70-РІЧЧЯ СТВОРЕННЯ «НАРОДНИХ РЕСПУБЛІК» ІРАНУ
ПРИЗАБУТЕ. Заява Путіна, що росіяни перемогли б Гітлера навіть без українців, цілком співзвучна псевдонауковим обгрунтуванням радянських ідеологів, що СРСР здолав би нацизм навіть без участі союзників. Насправді Сталін був дуже зацікавленим у поставках по ленд-лізу, що здійснювалися не лише через Далекий Схід та морськими конвоями через Мурманськ. Значно безпечнішим і швидшим був шлях через Іран, до якого у серпні 1941 року Великобританія і СРСР ввели свої війська. Вони мали покинути іранську територію, як це обумовлювалось договором, впродовж шести місяців по завершенні бойових дій у Європі.
Однак Сталін вважав, що «кожен встановлює свої порядки, якщо його армія досить сильна для цього». Відтак 23 серпня 1945 року на підконтрольних радянським військам територіях Північного Ірану урядові установи захопили озброєні загони прокомуністичної партії Туде, а навесні 1946 року сепаратисти заявили про створення двох «народних республік». На відміну від американців і британців, які на той час вже повністю вивели свої війська з Ірану, СРСР демонстративно ввів на іранську територію ще 15 танкових бригад. Лише загроза застосування атомної зброї охолодила запал Сталіна, однак світ знову опинився у стані війни. Цього разу — холодної.
95-РІЧЧЯ «ДИВА НА ВІСЛІ»
Союз тризуба і польського орла
УРОК. На православному цвинтарі у варшавському районі Воля височіє ряд гранітних хрестів, на більшості з яких однакові написи «Невідомий козак армії УНР». Тут поховано героїв, які трагічного літа 1920 року ціною власного життя врятували Варшаву і Польщу від більшовицької окупації.
Утім, головна мета Леніна була не лише повернути в радянську імперію польські землі, а й вийти на європейський простір для подальшого просування в деморалізовану комуністичною пропагандою і принижену Версальським миром Німеччину та роздмухування революції в Угорщині. Недаремно командувач Західним фронтом Тухачевський у наказі про наступ заявив, що «дорога до світової пожежі веде через труп Польщі», а Ленін ще в лютому 1920 року вимагав від Сталіна: «Повідомте, які заходи вживаєте для створення галицького ударного кулака».
Однак добре усвідомлюючи, що черговий «визвольний» похід на третьому році нав’язаної росіянам братовбивчої війни ентузіазму не спричинить, більшовики до пори не афішували своїх планів. Тим часом керівництво очолюваної Пілсудським Польщі, яка перед тим вела кровопролитну війну проти УНР, вирішило скористатися начебто виграшною ситуацією для відмежування від Країни рад буферною українською державою. Платою за допомогу Петлюрі стала його відмова від права України на Галичину та північно-західну Волинь.
Чітко усвідомлюючи несправедливість цих вимог, польські лідери завбачливо обмежили кількісний склад армії УНР практично двома дивізіями та всіляко перешкоджали формуванню нових українських частин під час успішного наступу на більшовиків, що розпочався 25 квітня 1920 року. Більше того, коли на бік наступаючих перейшли понад 8 тисяч повсталих вояків Червоної Української Галицької армії, всіх їх на вимогу польського командування роззброїли і відправили по домівках.
Не дивно, що розпочатий під гаслом «За нашу і вашу свободу» начебто спільний похід більшість українців почали сприймати як чергову окупацію. Тим часом червоні перекинули під зайнятий поляками Київ кращі свої війська, зокрема Першу кінну армію Будьонного, Чапаєвську дивізію і навіть кавалеристів-бурятів. 5 червня 1920 року будьонівці прорвали оборонні позиції в районі Сквири та буквально за дві доби здійснили стокілометровий рейд тилами, з ходу захопивши Житомир і Бердичів. Це стало початком панічного відступу польських військ.
Прагнучи врятувати Польщу від повного розгрому, 11 липня 1920 року міністр закордонних справ Британії лорд Керзон направив до Москви ноту з вимогою зупинити наступ червоних на визначеній Декларацією країн Антанти ще у грудні 1919 року лінії розмежування територій, населених переважно українським і польським населенням. До речі, у 1939 році фактично саме по цій лінії Керзона проліг німецько-радянський кордон після приєднання до СРСР Західної України і Західної Білорусії.
Однак у липні 1920 року реакцією Москви став наказ пришвидшити наступ та зайняти Варшаву не пізніше 12 серпня. Проте зажерливість кремлівських вождів і жорстокість червоноармійських банд обернулись проти самих більшовиків. Відповіддю на відображені учасником польського походу комісаром Ісаком Бабелем у романі «Кінармія» масові плюндрування храмів, розстріли і грабунки, гвалтування жінок стало об’єднання поляків для відсічі ворогові.
Дуже важливу роль у «диві на Віслі», яким став розгром більшовицьких орд під польською столицею, відіграли мужність, стійкість і героїзм вояків 6-ї січової дивізії полковника Марка Безручка. Українці, які впродовж тижня обороняли місто Замостя, не дали прорватись до Варшави будьонівцям, а потім завдали нищівного флангового удару по військах Тухачевського. Не поляки, а саме обезкровлена у боях з Першою кінною армією дивізія Безручка прорвала більшовицький фронт, в результаті чого 25 серпня 1920 року Варшавська битва завершилась повним розгромом і панічним відступом червоноармійських орд.
