Нещодавно в Україні з візитом перебувала делегація з двох десятків британських фермерів на запрошення великої міжнародної компанії, що працює в Україні, за підтримки Посольства Великої Британії. Гості відвідали успішні вітчизняні агрогосподарства «Єрчики» та «ІМПАК» на Житомирщині, «Великі Сорочинці» на Полтавщині, взяли участь у конференції з польових культур «Майстерня аграрія» у Харкові, оглянули деякі історичні та культурні пам’ятки, якими так багата Україна. Та головне — не перелік, де були і що бачили, а які висновки з побаченого і почутого зробили і вони, і ми.
Приватна агрофірма «Єрчики» в Попільнянському районі на Житомирщині до 1993 року була КСП, ще до того — колгоспом ім. Фрунзе. Вона не зазнала розрухи, яка занадто часто супроводжувала сумнозвісну аграрну реформу в багатьох господарствах. Тут не лише не допустили розвалу нажитого, а й примножили його.
Господарство обробляє 5330 га землі, які орендує в майже півтори тисячі пайовиків. Тут вирощують озимі та ярі зернові, цукрові буряки, ріпак, соняшник, кормові культури, збирають щороку 20 тисяч тонн зернових, планують ще добудувати потужностей для зберігання, бо тих, що є, не вистачає.
Як мало бути
Англійці були в захопленні, побачивши багатющий машинно-тракторний парк господарства: трактори та комбайни «Джон Дір», «Кейс», кормозбиральну техніку «Клаас», американські та бразильські обприскувачі тощо. Більшість британських фермерів не можуть такого собі дозволити — занадто дорого, та й нема потреби закуповувати високопродуктивну техніку для їхніх невеликих наділів.
Головний агроном господарства Олександр Дегтяр нарікає: вітчизняної техніки мало, а та, що є, не відповідає сучасним вимогам.
У Великих Сорочинцях на 4,5 тисячі га ріллі господарює фермерське господарство «Великі Сорочинці», очолюване Михайлом Харченком. Воно виникло як правонаступник КСП ім. Гоголя, і реорганізацію вдалося провести настільки успішно, що було збережено всю інфраструктуру колишнього колгоспу, всі напрями його діяльності.
Тут збирають за сезон близько 2 тисячі т соняшнику, стільки само сої, 10—12 тисяч т цукрових буряків, 5—6 тисяч т озимої пшениці, тисячу тонн гороху тощо. Наділи для обробітку по 3—5 га орендують у 1200 пайовиків.
У Єрчиках тримають 3000 корів українських порід — чорно-рябої та червоно-рябої, ведуть власне племінне господарство. У цьому стаді 815 дійних корів, від них господарство має майже 5 тисяч т молока на рік, в середньому 6280 літрів на корову. Решта — м’ясне поголів’я. Олександр Дегтяр вважає, що молоко за теперішньою ціновою кон’юнктурою вигідне, м’ясо — не дуже. Але це робочі місця для сільських жителів.
У господарстві працює майже 300 осіб, а керівництво визнає: якби тут займалися лише зерновими, то вистачило б трьох десятків механізаторів плюс десятків зо два водіїв. Тваринництво і власне виробництво кормів потребують набагато більше робочих рук. Так само в Михайла Харченка у Великих Сорочинцях: за його словами, для польових робіт господарству потрібно не більш як 40 працівників, а працює понад 200 — здебільшого у тваринництві. Тобто тваринництво для господарства — так само соціальний проект, як і бізнесовий, може, навіть більше соціальний, бо про малу прибутковість тваринництва в умовах сьогодення говорять геть усі.
Почати з нуля
Вочевидь, такі приклади позитивного розвитку — зразок того, як уявляли нашу аграрну реформу її автори. На жаль, далеко не завжди і не всюди так сталося. Багато господарств не отримали ефективних керівників, не знайшли моделі розвитку і занепали. Щастя, що на залишках минулого постають нові господарі, як-от приватне підприємство «ІМПАК» із смт Андрушівка, районного центру на Житомирщині. 25 років тому воно починалося із сімейного, яке орендувало 7 гектарів землі у колгоспу, тобто фактично з нуля. Тепер це велике господарство, яке обробляє 4 тисячі га в районі.
Вирощують тут озиму пшеницю, кукурудзу, сою, ріпак, моркву на поливі, в деякі роки — цибулю. Але головне для господарства — картопля. Для неї створено сучасні склади, де можна зберігати до 15 тисяч тонн у ящиках, із системою вентиляції, керованою комп’ютером. А від лінії сортування та пакування картоплі, устаткованої найсучаснішим обладнанням, англійські фермери, більшість яких теж вирощує картоплю, були у щирому захваті. Тут майже 130 постійних працівників, а в сезон — приблизно 300.
