У нашому прагматичному й користолюбному світі тернопільська художниця і лялькарка Наталя Басараб не розгубила романтичності, щирості, доброти. І ці найкращі людські якості мисткиня виявляє не лише у повсякденні, вони освічують та освячують її полотна. Понад 40 живописних робіт представила пані Наталя на персональній виставці, що діятиме до 12 серпня в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї.
«Виставку монтували на одному диханні. Кожна робота має позитивну енергетику», — каже директор краєзнавчого музею Степан Костюк.
Готуючись до виставки, художниця підготувала цикл нових робіт із краєвидами рідного Тернополя — міста, яке їй завжди хочеться малювати. Храмів та інших архітектурних принад обласного центру вона не фотографує, не відтворює, а показує через власне бачення. І розглядаючи картину із зображенням набережної Тернопільського ставу, ніби чуєш шум чи музику крапель дощу. А ще весь цикл мисткиня написала у фіолетових тонах, що теж певною мірою незвично і привертає увагу шанувальників живопису.
Хоч Наталя Басараб розповідає, що колір сприймає в тих професійних співвідношеннях, в яких має їх виставити на картині, але загалом їй чи не найбільше до душі бузкові та фіолетові барви як символи мудрості, розважливості, досвіду. Мабуть, тому краєзнавчий музей запропонував художниці зобразити якнайбільше храмів Тернополя, щоб створити унікальну серію. Але втіленням цього проєкту пані Наталя не вдовольниться, бо вже виношує задум активно змалювати старі тернопільські дворики, закутки.
Чи не кожне полотно пані Наталі, як слушно зауважив Степан Костюк, заслуговує бути поштовою листівкою чи маркою, тож може стати своєрідною візитівкою Тернополя.
Залюблена в життя, Наталя Басараб пише чудові пейзажі, портрети, творить натюрморти. Центральне місце в експозиції посіла робота «Непрочитаний роман». І недарма, адже роками у творчості художниці домінує жіноча тема. З полотен мисткині постають одягнені в капелюшки, довгі та пишні сукні, з парасольками, витончені й романтичні дівчата, жінки, які випромінюють не лише вроду, а й невимовний спокій, душевну рівновагу, невимушену поведінку. З якого вони століття, з якої епохи — й не сказати одразу, та це не головне.
Де жінки, там і квіти. Троянди, півонії, іриси, маки, ромашки, волошки, айстри й ще багато інших творять квітковий розмай на картинах пані Наталі, милують зір шанувальників мистецтва.
Заслужену артистку України Віру Самчук мисткиня називає своєю музою. Написала кілька її портретів, два з яких представила на виставці. На картині «Молитва» пані Наталя зобразила Віру Григорівну в ролі з вистави місцевого драмтеатру «Ціною крові» за Лесею Українкою. Ця філософського наповнення робота — про всесвіт людини, любов до Бога та земного життя.
Пейзажні твори тернопільської художниці закликають помилуватися українськими просторами, мальовничими краєвидами, замками та іншими архітектурними принадами і закордонними місцинами. Любить малювати їх не з пам’яті, а з натури.
Наталя Басараб пише акриловими фарбами у техніці імпасто, головний інструмент втілення її талановитих художніх задумів — не пензель, а мастихін. Своєю творчістю тернопільська художниця засвідчує, що треба бути самим собою, знаходити радість у тому світі, в якому живеш, адже він прекрасний.
Ми в Google+