До осені 1920 року радянсько-польський фронт знову стабілізувався під Житомиром і Бердичевом, а після укладення миру кордон між Польщею і Країною Рад проліг аж під Новоградом-Волинським і Кам’янець-Подільським, що жодним чином не зарадило полякам у 1939 році, коли два агресори — Сталін і Гітлер — розв’язали Другу світову війну.
Небажання лідерів Польщі мати сусідом сильну і незалежну Україну обернулось проти них самих, що пророче визнав у квітні 1935 року Пілсудський, заявивши у розмові з ад’ютантом: «Я програв своє життя. Мені не вдалось створити вільну від росіян Україну».
95-РІЧЧЯ РОЗГРОМУ БУХАРСЬКОГО ЕМІРАТУ
Міфи білого сонця пустелі
ПАРАЛЕЛІ. «У Хіві червоноармійці програють у карти мусульманських жінок. Це називається «проголошенням Радянської Республіки Хіви», — писав 18 травня 1920 року в листі Леніну нарком іноземних справ РСФРР Чичерін. Ще жахливіші подробиці містить телеграма голови Ревтрибуналу Туркестанського фронту Фонштейна: «Відвертий організований військовий грабунок. Продаж жінок з аукціонного торгу на базарних майданах, розгром хівинських палаців, розстріл червоноармійцями першого зустрічного». Не дивно, що результатом цих звірств Червоної армії став масовий повстанський рух так званих басмачів, який у районі Хіви вдалося придушити лише на початку 1930-х років.
Та окупація відносно бідного і віддаленого від залізниць Хівинського ханства стала лише генеральною репетицією розгрому священної для мусульманського світу Бухари. Перша спроба встановлення в ній радянської влади завершилася тим, що озлоблене грабунками і насильством місцеве населення буквально за півдня розібрало залізничні колії на території емірату. Відрізані від постачання червоноармійці, в яких закінчувалися набої, вимушені були рятуватися втечею. Підсумком цієї кривавої авантюри, за даними радянських архівів, стала загибель понад 10 тисяч осіб та цілковите знищення Бухарської залізниці загальною протяжністю 1100 верст.
Здавалося б, гіркий урок мав стати застереженням. До того ж проти окупації багатонаціонального Бухарського емірату, територія якого охоплювала значні площі сучасного Узбекистану, Таджикистану і Туркменістану, виступав не лише Чичерін, зацікавлений у демонстрації миролюбності більшовицької держави та поваги її вождів до права націй на самовизначення. Керівництво Ради інтернаціональної пропаганди на Сході у спеціальному рішенні напрочуд точно спрогнозувало ситуацію, до якої призведе захоплення підконтрольних бухарському емірові земель із 2,5 мільйона жителів: «Ми опинимося в країні, в якій доведеться покладатися виключно на силу червоних багнетів і, маючи в масі вороже нам або інертне населення, вимушені будемо взяти на себе весь тягар продовольчого, господарського і фінансового забезпечення».
Однак Ленін уже повірив, що «оборонний період війни зі світовим імперіалізмом закінчився, і ми повинні використати становище для початку війни наступальної». Призначений командувачем Туркестанського фронту Фрунзе і відряджений йому на підмогу заступник голови Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) Петерс вважали, що впораються з Бухарою за добу. 28 серпня 1920 року 35 тисяч червоноармійців під приводом захисту російськомовного населення без оголошення війни вдерлися на територію емірату. Проте бої тривали майже тиждень, а по історичному центру Старої Бухари із середньовічним Регістаном випустили понад 12 тисяч снарядів, навіть хімічних.
Грабежі, перетворення дивом вцілілих мечетей у стайні, використання сторінок Корану для «природних потреб», нехтування сімейними традиціями мусульман, розкрадання навіть підготовленого для відправлення у Ташкент золота, срібла, дорогоцінних каменів — усе це факти з офіційних радянських документів тієї пори. Посланець Леніна Сокольников, відряджений для з’ясування ситуації, доповів вождеві: «З Бухарою наші війська обійшлися, як з усяким визволеним містом. Не краще було і в Персії. А Ростов? А Харків? Будемо політично заліковувати». Натомість саме в цей час Чичерін заявляв світу: «Наші сусіди знають, що ми не загрожуємо їм ні нападом, ні насильним нав’язуванням нашого устрою».
.jpg)
5-РІЧЧЯ З ДНЯ ВІДКРИТТЯ ПАМ’ЯТНИКА Ю. КУЛЬЧИЦЬКОМУ
Навчив Європу пити каву
ГОРДІСТЬ. На відміну від королів і султанів, точна дата народження українського козака, який навчив Європу пити каву, не відома. Знаємо лише, що він з’явився на світ у селі Кульчиці неподалік Самбора 1640 року.
Проте людство не забуло про оборону Відня 1683 року насамперед завдяки Юрієві Кульчицькому, подвиг якого відзначили 300 мішками кавових зерен з обозу розгромленого турецького війська. Відтоді завдяки підприємливості нашого земляка європейці полюбили духмяний і підбадьорливий напій, а ще однією родзинкою сановного Відня стала легендарна віденська кава, що насправді мала б зватися українською або козацькою.
Матеріали підготував Віктор ШПАК, "Урядовий кур'єр" (ілюстрації надано автором)
Ми в Google+