Ось і минули чергові новорічні свята. Це означає, що ми прожили чергові 365 днів, помилувалися черговою зеленою красунею, випили чергову пляшку шампанського (хтось - дві-три) і з'їли чергові кілограми традиційного олів'є.

І вкотре, виходячи на роботу після свят, я урочисто обіцяю собі, що до нових почну готуватися заздалегідь. Як мінімум за 153 дні до Нового року. Щоб встигнути все купити і все зробити. А не сидіти потім за прекрасно накритим столом, щосили воюючи з підступними нападами сну, панічно пригадуючи, чи все зроблено, та підраховуючи, чи вистачить подарунків на всіх присутніх.

До речі, про подарунки. Чомусь мені здається, що у ті часи, коли не було такої кількості магазинів (чи то пак бутіків, слово "магазин" не повною мірою відображає рівень культури консультантів та щирість їхніх доброзичливих усмішок), під зав'язку набитих численними сувенірами та вишуканими дрібничками, вибирати подарунки було значно простіше. А зараз - здавалося б, твої тільки гроші. Та вибір подарунка, навіть для найближчої людини, перестав приносити радість. Бредеш між численними рядами, намагаєшся за щось зачепитися оком, і меланхолічно думаєш, що ж подарувати другу (напевно, парфуми. Або іграшкового кролика. Або - чашку зі смішним написом) і подрузі (напевно, парфуми. Або іграшкового кролика. Або - чашку). В результаті - даруєш подрузі парфуми, вона їм страшенно рада, а тобі доводиться так само щиро і страшенно радіти чашці зі смішним написом. А коли акторська майстерність нарешті подає у відставку, тулиш новеньку чашку біля пакунків з парфумами і двома іграшковими кролями.

Після вручення подарунків - святковий стіл, накритий старанно, з урахуванням численних порад досвідчених астрологів та кухарів. Вбрання, обране відповідно до тотема грядущого року і відповідним чином декороване. Макіяж, порекомендований відомими косметологами. Потім - кілька пляшок шампанського і кілограми вишуканої їжі, потім - кілька пляшок чогось міцнішого і веселі ігри, потім -доведення до сказу ласкавого домашнього кота. А на завершення - сомнамбулічний броунівський рух квартирою у пошуках пристойного місця для сну...

Вже першого числа радість від зустрічі Нового року перетворюється на щирий жаль з приводу його приходу, спроби зрозуміти, що це таке незрозуміле показують у люстерку, логічний висновок - "я тебе не знаю, але я тебе вмию" і намагання прийти до тями. І так, у кращому випадку - до третього числа включно. У гіршому - до дев'ятого. Бо десятого вже потрібно виходити на роботу, а отже - мати свіжий або хоча б дещо відпрасований вигляд...

І жоден з численних глянцевих журналів, даючи мільйон порад, як правильно зустрічати Новий рік, як потрібно одягнутися, як нафарбуватися і що обов'язково має бути на столі, не дає жодної, як його правильно провести. Щоб вранці першого січня не було соромно за минулу ніч, а у стомленому мозку не крутилася наполеглива думка "а казала ж мені мама...". Щоб не було відчуття, що зустріти Новий рік спромоглися, а от правильно провести його вранці за поріг - не змогли. І пафосна зустріч - з шампанським, бенгальськими вогнями і десятками святкових sms - кожного року традиційно перетворюється на зіжмакане вранішнє прощання - з горами брудного посуду, скособоченою ялинкою, залишками олів'є на паркеті і переляканим котом.

Я вже урочисто поклялася собі, що до 2012 року почну готуватися вже в червні. Щоб усе пройшло на найвищому рівні. Щоб не сталося, не дай Боже, якогось апокаліпсису. Адже кажуть: як зустрінеш Новий рік, так і проживеш...