Стою на Приміському залізничному вокзалі в Києві. Злий, як і десятки інших пасажирів: електричку, якою їжджу щодня, скасували — без жодних пояснень. Наступна — майже через півгодини. На платформі, звісно ж, зібралося багато людей (п’ятниця, вечір), тож коли оголосили, що фастівська прибуває на 23 колію, натовп кинувся туди. У цьому пасажиропотоці головне — вгадати, де можуть зупинитися двері вагона електрички. Лише за таких умов можна розраховувати їхати сидячи.

Мені пощастило: двері відчинилися переді мною, і до середини вагона я потрапив у числі перших пасажирів, сів біля вікна. На інших вільних місцях поблизу умостилися  щасливчики. Щоб не чути невдоволення тих, хто їхатиме стоячи в проході («щоб їх отак щодня возили додому в брудних електричках»), одягаю навушники і вмикаю улюблений The Beatles. За кілька хвилин електропоїзд повільно рушає на Фастів.

За Караваєвими дачами (перша зупинка після Києва) помічаю на тлі темного вікна дівча, яке сидить по діагоналі від мене. Воно чи то щось пише, чи малює у великому блокноті. Із того, як юнка часто поглядає в мій бік, роблю висновок, що пише мій портрет. Але вдаю, що нічого не помічаю і далі слухаю музику.

Отак мовчки просидів до Боярки (майже півгодини). Коли ж дівчина згорнула блокнот, зняв навушник і попросив, щоб показала, що в неї вийшло. Вона трохи розгубилася, але повернула у мій бік  блокнот: на аркуші паперу  побачив як живого Крючкова із розумним задумливим поглядом.

З мене ніхто ніколи не писав портретів. І стало так приємно, що це симпатичне дівча (пізніше дізнався, що живе в селі Малютянка Києво-Святошинського району і учиться на другому курсі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури) звернуло на мене увагу.

Пасажири по сусідству похвалили художницю й попросили, щоб вона ще когось із них намалювала. Але дівчина перепросила і сказала, що зробити це вже не встигне, бо їй потрібно виходити. Я витягнув 10 гривень (більше того вечора в кишенях не було) і попросив незнайомку... продати мені швидко виконаний портретний малюнок. На пам’ять, так би мовити.

Цей ескіз, вірите, поліпшив настрій і змусив забути про нелегке життя. Тож решту дороги їхав, як іменинник. The Beatles замовкли в навушниках, і я подумав, що в нас талановиті діти. Їх би підтримати, дати розвинути обдарування, щоби приносили користь Україні.

Згадав десятикласника Самуїла Кругляка з міста Олександрія Кіровоградської області, який, пере­мігши на націо­наль­ному етапі між­на­ро­дного кон­курсу науково-технічної твор­чо­сті шко­ля­рів, отри­мав право взяти участь в Олім­пі­аді геніїв, що від­бу­­лася в місті Освего, штат Нью-Йорк. Серед двох тисяч юних вина­хі­дни­ків з усього світу Самуїл заво­ю­вав «бронзу» за проект «Отри­ма­ння еле­ктро­енер­гії з атмо­сфери»: звичайний український хлопець запро­по­нував добу­вати еле­ктро­енер­гію з пові­тря за допо­мо­гою шту­чної іоні­зо­ва­ної хмари за раху­нок силь­ного еле­ктри­чного поля, яке випро­мі­ню­ва­ти­ме­ іоні­зу­ю­ча вежа. За під­ра­хун­ками юного винахідника, кіло­ват такої еле­ктро­енер­гії кошту­ватиме три копійки.

Цей вина­хід юнак поба­чив уві сні ще у восьмому класі. І лише через два роки зав­дяки викла­да­чам з Малої ака­де­мії наук Сві­тлані Піско­вій та Сер­гієві Камін­ському  вті­лив його в життя.

Американці одразу ж зацікавилися талановитим хлопцем: до диплома переможця Олімпіади геніїв Самуїл Кру­гляк отри­мав запрошення на без­ко­штов­не навча­ння в одному з вишів США і щомі­ся­чну сти­пен­дію 700 дола­рів. А ось в Україні, на жаль, на роботу талановитого школяра, яка є, за словами нау­ко­вого керів­ника секцій науково-технічної твор­чо­сті та вина­хі­дни­цтва і еко­ло­гі­чно без­пе­чних техно­ло­гій МАН Сві­тлани Піскової, новим словом в енергетиці, уваги не звернули.

«Ми звер­та­лися по під­трим­ку до місце­вої влади, обла­с­ної, — поділилася пані Світлана, — розповідали всій Укра­їні про цей вина­хід, який може зменшити витрати та виро­б­ни­цтво еле­ктро­енер­гії, але...»  Саму­їлу, щоправда, нау­кові кон­суль­танти, фахів­ці лабо­ра­то­рії МАН у Києві допомогли зібрати міні-модель уста­новки, яка вже пра­цює і дає резуль­тати.  Але це не те. У разі запу­ску справжньої установки, запевнила Світлана Піскова,  Кіро­во­град­ська область була б забезпечена еле­ктро­енер­гією на 82%.

Не хотілося, щоб Самуїл Кругляк та інші українські талановиті юнаки й дівчата впроваджували свої ідеї за кордоном. Вчитися там — будь ласка (це пішло б на користь Україні): приклад — успіхи студента Київського фінансово-правового ліцею Георгія Солодка, який вступив одразу (!) до 10 вишів США. У підсумку хлопець обрав Гарвард і став однокурсником доньки екс-президента США Малії Обами.

Ось так!