На участь у програмі FLEX, що працює під егідою Держдепу США, рівнянка Зоряна Бакалець подалася на початку навчання в 10 класі Рівненського ліцею №15. Уже в грудні 2021-го успішно пройшла всі три відбіркові тури. Дівчина розуміла, що попереду щонайменше п’ять місяців очікування, бо із 7 тисяч претендентів з України комісія мала відібрати лише 50 учасників.
24 лютого 2022-го вмить розділило життя на «до» і «після». Усвідомлювала, що з багатьма мріями доведеться розпрощатися. Навіть про участь в омріяній програмі забула, бо постійні тривоги занурили в іншу реальність.
Та 31 травня координатор сповістив: «Ви альтернативний кандидат». Тобто готуватися треба на рівні фіналістки, але полетіти до Америки на весь навчальний рік вдасться лише тоді, коли випаде хтось із пів сотні щасливчиків. Та вже за кілька днів Зоряна перемістилася в їхнє число.
За два тижні до вильоту дізналася про свою хостсім’ю у штаті Огайо: тато — фермер, мама — дієтолог. У сім’ї четверо дітей: брат і три сестри, найстарша — ровесниця Зоряни. Зі спілкування через соцмережі з хостмамою та сестрою-одноліткою дізналася, що в їхньому селі Проспект лише 300 сімей, і в цій місцевості жителі ідентифікують себе як послідовники ковбоїв, ревно плекаючи традиції. Серед традицій аграрного штату на чільному місці — конкурси тварин, навіть кіз та свиней. До того ж, у фермерському господарстві батька, якому допомагає вся сім’я, — 2 тисячі свиней.
Правду кажучи, міська дівчина була спантеличена, як витримає аж дев’ять місяців у такій глушині. Ця думка не давала спокою. Та живе знайомство зі щирою відвертою родиною все змінило. З’ясувалося, її американські «батьки» бували в Україні, а тато — аж вісім разів. Це і стало вирішальним, щоб прийняти в родині українку.
Зоряна усвідомила, що потрапила туди саме в той час, коли світ відкриває для себе нашу країну. Отже, її головна роль — максимально допомогти в цьому простим американцям, відкрити їм правду про нас. «Я знайду можливість для цього навіть у маленькому селі», — твердо пообіцяла собі.
Звісно, дівчина чітко виконувала умови програми. А це означає мати високі бали з усіх обраних предметів (не нижчі за 10 за нашою системою); брати участь у різноманітних активностях (вона плавала в басейні, бігала, співала) і щонайменше відпрацювати 30 волонтерських годин. Ось тут Зоряна залучила всі свої внутрішні можливості, і замість 30 в неї вийшло їх… 120. Утім, хіба все порахуєш?
До школи разом з американською сестрою Хеною діставалася на її машині, бо в Америці можна бути водієм із 16 років. Директор одразу ж запропонував дівчині коментувати інформацію про війну в Україні. Вона сумлінно це робила, розвінчуючи нахабну російську брехню. І відповідала на цілу зливу запитань, які виникали. Наприклад, про те, чому ми не хочемо поступитися територіями чи й загалом стати частиною росії.
Оскільки серед інших предметів для вивчення Зоряна обрала журналістику, то вела власний блог, у якому щотижня розміщувала нове відео про українські традиції на прикладі своєї сім’ї, про те, як варити борщ чи ліпити вареники. І все це залюбки дивилися її однолітки. А ще не втомлювалася проводити презентації про Україну у школі, Ротарі-клубі, церквах.
Об’єднавши зусилля з Катериною Березовською зі Львова, яка жила в родині пастора місцевої церкви, вирішила презентувати свою країну через кухню. Попередньо дали оголошення й дізналися, що прийдуть щонайменше 80 людей. І закипіла робота: разом із дружиною пастора дівчата два дні готували все, що задумали.
«Це були борщ за рецептом Клопотенка, картопляне пюре та котлети по-київськи, овочеві салати. А ще ми спекли житній хліб — він так відрізнявся від американського! До речі, всі продукти оплатила церква. Вишиті рушники ми привезли з дому, підібрали скатертини в жовто-блакитних кольорах, написали слова вдячності американцям та їхній країні.
І одразу після недільного богослужіння запросили людей на цей запашний український обід. Паралельно вивели на великий екран презентацію про Україну, нашу культуру та людей, про міста Львів та Рівне. А затим розповіли про війну, показали страшні кадри з Бучі й Маріуполя, те саме відео, яке наш Президент демонстрував у Конгресі США. Люди пропустили це через свої серця й питали: чи достатньо вам нашої допомоги? І залишали на виході гроші», — ділиться Зоряна.
Подібний захід дівчата провели ще в одній церкві й акумулювали 5 тисяч доларів. Одразу ж через Western Union частину спрямували до Львова на закупівлю дрона і в Рівненську обласну клінічну лікарню — на матеріали для післяопераційної реабілітації наших захисників. А місцева газета написала про це на першій сторінці, тож тепер американці асоціювали Україну з нашими невтомними дівчатами.
Участь Зоряни в конкурсі з публічного виступу в Ротарі-клубі, коли вона розповідала про війну, дала їй змогу побувати в кількох американських містах. Один з ротарійців сам запропонував такі візити і оплатив їх.
А ще вона цілий тиждень провела у Вашингтоні. Побачила Білий дім, Державний департамент, де й вирішили її долю на весь навчальний рік, музеї. І просто подихала повітрям свободи та демократії. Це була одна з додаткових можливостей, яку пропонує програма FLEX, — через конкурс мотиваційного есе дослідити роботу урядової системи США. Зоряна не оминула й цієї нагоди.
Одне слово, живучи в маленькому селі, дівчина знайшла можливість не лише вийти за його межі, а й зробити це так, щоб, по-перше, допомогти Україні, а, по-друге, закохати в неї американців. Коли вона від’їжджала, директор місцевої школи заплакав.
Її шлях знову проліг до Вашингтона, тепер на зустріч із Надзвичайним та Повноважним послом України в США Оксаною Маркаровою в чудовому історичному приміщенні нашого посольства.
«Знаю, що у групі є хтось із Рівного», — одразу поцікавилася пані посол, теж, до речі, рівнянка. У відповідь Зоряна розповіла про важливу роботу, яку виконувала всі дев’ять місяців. І про те, як програма обміну майбутніх лідерів допомогла здійснити її американську мрію, відкрити стільки нового й підтримати Україну. Тепер вона знає, що найголовніша дипломатія — та, що на рівні людських сердець.
Після поїздки дівчина відкоригувала життєві плани: раніше хотіла йти в перспективну IT-галузь, тепер всерйоз замислилася, чи не пов’язати майбутнє з дипломатією. А ще як тільки може, популяризує FLEX. Це, каже, унікальна нагода для молоді змінити і себе, й рідну країну, і світ навколо.
Ми в Google+