Еліна КАЛИНИЧЕНКО
для «Урядового кур’єра»

Така Грузія. Вона одразу приймає тебе в обійми, пригощає вином, хачапурі й каже: «Де ж ти була так довго? Я вже зачекалася». До Тбілісі з Києва всього дві з половиною години льоту — я знову в Грузії. Цікаво, щось змінилося за шість років моєї відсутності?

В аеропорту

Для тих, хто летить уперше: зорієнтуватися в аеропорту Тбілісі легко. Після того як потрапите до зали прильоту, поверніть ліворуч — там розташований центр туристської інформації, де дадуть відповіді на всі ваші запитання й безкоштовну карту Тбілісі. У вас буде нагода обміняти гроші, купити сім-картку місцевого мобільного оператора. На території аеропорту працює безплатний wi-fi. Замовити таксі до міста можна через інтернет або доїхати до центру Тбілісі за 50 тетрі (грузинські копійки, приблизно 5 гривень) автобусом №37.

Цікаво, що дикого таксі у Тбілісі вже немає. Усіх водіїв, які перевозять пасажирів, зобов’язали отримати ліцензію, а незабаром усі машини пофарбують у білий колір.

Нові тенденції

Те, що Тбілісі змінюється, відчуваєш одразу, щойно виїжджаєш з аеропорту: по-перше, роблять нову дорогу, по-друге, потрапляєш у затор. Такої кількості машин раніше не було, відповідно й заторів теж.

У місті з’явилися нові дороги, естакада, торговельні центри із брендовими бутиками, готелі провідних світових мереж (до речі, деяких з них в Україні немає досі). Видно, що країна переживає не лише туристський бум, а й інвестиційний. Багато іноземців відкривають тут бізнес, особливо турки, іранці. Іноді складається враження, що ви не у Грузії, а у якомусь діловому центрі Європи. А вечорами передають «привіт із Лас-Вегаса» неонові вивіски численних нічних клубів, ресторанів, казино.

Старе місто

А як же старий Тифліс? Невже він зник? Вирушаю у старе місто і полегшено зітхаю: він такий, як і раніше. З неповторною атмосферою, вуличками, викладеними бруківкою, різьбленими балкончиками, ароматом кави, яку все ще варять у піску. Тут змішалися запахи спецій і вина, які продають на кожному розі, тішать око червонобокі гранати, з яких при тобі вичавлюють сік.

Якщо повернути на вулицю Шавтелі, побачите досить цікавий театр маріонеток Резо Габріадзе. Тут щодня о 12.00 та 19.00 на вежі з годинником на балконі маріонетки оживають у безплатній виставі «Цикл життя».

На високому березі Кури височіє собор Святої Трійці, храм Метехі, пам’ятник Вахтангові Горгасалі.

Протилежного берега можна дістатися скляним мостом Миру, а потім пройтися через парк і піднятися канатною дорогою до фортеці Нарікала (вважається найстарішою пам’яткою міста, датується IV століттям).

Спустившись із фортеці Нарікала відремонтованими сходами, на які нанесли спеціальне маркування, що дає змогу орієнтуватися в місті, потрапляємо в район сірчаних лазень Абанотубані. Гріх не скористатися й не скупатися у цілющій воді, чудові властивості якої відомі здавна.

До речі, у Тбілісі вже не одна канатна дорога, а дві: друга — від району Ваке (західна частина міста) до Черепашачого озера. Запустили й фунікулер на гору Мтацмінда, де розташована телевежа.

Гадаю, ви зрозуміли, що гуляти містом — саме задоволення. І з’явилося тут нове. Прокладено туристський пішохідний маршрут, маркований спеціальними значками на дорозі. Ще кілька років тому відремонтували й відкрили для відвідування ущелини з водоспадом.

Загалом у Тбілісі роблять усе для збільшення кількості туристів. Самі грузини вважають, що до них приїжджають не туристи, а гості. А до гостей особливе ставлення, оскільки у Грузії думають, що вони від Бога.

А найкраще гостинність виявляється за столом, тому саме час зайти до одного з ресторанів, замовити хінкалі, хачапурі, пхалі чи ще якісь національні страви й келих вина — як же без нього?

Звісно, одного дня для Тбілісі замало, оптимально — не менш як три. А якщо ще планувати відвідувати музеї, виставки, походи в театр, то й трьох не вистачить.

Не пізно пити боржомі

Пам’ятки — це добре. Та щоб відпочити від гамірного міста й насолодитися природою, час у дорогу. До того ж, далеко їхати не доведеться: дві години з хвостиком — і ви у Боржомі. Дорогою варто відвідати знакові для Грузії місця — монастир Джварі з неймовірним краєвидом на злиття річок Кури й Арагві, які оспівував Михайло Лермонтов, і храм Свєтіцховелі в Мцхеті.

У Боржомі теж зміни. Гарний доглянутий парк мінеральних вод із двома джерелами — теплим і холодним — улюблене місце прогулянок відпочивальників. Якщо вам подобаються тривалі піші прогулянки, тоді йдіть у кінець парку. Там очікує сюрприз — відкриті сірчані басейни з теплою водою. Зануритесь у неї — і втому як рукою зніме.

