь щось розуміє і сподівається, що скоро випливе з часової невизначеності оновленим, зручним і комфортним для життя тих, хто захоче тут жити, і цікавим та привабливим для киян і гостей міста, які захочуть ознайомитися з цим об’єктом архітектурної спадщини.
ДОВІДКА «УК»
У Києві до середини ХІХ ст. було близько 30 тисяч населення, місто було схоже на патріархальне селище з малоповерховою забудовою. У другій половині ХІХ ст., коли Київ став центром новоствореної Київської губернії, він почав перетворюватися у місто, яке за рівнем промислового розвитку, транспортного та побутового обслуговування й житлових умов не поступалося великим європейським містам. Сюди потягнулися люди з навколишніх сіл, перед якими розвиток економіки відкривав життєві перспективи. Це спричинило будівельний бум, зокрема й у житловому секторі. Тоді почали з’являтися перші 4—5-поверхівки, популярними стали винаймані квартири, з’явилися прибуткові будинки. Кожен будівельний магнат намагався вишукано оздобити свою будівлю, зробити її неповторною. До наших днів уціліло небагато таких будинків.
«Основне завдання — відродити старовинну традицію дворового простору»
Першим кроком до відновлення садиби Міхельсона став оголошений компанією «НЕСТ» конкурс на організацію простору архітектурного комплексу. Від цього потім і відштовхуватимуться, плануючи подальші роботи. Небайдужі архітектори — не тільки столичні, а й з інших регіонів України — забажали взяти участь у конкурсі «Майбутнє минулого», організованому девелоперською компанією «НЕСТ». Зодчі пропонують своє бачення того, як гармонійно прокласти місток із ХІХ у ХХІ століття, зберігши історичний вигляд і гармонійно вписавши комплекс у контекст сучасного Києва. Чого очікують від конкурсу його організатори, з’ясовуємо у радника з інформаційної політики компанії Вікторії ЯКОВЛЄВОЇ.
— Вікторіє Олександрівно, які часові межі конкурсу і хто бере в ньому участь?
— Конкурс на організацію простору колишньої садиби Міхельсона «Майбутнє минулого» розпочався 19 травня і відразу привернув увагу як архітекторів, так і громадськості. Фінішуватиме він 11 листопада. Фінал конкурсу буде проходити в столичному Будинку архітектора під наглядом Національної спілки архітекторів України. Нині у цьому змаганні 15 архітектурних бюро. Подано велику кількість ідей, є й кілька повноцінних проектів. Конкурс зацікавив навіть іноземних архітекторів.
До слова, цільове призначення споруд не змінюватимуть — комплекс залишиться житловим, як і було за часів Міхельсона. Однак доповнять сучасною інфраструктурою, яка необхідна його мешканцям та жителям прилеглих будинків для комунального комфорту. Замінять також усі комунікації, яким понад 100 років, побудують підземний паркінг зі створенням спеціальної жорсткої конструкції для укріплення фундаменту сусіднього будинку, що розташований на перепаді висот і де по одній із стін вже пішла велика тріщина. Також проведуть благоустрій з розбивкою паркової зони. Адже йдеться про унікальний куточок, у який треба лише вдихнути нове життя.
Відкрию й секрет про заохочення учасників конкурсу: головний приз за перше місце — 100 тисяч гривень і по 25 тисяч за чотири наступних місця. За умовами конкурсу, учасники мають запропонувати якнайкращу, найдоцільнішу ідею організації всього садибного простору. Адже йдеться про затишок і комфорт. Потрібно провести реставрацію всіх споруд, а на вільній ділянці з пустищем — звести будівлю, яка б гармоніювала з концепцією вже зведених.
— Який нині статус будівлі, і чи охороняють її як пам’ятку архітектури чи культури? Відповідні документи є?
— Так, наказом Міністерства культури і туризму 7 вересня 2006 року комплекс внесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектурного значення. Існують також і охоронні договори. До того ж, поки триває конкурс, а в подальшому вестимуть роботи зі створення проекту, компанія вирішила законсервувати будівлю. З цією метою завершують науково-дослідні та археологічні роботи щодо будинків та грунтів. Потім підготуємо та затвердимо проект консервації.
— На які результати розраховують організатори конкурсу?
