19 грудня МВФ ухвалив чотиримісячну моніторингову програму для України, яка, за висловом учасників переговорів, відчиняє двері до наступної програми з широким фінансуванням. За кілька днів до цієї події до Вашингтона вирушила невелика делегація НБУ на чолі з новим очільником Національного банку Андрієм Пишним, щоб особисто зустрітися з керівництвом Міжнародного валютного фонду та познайомитися із представниками державних структур США напередодні важливих для України рішень. Одразу після повернення з поїздки Андрій ПИШНИЙ погодився зустрітися з кореспондентом Укрінформу, щоб розповісти подробиці візиту. Цікаво було почути, як сприймають Україну у міжнародних фінансових колах, яку допомогу пропонують, від чого застерігають, на що ми врешті можемо розраховувати з початком нової активної фази співпраці з МВФ.

— Розкажіть, будь ласка, подробиці візиту до Вашингтона. Які були мета і завдання?

— Після призначення на посаду голови НБУ я отримав запрошення від МВФ приїхати до Вашингтона. Я використав цей робочий візит для проведення робочих зустрічей та особистого знайомства з керівництвом фонду, зокрема з директоркою-розпорядницею Крісталіною Георгієвою, групою європейських виконавчих директорів, іншими колегами з МВФ, котрі мають стосунок до розвитку відносин з Україною.

Особливо актуальними ці зустрічі стали у світлі запланованої на 19 грудня процедури обговорення радою виконавчих директорів Міжнародного валютного фонду моніторингової програми для України. Адже я зміг в очному форматі підтвердити свої пріоритети на посаді голови Національного банку України, обговорити нагальні питання нашої взаємодії і, що найважливіше, визначити спільні плани на майбутнє.

Було багато рядових зустрічей зі співробітниками фонду, які, на мою думку, не менш важливі, ніж протокольні. Як для мене, то вони нічим не поступаються важливістю, тому що саме рядові співробітники фонду, особливо його європейського департаменту, потім, як кажуть, на кінчиках пальців опрацьовують проблематику України. З ними проживаємо місію за місією, спілкуємося фактично в режимі онлайн, обговорюємо дуже непрості питання та шукаємо спільні рішення. З ними визначали вимоги угоди, яка лягла в основу моніторингової програми, саме з ними обговорюватимемо конкретні параметри майбутньої програми великого фінансування. Але про ці параметри ще рано говорити.

Тож завданням було продемонструвати, що Україна навіть попри війну готова брати на себе дуже серйозні зобов’язання. І що вона потребує, як сказав Президент, не благодійної допомоги, а інвестицій. Інвестицій у те, щоб сьогодні вистояти, завтра відновитися, а післязавтра продовжити розвиток. І моніторингова програма, яку рада керуючих директорів ухвалила 19 грудня, — це один із ключових елементів таких інвестицій, вона відчиняє двері для програми розширеного фінансування.

— У чому особливість та унікальність моніторингової програми? Наскільки складні її вимоги? На які суми потім можемо розраховувати?

— Протягом всього року ми перебуваємо в постійному контакті з експертами фонду та обговорювали наші заходи в монетарній галузі, підтримку фінансової системи, забезпечення цінової та макрофінансової стабільності. І весь цей час ми наголошували нашим колегам, що Україні потрібна повноцінна програма, яка б містила і фінансування, і заходи координації політик, чіткі червоні лінії для всіх зацікавлених сторін, спільні для досягнення цілі. Ми переконували фонд, що попри невизначеність та складність у формуванні макропрогнозів, Україна зможе виконати таку програму.

Що ж стосується умов моніторингової програми, то вони відомі. Це комплекс заходів, спрямованих на збільшення податкових надходжень та пожвавлення внутрішнього ринку запозичень, забезпечення довгострокової стабільності фінансового сектору, стримування монетарного фінансування, а також поліпшення державного управління та прозорості державних інституцій. Зауважу, ця програма не передбачає надання коштів, але вона важлива тим, що це своєрідний екзамен для отримання коштів уже за наступною програмою розширеного фінансування, втілення якої вже в березні наступного року є нашою спільною метою.

Моніторингова програма створює можливості для фонду проявити те лідерство, на яке він абсолютно обґрунтовано претендує і в минулому ефективно проявляв, — створення коаліції, яка має забезпечити необхідний рівень фінансування потреб України наступного року. Це колосальні гроші з точки зору витрат — щонайменше 38 мільярдів доларів. У США та наших партнерів є абсолютно беззаперечна, як на мою оцінку, підтримка та розуміння потреб України. Але важливо, щоб допомога відповідала і критерію достатності, і критерію своєчасності надходження. Саме про це все я говорив під час зустрічей із керівництвом МВФ. Там це розуміють.

— Розкажіть детальніше, в чому полягають зобов’язання НБУ в межах моніторингової програми.

