Попри не надто ясну і доволі морозну днину, 16 січня у Харкові видалося провісником весни. Ідеться не про погоду, а про ті довгоочікувані зрушення в обов’язковому запровадженні української мови у сферу послуг, які нині увійшли у повсякдення харків’ян й усіх українців.

Ранок здивував відвідинами супермаркету. Касирка чемно запитала, оплачуватиму покупку готівкою чи банківською карткою. Українською мовою! Щиро кажучи, це трохи ошелешило. Навіть подумалося, чи не на рідній Полтавщині опинився. Вразило, бо вперше за більш ніж 40 років життя в Харкові від персоналу магазину почув українську мову. Так само в цьому та інших магазинах було й надалі. А ще в метро, тролейбусі, трамваї. Навіть коли люди зверталися до продавців чи кондукторів російською і пропонували «не напрягаться», ті спілкувались українською.

Наслідки політики зросійщення

Звісно, не всі надавачі послуг так стрімко перебудувалися на обслуговування споживачів державною мовою, але очевидність неухильного виконання 30-ї статті мовного закону вже з першого ж дня її чинності беззаперечна. Ті, хто стверджує, що пояснення цього феномена одне — дамоклів меч штрафів, можливо, і мають рацію, але тільки частково. Як зазначив продавець кави на одній із центральних станцій метрополітену Василь, обслуговування клієнта мовою, якою він до тебе звертається, — це питання внутрішньої культури. Він розповів, що давно взяв собі за правило говорити з покупцем його мовою. Можливо, тому біля таких самих кавових автоматів часто порожньо, а до Василя черга.

А ще продавець висловив думку, що російська мова у Харкові — це набутий стереотип поведінки жителів у публічних місцях. З одного боку, він укоренився десятиліттями упродовж епохи радянщини, щоб не виокремлюватися, з іншого, — далися взнаки потуги системи до зросійщення Слобожанщини, що культивували певні провладні сили. Навіть у роки незалежності.

Варто лише нагадати про антиукраїнські рішення Харківської міської, а потім і обласної рад 2006 року про надання російській мові статусу регіональної на території Харкова і всієї області. Опору відродженню української мови і повсюдному її використанню як державної вистачало і раніше, чимало його й нині. Аргумент вагомий: Харків — споконвіків російськомовне місто.

І тут поборники «рускава язика» або виявляють власне невігластво, або кривлять душею. Адже, як стверджує харківський мовознавець доктор філологічних наук Володимир Калашник, який упродовж трьох десятків років очолював кафедру української мови Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, за часів українського класика Григорія Квітки-Основ’яненка Харків був істинно українським містом, яке дало світові багато славних імен.

«А зросійщення почалося тоді, коли Харків потрапив під владу царської Росії як губернське, а потім купецьке місто. Він став, як писав Антон Чехов, брудним, без бруківки рядовим містом у Російській імперії. Однак і за таких обставин українська мова зберігалася», — розповідає Володимир Калашник. Він додає, що у 1920-ті роки, період українського відродження, Харків був майже суціль українськомовним — з національними школами, часописами, літературними угрупованнями й театрами, зокрема прославленим «Березолем» Леся Курбаса. Та наприкінці 1920-х — на початку 1930-х років розгорнувся надуманий, сфальшований процес так званої Спілки визволення України, коли було знищено весь цвіт української нації.

Є всі умови для розквіту

На думку науковця, якоюсь мірою можна порівняти ці періоди відродження української мови і культури — нинішній і 1920-х, коли відбувався розквіт українізації. За його словами, тоді це підтримували, протидію обмежували — на це працювала потужна державна машина.

«Добре, що ухвалено мовний закон, який регулює і надає механізми широкого застосування української мови. Згідно з його нормами, нині чи не вперше за історію незалежності зроблено рішучий крок до використання державної мови.

Це, вважаю, дуже вчасно, хоч, можливо, його можна було зробити раніше. Колишнім регіоналам, іншим проросійським силам такі кроки держави не до шмиги. Треба менше думати про те, щоб не дратувати путінський режим та його прихвоснів, не потурати антидержавницьким силам. Досить бути у когось на побігеньках, треба бути силою, яка диктує у своїй країні порядок денний, а не підлаштовуватися до чийогось «подобається — не подобається», — стверджує Володимир Калашник.

Він переконаний, що вважати процес українізації насильницьким насадженням мови, як дехто пащекує, — повна дурниця. А введення штрафів цілком обґрунтоване. Особливо стосовно тих, хто зазіхає на державницьку сутність мовної політики.

