Візуальні спостереження за погодою, станом річок на території сучасної України проводили ще за часів Київської Русі. Літописи Х—ХII сторіч містять відомості про екстремальні природні явища, зокрема катастрофічні повені або пересихання річок.

Перші систематичні водомірні спостереження на Дніпрі проводили у XVII сторіччі, що було зумовлено необхідністю проходження суден через Дніпровські пороги, а перші інструментальні метеорологічні спостереження датуються XVIIІ століттям. На початку XIX ст. з’явились аматорські метеорологічні станції в Києві, Бердичеві, Одесі, Полтаві. Організовано спостережні станції в морських портах Миколаєва і Херсона.

Першу метеорологічну обсерваторію відкрито в Луганську 1836 року, а наприкінці XIX сторіччя діяла Придніпровська мережа метеорологічних станцій — приблизно 700 пунктів спостережень. До 1914 року майже при кожній земській управі були станції, а при деяких — і метеорологічні бюро. Перша світова, а згодом і Визвольні змагання призупинили розвиток гідрометеорологічних спостережень.

Декрет об’єднав метеорологічні організації

У період Визвольних змагань уряди Української Народної Республіки та Української Держави здійснювали кроки з організації та структурування метеорологічної служби. У складі секретаріату (згодом міністерства земельних справ) діяв департамент сільського господарства, до якого входив підвідділ метеорології. Його керівником був Михайло Корхов. 13 січня 1918 року в департаменті було проведено нараду для організації метеорологічної служби України.

У добу Гетьманату підвідділ метеорології очолював Карл Слефогт. Він опублікував у «Віснику земельних справ» «Проєкт організації Метеорологічної служби в Україні».

Швидкий розвиток гідрометеорологічної справи в Україні на державному рівні почався після створення в 1921 року Української метеорологічної служби — Укрмету. Це відбулося шляхом ухвалення декрету Ради народних комісарів УСРР від 19 листопада 1921 року «Про метеорологічну службу України». Ним доручено «всі метеорологічні організації, установи та окремі роботи, які існують в УСРР, об’єднати в одну загальнодержавну організацію — Українську Метеорологічну Службу».

Керівництво всією метеорологічною справою в УСРР покладалось на Метеорологічну секцію сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему — Укрмет, який став центральною метеорологічною установою республіки. Також встановлювалося, що оригінали метеорологічних (геофізичних) спостережень, які проводили будь-які станції в межах УСРР, мали зберігатись в архівах Укрмету.

Друге важливе рішення, яке ще більше посилило централізацію всієї гідрометеорологічної справи, — створення у грудні 1929 року Гідрометеорологічного комітету при Раді народних комісарів УСРР, до складу якого ввійшли всі метеорологічні та гідрологічні установи, що існували в Україні. Так було завершено створення єдиної державної гідрометеорологічної служби.

У 1933—1936 роках служба мала назву «Головне управління єдиної гідрометеорологічної служби при Наркомземі УСРР». У 1936—1940 рр. на території України було два управління гідрометеорологічної служби Головного управління Гідрометеорологічної служби при Раднаркомі СРСР — Київське та Харківське. У 1940—1941 рр. вже функціонувало Управління гідрометеорологічної служби УРСР при Раднаркомі УРСР.

У 1941—1946 роках Українська гідрометслужба перебувала у складі військових округів: Харківського, Сталінградського, Південно-Уральського, Київського. Після війни у 1946—1991 рр. служба мала назви: Українське республіканське управління гідрометеорологічної служби Головного управління гідрометслужби при Раді міністрів СРСР; Українське республіканське управління по гідрометеорології і контролю природного середовища (а згодом Українське республіканське управління по гідрометеорології) Держкомгідромету СРСР.

Центральний орган в незалежній Україні

У незалежній Україні у 1991—1999 роках служба мала найвищий статус центрального органу виконавчої влади — Державний комітет (в невеликий період — комітет) України по гідрометеорології. Надалі, у 1999—2001 роках статус знизився до департаменту гідрометеорологічної служби і моніторингу у складі Мінприроди України. У 2001—2010 рр. служба підвищила статус до урядового органу державного управління — спочатку у складі Мінприроди України, а потім — МНС. З 2011 року статус служби суттєво знизився — до управління гідрометеорології у складі МНС, яке згодом стало ДСНС.

У 1953 р. було створено Український науково-дослідний гідрометеорологічний інститут. У 1960-х роках розпочалися науково-дослідні й експериментальні роботи з активних впливів на метеорологічні процеси. У 1970—1980-х активно розвивали роботи з вивчення стану забруднення природного середовища — повітря, води, ґрунту.

Із перших днів після аварії на Чорнобильській АЕС й досі Гідрометеорологічна служба бере активну участь у ліквідації її наслідків. У зоні відчуження функціонує метеорологічна станція Чорнобиль, тривають стаціонарні та експедиційні польові дослідження. Роботи з вивчення радіаційного стану зони відчуження та загалом території України набули ширшого і глибшого характеру. Підсумком цих досліджень стала можливість скласти карти радіоактивного забруднення.

Останнім часом робота з питань радіаційних спостережень набула нових особливостей. Зокрема, національна гідрометслужба України в межах угод між Всесвітньою метеорологічною організацією та МАГАТЕ здійснює моделювання переносу забруднювальних речовин у разі ядерних та інших екологічних аварій.

У нелегкий час становлення самостійної Гідрометслужби України, як і загалом держави, у 1990-х роках вдалося зберегти основне — трудові колективи та кількісний склад мереж спостережень і мінімізувати скорочення програм спостережень і робіт.