— Ми зацікавлені, щоб якомога більше архітекторів підключилося до цього змагання. І щоб запропонували цікаве і неординарне бачення, з урахуванням просторових й історичних чинників. Основне завдання, яке стоїть перед конкурсантами, — відродити старовинну традицію дворового простору, яка нині побутує в Європі і цілком відмінна від організації відкритого простору, що домінує у спальних районах, забудованих висотками. Садиба Міхельсона має стати справжньою оазою в центрі мегаполіса.
— Напевно, дворівневе підвальне приміщення, яке слугувало гаражем для карет, стане паркінгом для автівок жителів будинку?
— Навряд. Адже ще не всі таємниці міхельсонівських підземель розгадані. Не відомо, для чого облаштували другий рівень. Подейкують, що таємними ходами можна вийти навіть до Хрещатика. Фахівці припускають, що в підвалах могли бути приміщення для зберігання льоду, які використовували як холодильники.
Підземний паркінг доцільно облаштувати на задньому дворі комплексу. Втім, подивимось, що запропонують архітектори.
— На території садиби є напівзруйноване приміщення дитсадка. Чи планується у структурі комплексу дитячий заклад?
— У комплексі буде орієнтовно сто квартир загальною площею 15 тисяч квадратних метрів (зараз вона становить майже 12 тисяч квадратних метрів). Збільшення відбудеться завдяки грамотному плануванню та зведенню ще однієї будівлі. Звісно, будуть і маленькі новосели, а їм без дитячої установи ніяк. І вона буде обов’язково. Є пропозиції спорудити садочок за японським прикладом — із затишним внутрішнім двориком. А щодо тієї неоковирної споруди садка, зведеної ще в 1960-х на місці архітектурної пам’ятки, яку так бездумно знесла радянська влада, то з нею морока кілька років поспіль. Приміщення садка, до якого ходили всього 28 дошкільнят, і де, головним чином, були розташовані приватні офіси, визнали не придатним для використання, навіть аварійним (є відповідні документи)… ще 20 років тому. Компанія, якій столична влада передала комплекс Міхельсона з умовою реставрації, ще тоді мала знести цей садочок, натомість капітально відремонтувала кілька садочків у місті. Але мешканці навколишніх будинків не дали знести будівлю, яка з часом перетворилася на сміттєзвалище в центрі міста. Однак сподіваюсь, невдовзі вдасться вирішити і це питання.
До речі, в комплексі буде не лише житло й інфраструктура для його мешканців. Ймовірно, на перших поверхах міститимуться арт-центри, культурні посольства — вже маємо певні пропозиції щодо цього.
— Доводилось чути, що реставрувати комплекс неможливо, бо він обвалюється, і через це можуть постраждати навколишні будинки.
— Ми також це нерідко чуємо. Переважно переймаються мешканці навколишніх будинків, ті, кому не подобається, що під вікнами розгорнеться будмайданчик. Адже в історичному центрі столиці будинки розташовані надто близько один від одного. Однак саме сусідні будинки вже відреставровані, і люди, які заселилися в них, живуть у комфортних умовах. І лише ця садиба й досі в стані розрухи, тож із цим треба працювати, а не заплющувати очі, і чим швидше, тим краще. Наша компанія, маючи величезний досвід роботи в старій та щільній забудові, розробляє програму, як провести роботи з найменшими незручностями для жителів сусідніх будинків, і, звісно, у стислі терміни. Це можливо у разі застосування європейського досвіду — там у тісних центрах міст також реставрують будинки, але сусіди будмайданчиків ставляться до цього з розумінням.
А щодо ймовірності обвалення, то без відповідних експертиз, досліджень і підрахунків жодна поважна компанія за роботу не візьметься. Тому всі нюанси перевіряємо неодноразово. Досвід такої роботи є. Звісно, підготовчі роботи потребують чимало зусиль, часу, коштів, особливо за такого стану будівель. Радує, що маємо багато однодумців. Нас підтримують і допомагають нам провідні архітектори і київська міська влада. Тому ми впевнені: все буде гаразд, і розкішна садиба постане у колишній красі. Але в сучасному контексті.
