Південно-західний регіон Одещини — віддалений від центру край із специфікою соціально-економічного устрою; українське прикордоння на суші й на морі; яскрава національна палітра населення; багатоголосся мов, культур, духовних джерел і, зрештою, не дуже оптимістичні  реалії  сьогодення.

Здається: і що нині може об’єднати переважно не надто заможний тутешній люд, його представників у місцевих радах, державних службовців райдержадміністрацій, що уособлюють на цій території представництво центру нашої країни; зрештою інтелігенцію, значну частку якої завжди становило учительство? Чим можна їх здивувати, змусити замислитися і, що звучить майже фантастично, взятися до активних дій?

Відповідь на ці запитання шукали і, схоже, таки знайшли організатори й учасники семінару «Реформа освіти в контексті децентралізації в Україні», який відбувся в місті Арциз.

Без майбутнього

Хоч, напевне, майже кожен з учасників зібрання так чи так чув про розпочату чинним урядом реформу освіти, читав новий закон та  інші нормотворчі документи, обізнаний із запропонованими новаціями, однак загальна картина місцевого освітнього процесу  ще далека від оптимістичної.

Характерні ознаки — дедалі менше школяриків,  особливо у віддалених маленьких селах, напівпорожні класи, малокомплектні школи, вчителі-«багатоверстатники», невдоволені зарплатою, низький рівень викладання. Тішитися тим, що допоки в кожному, навіть найменшому населеному пункті збереглася школа, намарне, бо йдеться про  переважно стару, не придатну до роботи будівлю без належного опалення, водопостачання, сучасних вікон і дверей, будь-яких зручностей. Годі й шукати в ній кабінети, спортивний зал, їдальню.

Та кого, скажіть,  здивуєш цим? Інертно-байдужа атмосфера зали  трохи остудила запал приїжджих столичних експертів, проте вони зробили відчайдушну спробу перетворити учасників зібрання на союзників.

Першим  зачепив аудиторію за живе директор департаменту Мінрегіону Сергій Шаршов, доступно пояснивши, що децентралізація, розпочата в нашій країні, безпосередньо  стосується галузі освіти: в її безвідкладному  реформуванні передусім зацікавлені нові об’єднані громади. Маючи ширші повноваження і фінанси, ОТГ вже самостійно вирішують, витрачати суспільні гроші на утримання кількох малокомплектних шкіл без належного обладнання, прийнятних умов для перебування і навчання дітей, нормальної праці та оплати за неї для педагогів чи створити один опорний навчальний заклад сучасного штибу. Бо вкладаючи в освіту сьогодні, такі громади роблять власну інвестицію в майбутнє.

Не бракувало аргументів і консультантові з питань освіти Центрального офісу реформ експерту РЄ Сергієві Дятленку.  Учасники семінару відчули «дві різниці», коли він порівняв загальні показники у країні із провальними цифрами цьогорічного ЗНО, які показали вихованці тутешніх шкіл.

Очевидно, що  випускники, на  неефективне навчання яких держава витратила чималі кошти і за належну освіту котрих відповідають зокрема й присутні на семінарі педагоги, організатори освіти, представники місцевої влади та самоврядування, вже на порозі зрілості втратили перспективу стати   успішними в житті.

Як, утім,  надію одержати завтра  кваліфікованих молодих спеціалістів, робочі руки, енергетику і запал молодості втратили цілі райони, значна територія великої  області й країна загалом.

Консервація згаданих проблем приречена. Водночас усвідомлення того, що  треба щось робити, — нехай допоки несмілий, нерішучий, проте крок  до змін, передбачених освітньою реформою.

Сучасні виклики

«Чому потрібно змінюватися?» — запитав учасників зібрання фахівець з децентралізації директор з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук. За його словами, прогноз найближчого десятиліття  — мінімум нових робочих місць у традиційних галузях, з’ява нових професій і сфер діяльності, в яких дедалі менше людей будуть зайняті на виробництві, дедалі більше надаватимуть послуги іншим. Перспективними стануть інновації, дослідження, публічне управління, органічне землеробство. Виникне потреба  на фахівців у космічній галузі, ІТ, енергетиці, професіях, пов’язаних з розвитком територій, урбаністикою. Визначальними стануть  вміння навчатися впродовж усього життя, шукати та обробляти інформацію, комунікувати з людьми, перетворювати знання на продукт, не боятися нових технологій, а першому опановувати їх.

Зрозуміло, готувати до цього дітей повинна школа, проте не сьогоднішня, яка  подекуди (як-от на південному заході Одещини) майже змирилася із сірою буденністю і як  чорт ладану боїться вже самого визначення «опорна». У ній і досі носій знань — лише вчитель, через якого учні здобувають знання. Та світ нестримно змінюється. Уже сьогодні  суспільство, зокрема вітчизняне, дедалі активніше запозичує знання з інтернету, доступ до них стає можливим поза педагогом, а результатом освіти за новою парадигмою для середньої школи мають стати навички та вміння випускника адаптуватися до мінливого світу.

Тож, робить висновок експерт, сучасна школа — це передусім не класи, а кабінети-лабораторії, де діти — дослідники, а вчителі — винахідники. 

Завтра вже сьогодні

Ніщо  не переконує краще, ніж конкретна практика. Цей постулат активно використовує у просвітницькій роботі Програма Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні», яка, до речі, виступила одним зі співорганізаторів семінару в Арцизі.

Цього разу переконливим аргументом за реформу освіти і децентралізацію став…  директор Олексіївського НВК із Запорізької області Анатолій Котенко, якого запросили організатори заходу.

Той самий Анатолій Левкович, педагог із 33-річним стажем, який два роки тому створив і очолив перший опорний навчальний заклад  на території Смирновської ОТГ.  Він зумів знайти однодумців (не лише серед колег, а навіть серед старшокласників!),  згуртував довкола своєї ідеї місцевих бізнесменів, переконав опонентів (а дехто закидав йому навіть корупцію!) в  тому, що майбутнє  їхньої конкретної громади — це гідна цього майбутнього  нова реформована школа.

І вона постала. У районі, де, за словами промовця, «немає моря, великих річок, нормальних доріг, промисловості й природного газу, а минулого літа не було навіть краплі дощу», де в січні 2015-го три  сільради, дев’ять населених пунктів об’єдналися в територіальну громаду, щоб не виживати, а розвиватися.

Нині Олексіївський опорний НВК — це сучасний освітянський заклад з кількома філіями,  новенькими автобусами, які звозять учнів, власною бухгалтерією, колосальною внутрішньою довірою в колективі.  Тут з’явився новий дах, нові комп’ютерні класи, обладнані за сучасними вимогами кабінети фізики, математики, хімії, географії, історії, української мови, мультимедійні комплекси, забезпечено доступність для дітей з особливими потребами. Працює 10 гуртків — від фітнесу, дзюдо до образотворчого мистецтва і туризму.

Вихованці цього сільського (130 км до обласного центру!) освітнього закладу перемагають на олімпіадах (зокрема і Малої академії наук), наввипередки беруть участь в різноманітних конкурсах, здобувають знання і опановують навички.

Учасники семінару в Арцизі, які, нам здалося, спершу були впевнені, що їх уже нічим не здивувати, насамкінець оточили Сергія Дятленка й Анатолія Котенка  тісним колом, записували їхні телефони і наперебій запрошували до своїх районів — виступити перед тамтешніми  освітянами. Розповідають, що багато хто з керівників райвідділів освіти після повернення додому зібрав наради: поінформувати колег, що секторальна  реформа — це серйозно.