Щоправда, не все так добре. Сергій Малиновський, керівник господарства, нарікає, що останнім часом із картоплею певні проблеми: ринок просів, вирощування стало менш вигідним. Сюди додалися ще й кліматичні зміни: восени, попри всі уявлення про погоду, земля була такою сухою, що картоплезбиральні комбайни накопали разом із картоплею багато грудок. Тепер ті грудки частково зберігаються на складі, займають місце, а перед відправленням картоплі покупцям їх доведеться відбирати, витрачаючи час і працю. Тому навесні господар планує зменшити площі під картоплею, віддати їх під зернові, а частину картопляного господарства передати на новий відділок, створений на півночі області, де вологи більше.
У них і в нас
У Великій Британії вирощуванням картоплі займається більшість фермерів (не лише тих, що приїхали, а загалом). Це вважається вигідним, бо на нестачу вологи там аж ніяк не нарікають, радше навпаки — готові поділитися зайвим дощем із нами, якби це було можливо. Ціна на картоплю там набагато вища, але й собівартість більша, тому господар-фермер не може собі дозволити вирощувати її, не забезпечивши попередньо ринок збуту. Контракт на закупівлю зазвичай укладають ще перед тим, як садити, терміном на три місяці. Якщо умови контракту задовольняють обидві сторони, його чинність подовжують. Так само, до речі, укладають контракти на продаж молока.
Інше, що впало в очі британським аграріям, — величезні площі земель, що обробляють українські господарства. У них є фермери і з двома гектарами, сорок гектарів — то вже велике господарство, а понад 100 — ніби латифундист.
Крім того, як зауважує старший групи голова наглядової ради з питань рослинництва Національної спілки фермерів Англії Олівер Гаррісон, у наших господарствах дуже багато найманих працівників. У Великій Британії законодавчо закріплено високий рівень зарплати і дорога оренда землі, тому їхні фермери не можуть собі цього дозволити.
Загалом, підсумовує Олівер Гаррісон, майже 30% аграрної продукції реалізують на форвардних торгах, тоді ж за виручені кошти закуповують міндобрива, пальне, насіння та інші ресурси, необхідні для весняних польових робіт. Ще третину продають за контрактами після жнив, решта надходить на вільний ринок. Це певним чином убезпечує від різких перепадів ринкової кон’юнктури.
Ще одне цікаве питання — про органічну продукцію. У нас побутує думка, що це перспективний напрям прориву для вітчизняного виробника, натомість британські фермери не відчувають особливого захвату. На їхню думку, це доволі вузька ніша, яку вже зайняла невелика кількість виробників. Обсяг ринку невеликий, навіть у порівняно заможній Британії не всі готові змінити стиль життя і ще й платити за це чималі кошти.
Виробник має пройти значні бюрократичні перепони, аби довести, що його продукція справді органічна, таке виробництво дуже витратне. Учасник делегації аграрний консультант, економіст Стівен Вотсон зауважує: за їхніми підрахунками, високу ціну органічної продукції спричиняє висока собівартість, тому особливої вигоди нема, вона приблизно така сама, що зі звичайної продукції. А якщо на ринку трапляється спад, найперше страждають найдорожчі продукти і витрати не окупаються. Тому після буму органічної продукції, що виник років із 10 тому, багато фермерів повернулися до традиційного виробництва.
Дуже велику роль відіграють фермерські кооперативи. Вони мають сховища, де члени зберігають урожай, закуповують міндобрива та інші хімікати, пальне, запчастини до сільгосптехніки оптом — тобто з великою знижкою, а також надають професійні послуги. В Україні, зауважує містер Гаррісон, нема неурядових організацій, які ефективно впливають на прийняття урядових та законодавчих рішень в аграрній галузі. Щоправда, і в них вимоги до аграріїв часто розробляють люди, які не мають жодного уявлення про аграрне виробництво.
До речі: у нас побутує думка, ніби фермери Західної Європи розкошують, отримуючи захмарну допомогу від ЄС. Натомість самі фермери так не вважають. Отримання цих субсидій пов’язане з дотриманням величезної кількості вимог і виснажливою бюрократичною тяганиною. Законодавство ЄС — головна проблема британських фермерів. На їхню думку, від тих субсидій більше проблем та обмежень, ніж користі, тому вони підтримують вихід країни з європейської спільноти. Нагадаємо, і в нас багато господарів відмовлялися від державної допомоги з тієї самої причини.
А стосовно того, що британські хлібороби хотіли б переказати українським, — це насамперед щире захоплення мужністю наших аграріїв. З нашими відсотками за кредитами британці хазяйнувати не змогли б. Попри проблеми, українські сільгоспвиробники мають величезний потенціал, проблема лише в державній політиці. Принаймні виробник зернових та картоплі Білл Вебб хотів би спробувати фермерувати в нас, якби випала нагода — для нього це новий виклик. У нас роботящі люди, найкращі землі. Скотар і виробник молока Джордж Бейлі стверджує: ще в школі вичитав у підручнику, що Україна годує всю Європу. Тепер знає: так і є.
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»
Ми в Google+