КОМПЕТЕНТНО
«Тут особлива атмосфера»
Клайв ВУДЖЕРС, архітекторі аналітик (Великобританія):
— Я у захваті від Києва, від вашої архітектури. А обійшовши територію цієї забудови, побачивши, який тут архітектурний ансамбль, я захопився цим місцем. Дуже подобається атмосфера, яка тут панує. Це унікальна пам’ятка архітектури, розташована в унікальному місці. Його можна назвати внутрішнім світом того зовнішнього світу, яким є центр Києва. Тут ще багато потрібно зробити. Також я захоплений хоробрістю девелоперів, які взялися за цей проект. Коли вони його завершать — це буде для всього міста прекрасний приклад того, в якому напрямі може розвиватися ваша столиця. Цінність цієї будівлі в тому, що її побудували в позаминулому столітті. Тут витримана архітектура, будівлі мають свою історію, тому можна вибудувати бренд, тобто унікальний фірмовий стиль цього куточка.
«Київрада зацікавлена у впорядкуванні столиці»
Вікторія КУСТОВА, депутат Київради:
— Київрада зацікавлена навести у столиці лад, зокрема й щодо реставрації будинків з історією. Наше місто у ХІХ столітті зводили не лише кияни, а й вихідці з багатьох міст і країн, які використовували елементи архітектури і культури свого народу.
Нині в міськраді створено робочу групу, яка займається пошуком власників історичних будівель. На сьогодні їх знайдено 26. Вони руйнуються, нині в такому аварійному стані, що перед початком реставрації потрібно зміцнити старі стіни, а то й почати з консервації будівлі. А чим довше це тягнеться, тим більше коштів потребуватиме ця справа.
На жаль, подекуди складно навіть встановити власників таких об’єктів. А деякі з них навіть не розуміють, яка цінність потрапила їм до рук, і не усвідомлюють своєї відповідальності за цей об’єкт. Були прецеденти, коли підприємці викуповували старовинні будинки у центрі міста і поступово доводили їх до аварійного стану, щоб потім знести і звести сучасні висотки.
Нещодавно ми з фахівцем з Укрреставрації об’їздили чимало таких об’єктів, щоб оглянути їхній стан і запитати власників, чи є проблеми і якої допомоги вони потребують. На деякі об’єкти нас взагалі не пустили, на декотрі пустили потім, по дзвінку. Скрізь є певні складнощі й проблеми. Подекуди власники не знають, як правильно вирішити питання. Подекуди ускладнюють ситуацію з реставраційними роботами мешканці сусідніх будинків, яким не подобається, що під їхніми вікнами розгорнеться будівництво. Тож наша робоча група покликана організували діалог, максимально усунути проблеми і впоратися з перепонами, які не дають змоги просуватися далі.
А стосовно реставрації садиби Міхельсона, то тут зійшлося багато позитивних чинників. Власник комплексу відомий, він не лише має бажання відбудувати старовинний маєток, а й докладає до цього всіх зусиль, робить усе максимально прозоро і відкрито. Тому ми всебічно підтримуватимемо такі починання.
СЛОВО — КОНКУРСАНТАМ
«Архітектурне середовище впливає на свідомість людей»
Ігор ПРОЦЕНКО, головний архітектор архітектурного бюро «Проценко»:
— Цей комплекс — центр міста з дуже цікавою старовинною містобудівною ситуацією. Мені Бог послав таку удачу — взяти учать у дуже цікавій роботі. Ми із задоволенням відгукнулися і хочемо залишити слід для міста від нашої фірми. Застосувати наші знання і досвід, допомогти місту змінитися на краще.
Я дійшов висновку, що саме архітектурне оточення впливає на свідомість людей, створює те культурне середовище, в якому вони живуть. Тому потрібно повертатися до витоків містобудівного принципу квартальної забудови — малоповерхової, до тих затишних двориків, до тієї особливої атмосфери, яка збереглася в центрі міста. І нам цікаво думки підтвердити практичними роботами. Саме це ми зараз і робимо — намагаємося запропонувати максимально цікавий проект.
«Є складнощі в нормативному аспекті»
Сергій ГОРОДЕЦЬКИЙ, архітектор:
— Такий проект цінний досвідом роботи з історичною спадщиною. Він хороший амбіційністю, тому хочу спробувати. Маю внутрішню мотивацію його зробити. Найважливіше для архітектора під час реставрації будинків з історією — взаємна чесність у підходах безпосередньо архітектора і відповідних дозвільних органів. Інакше нічого не вийде.