— Усі пункти меморандуму мають значення для нас, оскільки вони визначають основу для формування спільної політики Мінфіну, уряду та НБУ в межах своїх мандатів. Мандат НБУ передбачає відповідальність за макрофінансову та цінову стабільність. У частині фінансової стабільності закріплено структурний маяк: ми повинні підготувати технічне завдання для проведення діагностики стану банківської системи. Потім — зробити оцінку якості активів та здійснити наступне стрес-тестування з розробленням подальших планів та концепції, які забезпечуватимуть стійкість нашого банківського сектору в майбутньому.

Тобто ми сьогодні маємо визначити, що потрібно зробити фінансовій системі завтра, аби післязавтра вона стала повноцінним масштабним учасником програми відбудови. Щоб система функціонувала безперебійно, стійко та забезпечувала необхідний рівень упевненості.

Важливий аспект домовленостей у межах меморандуму — наше спільне з Мінфіном зобов’язання уникнути емісійного джерела фінансування бюджетного дефіциту наступного року за рахунок максимального використання потенціалу внутрішнього боргового ринку.

Уже сьогодні плануємо певні кроки для перезавантаження внутрішнього боргового ринку, щоб зробити його активним компонентом фінансування потреб України. Звісно, разом з допомогою міжнародних партнерів. Цього року вона, за нашими оцінками, перевищить 31 мільярд доларів. Але бюджетна потреба наступного, як я вже згадував, буде більшою — щонайменше 38 мільярдів доларів. Тому наше спільне з Мінфіном завдання — забезпечити, щоб ці два джерела стабільно закривали фінансові потреби країни, яка воює. Партнерам важливо, щоб емісію не використовувати як основне внутрішнє джерело наповнення бюджету, щоб вона не створювала додаткових монетарних ризиків та не чинила тиску на макрофінансову стабільність.

— Повертаючись до питання стану банківської системи. У чому нині головна її проблема, яка може завадити виконанню вимог моніторингової програми?

— Банки навіть попри війну почуваються досить непогано. Це пов’язано з тим, що банківська система зайшла у війну добре капіталізованою та глибоко реформованою з 2015 року. Із точки зору операційної діяльності система нині безперебійно функціонує. Так, є певні обмеження в межах антикризових заходів, що покликані зменшити економічні шоки та відтік капіталу. Звісно, це створює незручності. Але з точки зору операційної стійкості навіть попри дуже високі операційні ризики, які зростають з огляду на енергетичний терор, вітчизняна банківська система демонструє непогані результати. Так, прибутки зменшилися більш ніж утричі. За січень — листопад 2022 року банки заробили майже 20 мільярдів гривень, хоча торік ці цифри сягали 66 мільярдів гривень. Але зверніть увагу, банки продовжують кредитувати та працювати навіть попри падіння дохідності та енергетичний терор.

Чи може щось завадити виконанню вимог фонду? Такого сценарію ми не передбачаємо. Переконаний, що навіть якщо виникне ситуація, що якісь умови, визначені у програмі, Україна не зможе виконати, то це станеться не через брак волі, а через непереборні обставини.

Сьогодні системно важливі банки з ініціативи НБУ реалізують безпрецедентний проєкт Power banking — периметр, побудований на базі чергових банківських відділень, які надаватимуть клієнтам фінансові послуги в умовах тривалої відсутності електропостачання. Проєкт має на меті забезпечити роботу відділень навіть у критичних умовах. Цей досвід з точки зору банківської практики унікальний. І він, до речі, був предметом жвавих дискусій з колегами в усіх організаціях, де ми побували. Їх цікавило питання: як нам це вдається? Коли розповідаєш їм, що як голова Нацбанку я починаю свій робочий ранок не з інформаційної довідки про стан грошово-кредитного ринку, а з інформації про безпекову ситуацію, щоб визначити, який протокол сьогодні має діяти, то колеги дивуються. Це створює правильний контекст у переговорах та розуміння того, що насправді відбувається в Україні.

Те, що українська банківська система безперебійно функціонує, — безумовно, перевага, яку потрібно максимально підтримувати та нарощувати. А для цього потрібна детальна ревізія її активів, яку ми маємо за умовами моніторингової програми здійснити протягом найближчих чотирьох місяців.

— Чи обговорювали ви з американськими партнерами інші нагальні питання? Наприклад, план конфіскації заморожених російських активів чи посилення секторальних санкцій щодо фінансових установ рф?

