Нудно вдягатися задля погоди. Хіба разом із сукнею чи штаньми ми не вдягаємо статус? Хіба одягом не презентуємо свою культуру, філософію, заявляємо ставлення до світу? Дещо приховуємо, дечим зваблюємо... В гарцюванні життям нам допомагають дизайнери. Такі, як Людмила Кисленко. На ринку моди України вона вже понад 20 років. У її колекціях поєдналися французький шарм і німецька прискіпливість. Людмила розглядає моду як комфортний дизайн, а не вражаючий наворот.
Нещодавно вона відкрила свій бутик у «Більшовику» на алеї провідних дизайнерів світу поряд з кайзером моди Лагерфельдом. Серед замовників її одягу — баєри з Італії, Франції, США… Останнім часом Людмила успішно просуває свою лінію в Інтернеті. В одязі від Кисленко поп-співачки зваблювали в кліпі Жана-Клода Ван Дама. Якщо характеризувати роботу дизайнера в цифрах, то в ТМ LuKis 30 співробітників і понад тисяча постійних клієнтів. Людмила перемогла в українському шорт-листі за підсумками інтернет-голосування в номінації «За популярність у моді».
«УК»: Пані Людмило, на «Тижні високої моди» в Москві метр В’ячеслав Зайцев аплодував вам стоячи. У Парижі вас нагородили «Золотою зіркою» за високий рівень дизайну і якість шиття. Чи берете участь у вітчизняних показах?
— Я з 2002 року брала участь в «Українських тижнях моди», відтепер взяла тайм-аут. Бути дизайнером — це не випендрюватися на подіумі. В мене будь-яку річ можна вдягти після показу. Коштують вони від 850 до 12 тисяч гривень — це ті, де багато ручної роботи. А загалом роблю повсякденний дизайнерський одяг, тобто прет-а-порте. Планую особистий показ. Найприємніше у себе на показах спостерігати ті самі обличчя, які бачу на концертах у філармонії. Зазначу, що 30% успіху дефіле залежить від місця показу, а успіх — це комерція. Працюю без спонсорів, не хочу від когось залежати. Я самоук, як зрілий дизайнер сформувалася в несприятливому оточенні. Якось мої речі на подіумі відзначив англійський фахівець моди, що працює над трендами майбутнього, Девід Фоулі. Я мала наміри повчитися в нього в Лондоні, а він запитав: навіщо, моїх студентів підганяти?..
«УК»: Вважаю, що одягу від Кисленко властива зразкова варіативність — кожна одиниця «луку» підходить до всіх інших — і «лук» має певну культурологічну основу. Наприклад, вражаюча біла сукня з обручів атласної тканини з вашої колекції «Акварель» нагадувала кінетичний модуль Колдера…
— Мене можуть надихнути певні ікони стилю або своєрідна тканина. Роблю одяг для жінки, яка може зрозуміти елегантність і шик у чистоті ліній. У свої речі закладаю енергію, прагнення любові. В будь-яких обставинах шукаю позитив. Тривалий час я ідеалізувала світ і страждала від цього, а нині навчилася сприймати його таким, яким він є, з його ненормальною енергетикою. Я була втіленням сильної жінки. Так оберігала внутрішню жіночість, емоційність від жорсткості ділової людини, якою була зовні. І врешті відчула, що моя жорсткість послаблює близьких. Пересилила себе, стала м’якшою — і від цього відчула свою силу. Я за ці роки у фешн-бізнесі дуже змінилася. Не тільки як фахівець, а як особистість.
«УК»: Ви сполучаєте в собі чутливість творчої особистості та прагматизм бізнес-вумен. Знаю, що випробували на собі всі етапи становлення української галузі модного одягу. А разом з однодумцем — чоловіком Аристархом — створили своє виробництво поза центром Києва.
— Тримати виробництво в центрі нерозумно. На околиці чисте повітря і просторі масиви зелені. У центрі в мене розносило голову. Багато бувала в монастирях і знаюся на енергетиці. Тож коли кажуть, що на околицях диктує негатив і діє кримінал, можливо, це твердження побудоване на окремому власному досвіді. Якщо дім не охороняє Господь, марно його пильнує сторож…
Я вчуся приймати світ таким, який він є. Не переймаюся безпекою свого автомобіля, бо живу з усвідомленням, що нічого «туди» з собою не забереш. Влітку мешкаю в заміському будинку. Мені більше до вподоби квіти і зелень, ніж бетонні витвори. Зрештою, важливо не де ти працюєш, а що робиш. Я завжди прагнула досконалості, була вимогливою до людей. Особливо це відчував мій чоловік. З Аристархом знайома з першого класу школи. Він хуліганив через мене, носив синці, доводячи своє право на мою увагу. 32 роки тому ми одружилися. Нині він директор «ЛюКісу». Наші діти теж у родинному бізнесі: донька Христина завідує бутиком, син Давид — фахівець з ІТ, створює музичний супровід на дефіле, що підкреслює космополітизм моїх речей.