У парку є канатна дорога, яку люблять туристи, адже згори відкривається приголомшливий краєвид міста. У Боржомі вже працюють нові готелі, популярні серед європейців. Але є й хостели, гест-хауси.

Щоправда, відомий з радянських часів бальнеологічний санаторій «Лікані» вже не працює. Однак лікарі є при готелях, вони призначають лікування, процедури. Або можна це все розписати заздалегідь удома, у свого лікаря. Упевнена, що згодом «Лікані» відродиться, як це було зі знаменитим «Цхалтубо», розташованим неподалік Кутаїсі.

Незмінними тут залишаються свіже повітря, цілюща вода і неймовірні краєвиди. А восени цей район нагадує палітру, на якій кольори змішалися й створили дивовижну, насичену різнобарв’ям картину.

Із Боржомі зручно доїхати до Бакуріані. Найкраще це зробити вузькоколійною залізницею. Дорога в Бакуріані — ще одна додаткова туристська атракція.

Вузькоколійка тут з’явилася наприкінці XIX століття. У 1897 році з Англії привезли перший паротяг, а на постійній основі рух відкрили 1902-го. У реалізації проекту Боржомі — Бакуріані брав участь сам Густав Ейфель — автор вежі в Парижі. Він спроектував міст на річці Цемісцкалі, який так і називають — міст Ейфеля.

У 1966 році паротяги замінили на електричні локомотиви ЧС11, яких сьогодні у всьому світі 12 штук. Вони курсують і нині, а кілька років тому їх оновили. І досі «кукушка» (так за радянських часів назвали вузькоколійку) пов’язує два курорти Боржомі й Бакуріані. Квиток коштує 2 ларі (20 гривень).

Гірськолижний курорт Бакуріані підходить для сімейного відпочинку з дітьми. І не тільки зимового, а й літнього. Тутешній клімат цілющий для тих, у кого є проблеми з легенями, бронхами.

У Гудаурі гори вищі, їх уподобали досвідчені лижники, любителі екстремальних видів зимового спорту. Тут розташовано об’єкт, який обов’язково потрібно відвідати. Це храм Святої Трійці XIV століття в селі Гергети на висоті 2194 метри біля підніжжя гори Степанцмінда. Вона більш відома як Казбегі — лише 2007 року їй повернули історичну назву.

Раніше добиралися до храму позашляховиком, відчуваючи всі принади гірського сафарі. Тепер проклали хорошу дорогу (все-таки для людей!), якою проїде будь-яка машина. Але і стару дорогу залишили. Обирайте!

Спільне в цих курортів те, що вони динамічно розвиваються. Нові готелі виростають як гриби після дощу, а з ними — магазини і ресторани.

Вино і кухня

Перебування у Грузії не обходиться без застілля. Тож найсмачніше залишила наостанок і поїхала в Кахетію, де роблять найкраще вино. Де саме? Та скрізь!

А щоб туристам було простіше потрапити на дегустацію, побудували спеціальну винну дорогу з покажчиками всіх виноробів. Запевняю: хоч би куди ви завернули — вино буде найкращим. Надто якщо зроблене за унікальною грузинською технологією: сік разом з кісточками, шкіркою винограду бродить в глиняному глекові — квеврі під землею. Таке вино буває лише білим. Обираючи біле вино, уважно придивіться до етикетки. На ній має бути напис «квеврі».

Пити вино, насолоджуватися стравами місцевої кухні треба в хорошій компанії. Саме час для грузинського застілля.

Нині, коли люди годинами просиджують за гаджетами, живе спілкування важко переоцінити. Грузинський народ ці традиції зберіг. Справжні застілля відбуваються дуже душевно, тепло, а хороше вино розкриває серце. Усі емоції, враження від країни та її людей виливаються у відчуття неймовірного щастя, любові до цього краю. І підіймаємо келихи зі словами: «Діді мадлоба, Сакартвело!»

Джерело: georgia.travel

За організацію подорожі автор висловлює вдячність Національній туристичній адміністрації Грузії та Асоціації журналістів і блогерів України «Туристичний прес-клуб».

ПРЯМА МОВА

Мака МАКАЦАРІЯ,
старший спеціаліст
департаменту розвитку міжнародного туризму
національної адміністрації туризму Грузії:

— У нас вдала стратегія розвитку туризму, багата історія, чимало пам’яток і є щось унікальне й неповторне, чого більше немає ніде у світі. Наприклад, незаймана природа, найвищі поселення в Європі, унікальний алфавіт, виноробство. І найголовніше — емоції, які відчувають люди, приїжджаючи у Грузію. Ми проводили опитування, і туристи на перше місце у списку вражень від нашої країни поставили саме емоції. Це головне. Тому маркетингову кампанію ми провели під гаслом «Емоції — це Грузія!».

МОВОЮ ЦИФР

2,2 мільярда доларів, або 7,1% ВВП країни — такі офіційні доходи Грузії від туризму за дев’ять місяців цього року. Протягом цього часу країну відвідали 3,8 мільйона іноземних туристів (зростання на 17,7%).

В Аджарії з початку року побували 39 904 українських туристи, 141 180 відвідали Грузію за дев’ять місяців 2018 року.