Проект для виконання непростий. Факторів багато. Конструктивно це буде складно, оскільки будівля в поганому стані. Але цю складність можна вирішити фінансовими чинниками. Насамперед стають на заваді прогалини в законодавчому полі. Маю на увазі недосконалість нашої нормотворчої бази щодо збереження історичної спадщини. Через це й постає багато проблем, з якими замовник уже зіткнувся і ще зіткнеться.
«Маємо великий досвід точкової забудови»
Ольга ЗАРЕМБА, голова наглядової ради Інституту «МіськЦивільПроект»:
— Архітектори нашої компанії мають великий досвід точкової забудови в історичній місцевості. Саме зараз працюємо над визначенням гранично допустимих відміток висотності забудови кварталів у центральній планувальній зоні міста.
Участь у конкурсі на розробку концепції реставрації комплексу будинків Міхельсона — це одна з можливостей задіяти нашу експертизу не тільки у галузі архітектури, а й містобудування.
ПОГЛЯД ЖУРНАЛІСТА
Арт-середи в інтер’єрі старовини
Іноді теми для матеріалів зумовлює звичайна журналістська удача. Так було і того разу: якось, ідучи по вулиці Пушкінській у Києві, помітила в одному з її дворів розставлені півколом стільці і людей, що «тусувалися» біля них. Цікавість взяла гору — вирішила подивитись, що там. І потрапила на цікавий захід — арт-середу. Такі неформальні заходи, як виявилося, проходять тут щосереди, і долучитися до них може кожен бажаючий. І не лише як слухач, а й як спікер, якщо має цікаву інформацію.
На цих арт-середах, які організовує Вікторія Яковлєва, радник з інформаційної політики компанії «НЕСТ», краєзнавці, науковці, архітектори, мистецтвознавці розповідають про унікальні місця Києва, його історію, зодчество, про охорону культурної спадщини. Закінчуються лекції зазвичай бурхливими обговореннями і дискусіями на імпровізованому майданчику посеред двору за філіжанкою кави. Того дня, коли я вперше потрапила на арт-середу, священик Лука Звягінцев розповідав про містичні куточки Києва. Наступного разу про особливості забудови Києва говорила реставратор, директор інституту «Укрпроектреставрація» Ольга Рутковська. Серед спікерів бувають й іноземні: ми з цікавістю слухали розповідь англійських архітекторів Клайва Вуджерса і Анни Побережної про особливості забудови Лондона.
А ще в межах арт-серед проводять екскурсії територією, на якій вони і проходять. Це колишня садиба купця, магната і одного із забудовників Києва ХІХ століття Фрідріха Міхельсона. Вона теж таїть немало секретів, і одне з питань, яке виникає: чому її унікальні будівлі й досі у такому сумному стані?
Із фасаду вулиці Пушкінської весь комплекс будівель не видно. Та коли зайти в арку, можна побачити затишний дворик, у якому вони розташовані. Фасадна частина комплексу — 35-а та 37-а, а за ними флігелі — 35-б,37-б. Від нього віє якимись своєрідними таємницями минувшини: на фасаді загадкова буква «М», дивовижний декор — ліпні орнаменти, розетки, маски тощо, акуратна цегляна кладка — так тоді зводили будинки (щоб надовго). Під час екскурсії дізнаємося, що в цьому схованому від очей куточку розташувався навіть не один будинок, а цілий архітектурний комплекс із двориком, навіть… кількарівневим підземним паркінгом для тодішнього транспорту — карет! Усе це хочеться роздивитись детальніше, можливо, зайти всередину, щоб відчути дух старовини, доторкнутися до чогось майже магічного. В уяві постають картинки побуту позаминулого століття з його розміреним ритмом, вишуканістю і куртуазністю. Зараз тут безлюдно, і тільки раз на тиждень збираються на арт-середи люди, не байдужі до історії й архітектури столиці. Бо нині ця занедбана, обшарпана будівля, та ще й обнесена через аварійний стан застережною червоно-білою стрічкою, помаленьку руйнується від дощу, вітру і сонця… Та хочеться вірити, що з часом ситуація зміниться. І ми побачимо оновлений комплекс — вишуканий і затишний. А кияни і гості міста приходитимуть у цей куточок столиці, щоб помилуватися красивою архітектурою. Як навідуються зараз під час екскурсій садибою із цікавістю слухають розповіді про незвичайний будинок і його неординарного господаря.
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
Ми в Google+