Для збереження незалежності необхідно, щоб українська мова була не лише записана державною у Конституції, а й вільно функціонувала у всіх сферах.

«Те, що нині відбувається, — законно і в інтересах України. Це законні кроки для зміцнення української державності. Немає мови — немає Української держави.

Історія знає небагато прикладів, коли держави користувалися іншими, не корінними мовами, але Україна — це український етнос і мова — основа української державності.

Треба, щоб установи, чиновники, починаючи із Президента, активніше застосовували українську мову. І не тому, що так зобов’язує посада і вимагає закон, а тому, що це їх внутрішня потреба і переконання», — ділиться міркуваннями Володимир Калашник і зазначає, що нині в Україні є всі умови для розквіту рідної мови. Головне, щоб не втручалися в цей природний процес відродження антиукраїнські сили.

Увага: фейки про штрафи і провокації!

Стверджувати, що на Харківщині виконання положень статті 30 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» в сфері обслуговування проходить без жодної задирки, звісно, було б необ’єктивно. Бо де-де, а на Слобожанщині ще чимало деструктивних сил, які стають упоперек дороги українізації суспільства. Якщо одні заявляють, що «принципіально» говоритимуть російською, бо так їм хочеться, то інші цілеспрямовано і не без сусідської вказівки дискредитують процес упровадження положень закону про мову.

До служби уповноваженого із захисту державної мови, як розповіла «Урядовому кур’єру» працівниця секретаріату омбудсмена Тетяна Гайдар, надходить багато звернень і телефоном, і в електронному вигляді зокрема і з Харківської області. За її словами, люди нарікають, що з ними відмовляються спілкуватись українською, певні сили створюють прецеденти, провокації.

За інформацією омбудсмена Тараса Креміня, розміщеною в Facebook, на початок лютого до уповноваженого із захисту державної мови надійшло 407 скарг і звернень. 15 із них — з Харківської області. Це, як на мене, має не засмучувати, а навпаки. Люди не байдужі до реалізації мовного закону. Їм це болить, їм це потрібно. І свідчення такої небайдужості — не лише офіційні звернення до омбудсмена, а й численні обговорення та дискусії, що виникають просто на вулиці чи в транспорті.

…Біля школи, куди відвів уранці онука, став свідком розповіді одного з батьків про мовну історію, що сталася на вокзалі. Молодик розказав, як звернувся до касирки російською, щоб придбати квиток. Дівчина відповіла українською і пояснила, коли вирушатиме потяг і з якої платформи.

«Я попросив її перейти на російську мову, бо мені так зручніше, і вона повторила все це російською. Тут із-за спини вийшов прикостюмлений чоловік і запропонував мені скласти скаргу на касирку за обслуговування російською мовою. Показав якесь посвідчення, назвався уповноваженим мовного омбудсмена і пригрозив касирці штрафом. Я обурився, бо ж сам попросив спілкуватися російською», — збуджено розповідав чоловік.

Та, за словами оповідача, незнайомець став наполягати і вже почав щось писати на якомусь бланкові. З підтримкою черги відтіснили цього контролера від віконця каси, але той, розмахуючи бланками, шмигнув до службового входу. Люди, звісно були обурені: за що ж дівчину штрафувати аж на 3500 гривень?

Цю історію переповів Тетяні Гайдар, запитуючи, чи й справді служба омбудсмена проводить такі перевірки.

«Представники уповноваженого передбачені, і вони запрацюють у регіонах, але їх ще немає. Ні уповноважений, ні його служба штрафів не накладає. Лякалки про штрафи — це розповсюджені фейки. Ніхто не штрафує громадян України», — пояснила працівниця секретаріату уповноваженого із захисту державної мови.

То що ж це було? Новий різновид шахрайства чи цілеспрямована провокація, щоб викликати невдоволення людей? На це запитання можуть відповісти лише правоохоронці. Проте уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь в одному з інтерв’ю сказав, що певні персони вкладають кошти в цю кампанію, аби посіяти паніку і невдоволення, поширювати перекручення розуміння закону.

Тетяна Гайдар наголосила, що коли люди отримують інформацію лише з певних каналів, друкованих ЗМІ, то повної картини знати не можуть. Треба вести роз’яснювальну, інформаційну роботу. Лише небайдужість суспільства, кожного громадянина України та свідома наполеглива політика держави спроможні втілити в життя положення законодавства про українську мову.