Секретарка однієї організації, в якій я працював, свою роботу любила за те, що в неї були обов’язки не бий лежачого. «Працюєш тут не клятий і не м’ятий, в теплі й добрі, на м’якому стільці. Це вам не за верстатом цілий день стояти», — тішилася, було, мрійливо поглядаючи у засніжене вікно, з якого було видно заводську будівлю. І дотішилася на сидячій роботі до того, що в неї з часом розвинулося тяжке захворювання хребта. Що лікарі з нею тільки не робили, до яких заходів не вдавалися, щоб вилікувати, але врятувати так і не змогли. Промучившись кілька років і витративши на лікування багато грошей, ще порівняно молода й сумлінна працівниця померла.

Згадав про це, бо сьогодні у місті зустрів ще одну колегу, яка працювала секретарем у приймальні редактора обласної газети і також мала проблеми з хребтом. Ось до чого призводить малорухомий спосіб життя. І кількість тих, хто потерпає від захворювань опорно-рухового апарату, зростає. Про це свідчать рекламні оголошення від усіляких цілителів і клінік у ЗМІ й громадському транспорті. Клінікам платять чималі гроші навіть найбідніші українці, забуваючи просту істину, що їхній порятунок у їхніх же руках. Ось приклад.

Полтавця Юрія, який працює програмістом у соціальній установі, проблеми зі спиною переслідували з юності. Хлопець без болю в попереку відра картоплі не міг підняти. Тоді він став ходити на спортивний майданчик. Підтягувався на турніку, качав прес, відтискався. Це тривало роками. Але хвороба не відступала. Юрій збільшив фізичні навантаження — перестав користуватися громадським транспортом, з автобуса пересів на велосипед, робив багатокілометрові піші прогулянки. Коли й це не допомогло, став обливатися холодною водою і плавати. Відкривав сезон у квітні й закінчував у жовтні. Зрештою став моржувати.

Зустрів його напередодні Водохреща на вулиці. На Юрія приємно було подивитися: міцної статури, рухи упевнені, обличчя свіже, рум’яне. Казав, що того дня він купався на Ворсклі півгодини чи й більше. Тепер болячки до нього бояться й наближатися. «А як твій хребет?» — запитав його. А він тільки рукою махнув, мовляв, про це вже давно забув.

Купався Юрій і на Водохрещу. Розказуючи подробиці тієї святкової ночі,  він, здавалось, аж сяяв, випромінюючи здорову енергію. Плаваючи цілий рік у Ворсклі, Юрій принагідно займається маленьким бізнесом. У певних місцях, де корчі, спінінгісти стабільно обривають приманки, серед яких бувають дорогі японські воблери. А він їх акуратно знімає, і через оголошення в інтернеті реалізує за півціни шанувальникам цього виду спорту. Уже й постійні покупці з’явилися.

Роз’їжджаючи околицями Полтави на велосипеді, Юрій збирав у місцевих лісах гриби. Навіть минулого літа, яке на Полтавщині було сухим і спекотним, назбирав кілька відер білих.

Висновок: ми нічим не гірші за Юрія. Тож відриваємося від стільця і починаємо вести здоровий спосіб життя. Це особливо стосується офісних працівників. Не такі вже й страшні захворювання опорно-рухового, як їх малюють.