У напрямі створення нормативно-правової бази 1999 року одним з перших у світі було ухвалено Закон України «Про гідрометеорологічну діяльність», в якому визначено поняття «національна гідрометеорологічна служба» як система державних органів, установ і організацій, що забезпечують комплекс робіт щодо спостережень, збирання, обробки, передачі, зберігання і використання даних у галузях гідрометеорології, кліматології, геофізики атмосфери, а також базових спостережень за забрудненням навколишнього природного середовища та надання відповідної інформації.

Ухвалено постанови уряду, що врегульовували організаційні, економічні й соціальні питання служби, зокрема: про порядок встановлення охоронних зон навколо об`єктів, призначених для гідрометеорологічних спостережень та робіт; про інформаційні послуги у сфері гідрометеорології; про додаткові умови оплати праці працівників підприємств, установ і організацій національної гідрометслужби.

Кліматична програма: погляд у майбутнє

З ініціативи колективу Центральної геофізичної обсерваторії, підтриманої керівництвом Держгідромету, указом Президента України вперше у світі 2003 року встановлено професійне свято — День працівників гідрометеорологічної служби. Після позитивного висновку Комісії по державних нагородах України встановлено відзнаку — нагрудний знак «Почесний працівник Гідрометслужби України». 2007 року відкрито музей Гідрометслужби України, в якому зібрано та систематизовано матеріали про історію і сьогодення служби.

1997 року Держкомгідромет розробив, а уряд ухвалив Кліматичну програму України. Було вивчено основні чинники, що впливають на формування кліматичної системи, її коливання та зміни на регіональному рівні під впливом глобальних змін клімату, розроблено попередній сценарій можливих змін елементів регіонального клімату на наступні 20, 50 та 100 років. Результати досліджень узагальнено у фундаментальній монографії «Клімат України», виданій 2003 року. Виконували Програму науково-технічного переоснащення служби.

Науковці та фахівці Гідрометеорологічної служби беруть активну участь у дослідженнях Антарктиди на українській станції «Академік Вернадський». У складі Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського функціонує Галузевий державний архів матеріалів гідрометеорологічних спостережень. Це єдиний в Україні спеціалізований архівний заклад, у якому зберігається інформація про стан довкілля, зокрема у галузях гідрології, метеорології, аерології, агрометеорології, гідрохімії, гідробіології, радіаційного контролю. Там зберігають унікальні документи, наприклад щоденники метеорологічних спостережень з початку ХIХ сторіччя, гідрометеорологічні матеріали європейських країн середини ХIХ ст. (колишньої Австро-Угорщини, Польщі); документи періодів Першої та Другої світових воєн.

Національна Гідрометслужба спільно з Одеським державним екологічним університетом запровадила постійно діючу систему підвищення кваліфікації фахівців на базі університету, плідно співпрацює з ним та географічними факультетами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та іншими вишами з питань підготовки спеціалістів для служби.

Гідрометеорологічна служба веде активну міжнародну діяльність. З 1948 року (з часу заснування) Україна — член Всесвітньої метеорологічної організації. Вона бере участь фактично у всіх її програмах та напрямах роботи.

Пишаємось науковцями і спеціалістами

У Гідрометеорологічній службі працювали й працюють фахівці, віддані роботі, діяльність, енергія та любов яких до своєї справи дають змогу із честю виконувати поставлені завдання. Серед керівників Гідрометслужби як урядового органу М. Данилевський (працював у 1921—1929), І. Касяненко (1929—1934), П. Хейнолайнен (1934—1937), Т. Богатир (1939—1943,1944—1973), М. Скрипник (1973—1993), В. Ліпінський (1993—2010).

Троє останніх керівників обіймали посади загалом майже 70 років, що свідчить про стабільність у функціонуванні системи Гідрометслужби. Із 2011 року Український гідрометцентр (УкрГМЦ) — головна організація в системі Гідрометслужби у складі ДСНС України. Директор УкрГМЦ — М. Кульбіда.

Гідрометеорологічна служба України славиться плеядою талановитих керівників, учених і висококваліфікованих спеціалістів. Серед них слід згадати М. Абашина, А. Огієвського, Д. Бурцева, О. Гринька, В. Громового, М. Данилюка, В. Дугінова, В. Костіна, В. Лила, К. Логвинова, П. Рудика, М. Цупенка, П. Шендрика, яких, на жаль, уже немає серед нас. А серед нині живих О. Косовець, С. Литвин, В. Манукало, В. Осадчий, Н. Токар.

Від створення Укрмету 1921 року й до сьогодення національна гідрометеорологічна служба пройшла славний шлях становлення, розвитку і трансформації для вирішення завдань, що поставали на різних історичних етапах. Однак брак повноцінного самостійного органу управління у сфері гідрометеорологічної діяльності, який було ліквідовано 2011 року внаслідок адміністративної реформи, стримує розвиток досліджень змін клімату в Україні, які відбуваються швидшими темпами, ніж загалом у світі.

Тож відновлення повноцінної державної служби з питань гідрометеорології та моніторингу забруднення природного середовища давно вже на часі.

В’ячеслав ЛІПІНСЬКИЙ,
керівник Держгідрометслужби у 1993— 2010 роках,
заслужений природоохоронець України,
для «Урядового кур’єра»

Цією публікацією «Урядовий кур’єр» розпочинає цикл матеріалів, присвячених окремим напрямам роботи Гідрометеорологічної служби України. Сподіваємося, що читачі дізнаються багато нового про діяльність цієї важливої установи, цікаву і таку необхідну роботу українських гідрометеорологів.