Верховна Рада направила на доопрацювання законопроекти щодо приєднання України до Конвенції про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення. За пропозицією представника Президента «України в парламенті Юрія Мірошниченка обидва документи знову повернуться до профільного комітету, щоб підготувати їх до повторного першого читання. 

Як відомо, Конвенцію про захист дітей та співробітництво з питань міждержавного усиновлення було ухвалено 29 травня 1993 року в Гаазі.  Її основні положення містять зобов’язання контролювати процес усиновлення та дотримання прав дитини після усиновлення з боку держави походження, а також держави, що її приймає.  Конвенцію вже ратифікували «89 країн. Спроба України поповнити їхні лави була вже восьмою, і знову невдалою.

Хоч прихильники документа запевняли, що національне усиновлення залишається пріоритетним, а в разі ухвалення міжнародного документа нарешті можна буде відстежувати долю українських дітей, яких забрали у свої родини громадяни іноземних держав. Тобто буде чітко регламентовано процедуру усиновлення й відстеження доль хлопчиків і дівчаток за кордоном. Адже нині дитина, яку всиновили, після перетину кордону отримує подвійне громадянство. Країна, куди її відвезли, сприймає таку дитину як свого громадянина, а ми продовжуємо сприймати як свого. Тому під час здійснення контролю українською стороною за дітьми, які, наприклад, фактично вже є громадянами США, виникають проблеми. І хоч оформлюючи документи, усиновлювачі пишуть, що вони згодні на цей контроль, законодавчо ці зобов’язання не підтверджено. Якщо люди не хочуть дотриматися обіцянки, вони уникають контролю. І вплинути на них майже неможливо.

До того ж, функції контролю покладено на консульства і посольства за кордоном. Але для цього там немає ресурсу — ні людського, ні фінансового. Наприклад, у США — країні, розтягнутій на шість часових поясів, – нині проживає близько десяти тисяч усиновлених українських дітей. На території цієї країни розташовано чотири українських консульських округи. Чи зможуть співробітники цих установ проконтролювати всі сім’ї ? Адже для цього вони повинні відвідувати щодня не менш як десятеро дітей, тобто постійно займатися тільки цим. Але у них багато інших обов’язків.

У результаті є чимало випадків, коли українські діти, усиновлені за кордон, стають предметом торгівлі. Про них стає відомо, коли це набуває розголосу, як нещодавно в США, де репортери Reuters провели скандальне розслідування й дізналися, що у країні є підпільна мережа з обміну усиновленими дітьми. Діє вона через он-лайн-спільноти. Там батьки передають, а іноді й продають прийомних дітей. Журналісти проаналізували понад п’ять тисяч повідомлень. За інформацією агентства, серед п’яти тисяч повідомлень було і 20 імен дітей з України.

Саме такі гучні факти використовують супротивники ратифікації, заявляючи, що конвенція дасть змогу безперешкодно займатися торгівлею дітьми-сиротами. Мовляв, механізм контролю виписано не чітко. У свою чергу дитячий омбудсмен Юрій Павленко, навпаки, вважає, що приєднання до конвенції надасть можливість дізнатися про долі 40% усиновлених за кордон дітей, про яких поки що нічого не відомо.

ПРЯМА МОВА

«Конвенція звужує корупційні ризики»

Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО,
 перший заступник голови
Комітету ВР у закордонних справах:

— Конвенція вирішує кілька ключових питань. По-перше, зобов’язує всі сторони-учасниці конвенції інформувати одна одну про умови утримання та виховання усиновленої дитини. По-друге, зобов’язує всі сторони виконувати у повному обсязі законодавство щодо захисту самої дитини та її прав незалежно від її громадянства, оскільки під час усиновлення, як правило, українська дитина набуває громадянства іншої держави.

Крім цих двох позитивних сторін, наша фракція підтримує і третю ключову позицію, яка зводиться до того, щоб українська дитина після усиновлення мала зв’язок із батьківщиною, у жодному разі не втрачала громадянства. Це означає, що після досягнення 16-річного віку консульські установи за кордоном обов’язково повинні інформувати дитину про її право отримати український паспорт та в разі бажання повернутися на навчання, на роботу або просто на проживання в Україну.

Це три аспекти, дуже важливі в цьому документі, саме тому ми виступаємо за те, щоб конвенція та законопроект, яким у разі її ратифікації буде внесено зміни в чинне законодавство України, були прийняті.

Також хочу зазначити, що конвенція значно звужує корупційні ризики під час міждержавного усиновлення. Якщо не ліквідуючи, то хоча б мінімізуючи непрозорі схеми, хабарництво, яке існувало протягом багатьох років, усуваючи посередників, що працюють нелегально.

Безумовно, потрібно зробити все, щоб якомога більше дітей залишилося в родинах українців. І пріоритетом держави є національне усиновлення. Однак коли діти в Україні не мають можливості отримати піклування, батьки, які їх всиновлюють, не в змозі забезпечити їм відповідний рівень лікування, моє серце і рука за те, щоб надати таку можливість українській дитині бути всиновленою іноземцями. Але наголошую — з правом дитини залишитись нашим громадянином.

«Слід продумати механізм захисту»

Володимир ОЛІЙНИК,
заступник голови Комітету ВР з питань
законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності:

— Передусім навряд чи буде доброю політика, коли ми примусово обмежуємо права дітей мати родину, вважаючи, що в Україні є люди, які хочуть їх усиновити. А якщо їх немає — що робити? Нехай ці дітки почекають, живучи у дитячих будинках?

Тому вважаю, що ми повинні надати шанс усім дітям мати родину. Але при цьому ретельно продумати механізм захисту, щоб можна було відстежувати, в яких умовах живуть діти, всиновлені іноземцями. У легальному полі повинні працювати і агентства, які надають послуги з усиновлення. А зупинити сам процес неможливо. Не будемо легалізовувати, прописувати законодавчі норми, посередники все одно працюватимуть, вдаючись до різних вивертів, щоб оформити довідки та відправити дитину за кордон, якомога дорожче оцінивши свої послуги. Якщо на ринку є попит, ви його нічим не зупините, не відмежуєте країну великим парканом.