— Так, на нашому порядку денному було багато питань. Позиція Національного банку щодо фінансових санкцій полягає в тому, що наявна практика застосування персональних санкцій лише до окремих установ російської федерації, які надають фінансові послуги, не тільки не сприяє їх ефективності, а й створює умови для поширення механізмів уникнення санкційних обмежень. Питання щодо застосування США секторальних санкцій до всіх фінансових установ російської федерації, зокрема до центрального банку рф, та їхніх дочірніх компаній в росії та за кордоном для мінімізації можливостей уникнення застосованих персональних санкцій із залученням інших не підсанкційних осіб я порушував на багатьох зустрічах. Упевнений, розширене застосування секторальних санкцій було б потужним сигналом для інших країн до активнішої санкційної політики з їхнього боку.

Ішлося також про практичну допомогу Україні в забезпеченні безперебійної діяльності фінансових установ, наприклад, у постачанні генераторів та засобів зв’язку (старлінків). Це були предметні зустрічі, за підсумками яких ми привезли із собою цілий конспект завдань, над якими працюватимемо.

— Проте що вас найбільше непокоїть після цієї поїздки? Дехто схильний вважати, що безгрошова програма  — це повернення з порожньою торбою.

— Ми не брали із собою торби, бо українці з торбою по світу не ходять! Про що, до речі, аналітики Нацбанку видали ґрунтовне дослідження. Навіть наші мігранти — не тягар, а потужна підтримка економік тих країн, в яких вони опинилися. Я ж їхав із певною місією: дати тверді запевнення партнерам у тому, що ми вистоїмо. І цю місію вважаю виконаною. Крокуємо далі.

Що непокоїть… Час, стислі строки для виконання вимог, для отримання допомоги, яка нам потрібна. Українська команда про це говорила неодноразово, і треба віддати належне нашим колегам, вони цю позицію сприйняли: ми готові рухатися в напрямі розвитку наших відносин з МВФ так швидко, як тільки це можливо. Нагадаю, що перший дизайн моніторингової програми передбачав не один, а два перегляди. Це означало б відтермінування остаточних рішень про розширене фінансування. Бо ж таке фінансування від МВФ — це не лише про гроші, а й про реформи, структурні зобов’язання, підзвітність і загалом про дуже амбітні цілі в умовах повномасштабної війни. Тож питання часу для нас дуже важливе. І воно якраз непокоїть. Робитиму все, щоб команда Національного банку рухалася у визначеному меморандумом напрямі, аби вже в березні ми розпочали з партнерами обговорення великої програми, яка передбачає безпосереднє фінансування. Далі відкладати не можна.

Іще один чинник нашого занепокоєння — ритмічність надходжень фінансової допомоги. Це те, на що я завжди звертав увагу під час наших дискусій з колегами. Тобто є дві умови, які треба тримати в голові й через які доведеться хвилюватися, коли йдеться про доступ України до необхідних фінансових ресурсів під час війни. Це достатність та ритмічність надходжень — ось що непокоїть.

— У підсумку що можна вважати основним досягненням вашого візиту?

— Наше спільне досягнення, — звісно, відкриття моніторингової програми. Це важливий етап у формуванні нових відносин між Україною, в якій триває повномасштабна війна, і МВФ, який абсолютно обґрунтовано претендує на лідерство в питаннях формування донорської коаліції та наданні фінансової підтримки України під час цієї війни. Моніторингова програма — це водночас заява української сторони про те, що ми готові брати на себе зобов’язання, ми не боїмося їх і демонструємо попри повномасштабну війну досить високий рівень спроможності забезпечити ефективне управління економікою.

Свою місію вбачав у тому, щоб цю стратегічну заяву закріпити, сформувати нове коло довіри, дати чіткі запевнення та пряму відповідь навіть на найбільш некомфортні питання. Оскільки команда України в широкому розумінні на всіх рівнях провела велику роботу ще на етапі підготовки меморандуму, то й візит був результативним: дискусії завершилися досягненням угоди, яка дасть нам змогу тепер упевнено дивитися в майбутнє. Мене надихнула мотивація наших партнерів шукати і знаходити непрості, але такі потрібні сьогодні для України важливі рішення.

Мені видається, це непоганий початок. Міг судити про це навіть з розмов у кулуарах. Із позитивного — відзначив велику користь такого нетворкінгу. Наче обговорювали якісь окремі деталі, а загалом все оберталося навколо того, як ще можна допомогти Україні. Наприклад, під час одного такого спілкування отримав звіт про те, що у приміщенні Національного банку є 20 діток наших співробітників, які беруть їх із собою на роботу і з безпековою метою, і тому, що вдома немає світла чи тепла. Розказав колегам про цю соціальну ініціативу, показав фотознімки, як наші співробітники працюють в укриттях під час повітряних атак, показав їм, що ми організували навіть можливість залишитися на ніч на робочому місці, розказав, що ми формуємо запаси їжі та питної води. У себе ми називаємо це «Протокол «Прихисток». Наші партнери були щиро здивовані нашою стійкістю.

Оксана ПОЛІЩУК, 
Укрінформ, Київ

(Надруковано зі скороченнями)