«УК»: Чи погоджуєтеся з моєю думкою, що всі свої колекції ви розглядаєте в координатах духовних цінностей споживача, а орієнтуєтесь на непересічну особистість зі смаком до вишуканості?
— Так. Намагаюся творчо переосмислити силуети й форми, які стали фетишем стилю попередніх епох, і вдягнути жінку в ауру доглянутої і дозованої недбалості. Така жінка не зациклена на зовнішньому вигляді, а має за душею інші цінності, які хочеться виявити. Мій одяг спонукає до спілкування.
Мені цікавий внутрішній світ людини. Вважаю, ті, хто впливає на суспільство, просто зобов’язані слідкувати за своїм внутрішнім світом і не пропагувати те, що нашкодить людям. А світ, на жаль, надає перевагу шоу.
Ліричний відступ автора
Порногламур, який заявив у моді Версаче, і після його смерті квітне і пахтить. Нонконструктивістські колекції Людмила створювала з прицілом на шоу-руми в Мілані. Вони в тренді кольорової гами та небанальні за фактурою. Тканина пестить тіло й огортає в комфорт — якість на дотик. Тактильне відчуття грає з нашим враженням: шкіра виявляється своєрідним трикотажем, а вовняний матеріал створює ефект хутра, одяг можна носити, змінюючи фас на тил. Якість речі засвідчує внутрішнє оздоблення.
Від заморочливої сексуальності в одязі дизайнер прийшла до вишуканого еротизму. Разом з нею шляхом розвитку йшли і її споживачі. Вони виросли з ефектного недорогого краму до потреби в авторському одязі як відзнаки свого зростаючого статусу.
Людмилу Кисленко можна вважати прикладом становлення креативного середнього класу в державі. Середній клас у нас — як вітчизняна мода: начебто є. Але… Багато дизайнерів зійшло з дистанції — достатньо проаналізувати списки «Українських тижнів моди»: деякі розчарувалися у вітчизняному споживачеві чи не здолали чиновницьких перепон і байдужості держави до свого виробника. Зазначу, легка промисловість Італії після війни піднялася з руїн завдяки створенню сприятливих умов державою, що відобразилося на економіці загалом. Там врахували і підрахували прагнення італійців мати гарний вигляд. У цьому ми з ними схожі. А що таке для країни і світу італійська мода — всім відомо: мільярдні оборудки і вплив на світову культуру.
«УК»: Ви зацікавилися українською етнікою?
— Я побачила на дітях у школі вишиванки, і це мене надихнуло. Хоч раніше казала собі, що ніколи не робитиму етно. Але як можна жити з такими скарбами народної культури і не використати їх?
«УК»: Хочете зробити фішкою етноколекції стилізовані маки різних кольорів, які замальовуєте в ескізах?
— Це в природі маки червоні. У світі дизайнера вони бувають блакитні, рожеві, зеленаві…
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Людмила КИСЛЕНКО. Один з провідних дизайнерів України. 20 років тому Людмила створила власну торгову марку Lykis, яка успішно існує не тільки на вітчизняному модному ринку, а й за кордоном. В 2000 році ТМ Lykis була відзначена «Золотою зіркою» у Парижі, а в рідній країні отримала статус «Вища проба України». Вже кілька років дизайнерка виставляє свої колекції на Pret-a-Porte Paris, а також готується до показу на Міланському Тижні прет-а-порте, куди її запросили після успішного показу на модному фестивалі на Сицилії. Її одяг продається в багатьох країнах світу.
ПРЯМА МОВА
Продюсер моди
Олександр СОКОЛОВСЬКИЙ:
— Людмила — одна з тих дизайнерів, у яких мода, творчість і бізнес не тільки процес, а ще й результат, котрий можна тиражувати в широкій розмірній сітці. Вона виробляє чудові комерційні колекції, особливо класні її літні пропозиції.
Ми в Google+